Звичай «люляти» Дитятко Ісуса донині зберігають деякі монаші ордени. Сестри у період Різдва відвідують по черзі всі келії свого монастиря, колишучи скульптурку маленького Господа Ісуса.
Ви коли-небудь замислювалися, звідки взялися колядки про колисання Дитятка Ісуса? Загалом більше на «дитячих» Месах можна почути «Пречиста Діва Сина колисала», «Я тебе поколисаю, колискову заспіваю», але в будь-якому разі церковні співники від цих побожних пісеньок не відмовляються. До дитячих пісеньок їх робить подібним не тільки текст і проста мелодія («лі-лі-лі-лі-ляй, Божеє Ягнятко»), але й пестлива мова («Спи, Маленький, спи, серденько»). Такі пасажі нерідко викликають певне нерозуміння у храмі, ну бо як же під час Пресвятої Жертви співати «ліліляй». Може, зокрема тому переважно співають один-два стовпчики і не більше. Трохи шкода.
Чому колядки «колисають» Ісуса
Колядки-колисанки — це залишки звичаю «колисання» Ісуса. Його практикували спершу під час різдвяних вистав. Брати св.Франциска Ассизького у ХІІІ столітті поширили по Європі звичай ставити яселка у храмах та розігрувати сценки про Різдво Господнє. Глядачі, а незабаром також і актори та учасники, стали вносити у ці видовища власний досвід і звичаї.
Інколи цей реалізм посувався задалеко. Яселка іноді так сильно відходили від головної теми і забрідали у силоміць нав’язані теми, ближчі до забобонів, ніж до віри, аж єпископи забороняли влаштовувати ці вистави у храмах. Сталим мотивом різдвяних вистав було, зокрема, те, що знають усі батьки — колисання заплаканого немовляти, аби воно затихло і заснуло. Ця тема налаштовувала на спокійні мелодії та ніжні слова.
Вистави та співи з часом розійшлися також і по домівках і по всіх дорогах. Люди розігрували різдвяні сцени у сімейному колі, відвідували сусідів. Це була нагода повеселитися, але також і звістити Добру Новину про народження світові Спасителя. Інколи колядування було задерикувате й веселе — про це свідчать маршеві мелодії, такі, як, наприклад, «У Вифлеємі», а інколи зворушливі, такі як у колисанках.
Святкування народин Бога
Звичай «люляти» Ісуса донині зберегли деякі монаші ордени. Сестри у період Різдва відвідують по черзі всі келії у монастирі, колишучи маленького Ісуса. Певно, в сестер мають тремтіти руки, бо в найстарших орденах ці скульптурки мають по кількасот років.
Сьогодні, коли ялинки з’являються у продажу на початку грудня і зникають уже аж по Святах, може, не всі пам’ятають, що святкування Різдва триває від 25 грудня по урочистість Хрещення Господнього. Перші тижні після Різдва — це вершина «сезону колядок». Може, варто відновити звичай колядувати по домах?
Чимало християн шукають нині способів, як дістатися до невіруючих людей із Доброю Новиною. Організовують різні євангелізаційні акції, сягаючи при цьому по різні мистецькі засоби: музику, візуальні ефекти, танець, театр. Добре, що вони це роблять, але варто згадати, що люди, які жили до нас, уже щось подібне створили. Вони перевдягалися на Різдво у Святе Сімейство, ангелів і пастухів і ходили по домівках, співаючи, граючи на різних інструментах і представляючи сценки про народження Спасителя, аби поділитися радістю, що Бог прийшов на землю і ми вже не мусимо жити у страху, сумові та безнадії.
фінансово.
Щиро дякуємо!
