Непорадник напередодні Різдва

Кажуть, усіх «заповідей» (повелінь, зобов’язань і правил) юдаїзм виробив аж 613. Ну це воістину «шоб мало не показалося».

Тому Господа Ісуса й запитували, яка заповідь найбільша. Бо коли їх багато і всі важливі, аж до розрізнення, якого розміру шматочок хліба вважається крихтою і його можна струсити, а який завбільшки уже «хліб» і його треба шанувати, — то мимоволі заплутаєшся. А гірше того — втомишся і знеохотишся.

Щось таке я відчуваю щоразу в час приготувань до Різдва та Великодня. Множаться поради і списки, що треба зробити, аби все було «як треба». Як прибрати хату, як залучити близьких, які Служби відвідати, які молитви промолити, як «покращити себе» відповідно до очікуваних Свят. 613 заповідей християнина. В яких, попри всі наголошування не бути перфекціоністом, все одно знаходиться місце на список страв (обов’язкових, це ж вігілійний стіл, а як же наші святі традиції?) і ще пачка вказівок, як робити добрі справи для сусідів, родичів, друзів, ворогів, знайомих, незнайомих, ну і ще обов’язково бездомних, це така «остання церковна мода». Тобто попри всі заклики не перенапружуватися і шукати шляхів для Господа у своєму серці — все одно раз по раз виникають «чергові 613».

Тому я вирішила, що варто написати «непорадник». Трошки думок і досвіду. І без жодних списків.

Якщо ставитися до всього рекомендованого як до катехизму, то все одно може нічого не вийти. Тому що одній людині пасує порада «не завантажуй себе саму кухнею, ліпіть вареники всією сім’єю, і це буде весело і корисно», а іншій людині важливіше поїхати на реколекції, від усіх і всього подалі, також і від найближчих. Тому що найперше втомлюють ті, хто постійно поруч.

Комусь просто рук не здійняти без вказівок, скільки страв і в якому порядку мають бути приготовлені на стіл, бо, залишена на власний розсуд, така людина губиться. Їй буде до судоми страшно поставити на стіл менше ніж 12 страв, бо зовнішні правила її формують і підтримують у життєвому русі, як велосипед. Сам по собі велосипед не стоїть, він падає. Йому треба рухатися за правилами, тоді він їде. Таким людям зовсім не варто всерйоз сприймати рекомендації «видихни, розслабся і будь собою», бо вони не вміють «бути собою», і цілком можливо, що вже до смерті не навчаться, бо так сформована їхня психіка. Це дуже хороші, милі, старанні люди, але вони не вміють молитися без молитовника. Бо просто не розуміють, «як це».

Скільки людей — стільки світів, і бачень, і шляхів до Бога. І є наш прекрасний Бог, який чудово знає кожного (кожного! без сумнівів!). Воплотившись, Він дорікав тим, хто «в’яже тягарі незносні», створюючи безконечні правила і вказівки, а сам був вільний і залишив нам «свободу дітей Божих». І насправді єдине, що потрібне для підготування себе до зустрічі з Ним, — це усвідомити рівні своєї свободи. І несвободи теж. Якщо хтось у щирості свого сумління знає, що йому треба відмолити всі молитви, відходити всі богослужіння, витріпати всі килимочки, надписати вітальні листівки всім родичам і ще обов’язково нагодувати бомжа на вулиці, і це буде його особистий шлях до прийняття Божої благодаті, — то це його дорога. Якщо когось дратують обов’язкові приписи «бабця казала руки складати отак і не інакше», — той вільний навіть посваритися з Богом, викричати своє роздратування і невдоволення, і нерозуміння ситуації, аби лише щиро. «Перед ним вилийте ваші серця», каже Писання. А мало що там у серці може бути.

Хтось добре «готує стежки для Господа», читаючи, наприклад, Мертона. Або Честертона. Або щось із патристики. А комусь найкращою підготовкою стане повернення книжки знайомому, яку колись «випадково зачитав» і відтоді не повертає. І не хочеться, і соромно, і взагалі… Ну, особливо аргумент «взагалі» дуже важливий. Я його часто чую і в собі знаходжу теж.

Рівняти путі Господу означає спитати своє серце, своє сумління, себе самого: які саме видолинки і горби існують у моєму житті. Бо чужі рецепти написані не від моєї хвороби. Звісно, можна «купити те саме, що сусідові приписали, йому помогло». Але чи великий у цьому сенс?

До Різдва залишається дедалі менше часу, хоч за яким календарем дивись. І мені думається, що не треба християнам вигадувати собі «чергові 613 заповідей». Хоч би коли ти усвідомив, що більше за виконання приписів Богові потрібніша твоя свобода і радість — це й буде моментом вирівнення шляхів для Нього. А якщо прочитані й почуті поради тобі не пасують, ну то вони не пасують, і все. Суть не у вказівках і правилах. Суть у вільному сумлінні. Звісно, його треба виховувати і формувати (для того ми живемо на землі). Але тільки вільне сумління знає, хто що має зробити, які «заповіді» є заповідями, а які — просто порадами.

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.