П’ять років тому, 11 лютого 2013 року, папа Бенедикт XVI оголосив про своє рішення відійти від стерна човна Петрового.
Це був надзвичайний жест, звершений з любові до Церкви, який із плином часу стає дедалі зрозумілішим у своїй величі. Про цю річницю та про значення згаданої події Алессандро Джізотті говорив із Генеральним секретарем Секретаріату з економічних питань монсеньйором Альфредом Шуеребом, який протягом п’яти з половиною років супроводжував Бенедикта XVI як другий особистий секретар.
«Я зберігаю чимало спогадів про папу Бенедикта й не хочу нічого забути, а зберегти у своїй пам’яті ці роки, той період, прожитий поряд із ним… Які з цих моментів найпромовистіші? Очевидно, ті, що пов’язані з його зреченням», — сказав монсеньйор Шуереб.
«Я добре пам’ятаю день 5 лютого 2013 року, коли папа Бенедикт запросив мене до свого кабінету й повідомив про велике рішення свого зречення. Мені мало що не вирвалося сказати: “Може, варто добре все обдумати?” Але я стримався, бо був переконаний, що він уже багато про це молився. Саме в цей момент я згадав одну деталь. Протягом тривалого періоду, перед початком Святої Меси в приватній каплиці, він затримувався в сакристії на приватній молитві, й попри те, що бамкання годинника звіщало про час починати Месу, він залишався у молитовному зосередженні перед розп’яттям. Я тоді був переконаний, що він молиться про щось дуже важливе. Й ось 5 лютого, слухаючи Папу, який говорив про своє рішення, я подумав: “Правдоподібно, він молився саме щодо цього”. Пізніше, очевидно, іншим промовистим моментом стало прилюдне оголошення під час консисторії 11 лютого. Я плакав протягом усього цього часу, тож під час обіду він побачив, що мене переповнюють емоції. Я ж запитав: “А Ви, Святіший Отче, були спокійним?” А він рішуче відповів: “Так”. Бо його тривоги вже були позаду. Він був спокійним через упевненість у тому, що добре все зважив, а тому перебував у мирі, сповняючи Божу волю».
Далі журналіст запитав про те, як відбувся перехід на служіння від одного Папи до його наступника. За словами монсеньйора Шуереба, це також був хвилюючий момент, адже Бенедикт XVI повторював йому: «Ти підеш до нового Папи», а коли був обраний Франциск, то Бенедикт написав йому листа, підкресливши готовність відпустити свого секретаря, щойно Святіший Отець його потребуватиме.
«А коли настав той день, коли я мусив залишити Кастель Ґандольфо, щоби продовжити своє служіння поряд із Папою Франциском, бо з Державного секретаріату повідомили: “Поспішай, збирайся та приїжджай, бо Папа Франциск вже сам відчиняє кореспонденцію”, — я прийшов до кабінету папи Бенедикта, щоби повідомити про це і, плачучи, попросив його благословення. Він дуже спокійно підвівся, я приклякнув, і він дав мені благословення, з яким відпустив мене», — сказав священик.
Розповідаючи про свою останню зустріч із Бенедиктом XVI, яка відбулась у жовтні минулого року, монсеньйор Шуереб зазначив: вислужений Папа зберігає ясність розуму й розпитував його про різні речі, пригадуючи про деталі, які стосувалися родини священика. «Очевидно, — додав колишній секретар, — із фізичного погляду він уже дуже слабкий. Йому 91 рік, однак, моя мама, яка має “лише” 82, не почувається фізично так добре, як він».
«Як Ви вважаєте, протягом цих п’яти років люди краще зрозуміли вражаючий жест Бенедикта XVI?» – було наступне запитання, на що співробітник попереднього Папи відповів:
«Дехто — так, хоча думаю, що деякі ще повинні краще зрозуміти цей жест… Це був величний жест. Він зрозумів, зокрема, під час перельоту до Мексики, що вже нездатний звершувати тривалі подорожі. Але вже наближався Всесвітній День Молоді в Бразилії, й він усвідомив, що вже не може подорожувати, докладати такі зусилля. На мою думку, він зробив героїчний вчинок, бо думав про Церкву, про любов до Церкви, яка була більшою від любові до себе. Він не зважав на те, що люди чи певні кола могли говорити про нього, ніби йому забракло відваги прямувати вперед… Він завжди залишався спокійним, зрозумівши, що Бог очікує від нього цього урядового акту, який випливає з любові до Церкви».
Монсеньйор Шуереб протягом року був також особистим секретарем Папи Франциска, отож журналіст попросив описати його стосунки з попередником. Як зауважив священик, Папа Франциск відразу дав справедливе визначення: «В нас є привілей мати “дідуся” вдома». Тобто живу історичну пам’ять, з якої можна черпати. «І я впевнений, — сказав він, — що Папа Франциск робить це».
Колишній секретар також розповів про те, як після свого обрання, перед тим, як вперше промовити до люду, що зібрався перед базилікою Святого Петра, Папа Франциск намагався зателефонувати, аби привітатися з Бенедиктом XVI. Але перша спроба виявилися невдалою, оскільки в той час вони слідкували по телебаченню за подіями на площі св.Петра й звук телефону був вимкнений. Цим також пояснюється затримка, з якою новообраний Папа з’явився в лоджії базиліки. Лише під час вечері вдалося встановити зв’язок.
«Коли я передав телефон папі Бенедикту, то почув його слова: “Ваша Святосте, вже від тепер обіцяю свій абсолютний послух та молитву”. Про такі моменти, — сказав монсеньйор Альфред Шуереб, — неможливо забути».
За матеріалами: Радіо Ватикану