23 лютого 2018 р. минає 15 років із дня смерті першого пастиря Кам’янець-Подільської дієцезії після відновлення структур Римо-Католицької Церкви в Україні. Ним був єпископ Ян Ольшанський. Ми переконані: вдячність — це передусім пам’ять. Тому на шпальтах нашого інтернет‑часопису хочемо згадати владику Яна.
Ось 12 фактів із його життя, які вас, може, дещо здивують. Хочеться говорити без зайвого пафосу, однак пафос і героїзм — різні речі. У житті єпископа Яна було багато світла, гумору, молитви, праці, зустрічей, багато місця для людей і саме героїзму.
1. «Що може ця дитина!»
Ян Ольшанський уперше приїхав на Поділля 25‑річним хлопцем
Майбутній єпископ доволі рано визначився з вибором життєвої дороги. Після закінчення гімназії у Бродах, маючи 19 років, він вступив до семінарії у Львові. Через чотири роки Ян Ольшанський став священиком і був вікарієм у невеличкій парафії неподалік польсько‑радянського кордону. Адміністратор Кам’янець‑Подільської дієцезії о. Адольф Кукурудзінський, за згодою архиєпископа Львівського Болеслава Твардовського, запросив його до своєї дієцезії та призначив адміністратором парафії у Городку на Хмельниччині, одночасно віддаючи під опіку ще кілька сусідніх парафій. На перший погляд — нічого героїчного. Однак варто зазначити, що то був 1944 рік, а радянська влада на усіх щаблях робила все, аби знищити Католицьку Церкву. Саме за таких обставин у Городку з’являється «ця дитина», як описала о. Яна одна з місцевих парафіянок.
Вірні парафії св. Станіслава у Городку, рятуючи священика від арешту, допомогли йому виїхати 1946 р. до Львова; 1948 року Ян Ольшанський знову повернувся до Городка.
Через кілька років, однак, місто йому довелося залишити: «Вигнали мене з Городка 1958 або 1959 року. Я в Городку працював 12 років, із дворічною перервою. То була дуже активна парафія. А чому тоді вигнали? Вам краще в радянської влади запитати!» — згадував єпископ.
2. Подалі від людей?
Протягом 32 років, з 1959‑го до 1991‑го, Ян Ольшанський був звичайним сільським парохом.
Отець Ян не залишив подільські землі, хоча й мав можливість повернутися до рідної дієцезії. Його пристановищем стали Маниківці — маленьке село на Хмельниччині, де, щиро кажучи, на священика не чекали і не знали, що з ним робити, згадує Станіслав Нагорняк.
Щоправда, парохом він був НЕзвичайним, адже сотні людей приїздили до Маниковець, аби посповідатися, прийняти Таїнства, слухати Слово Боже. За тих часів о. Ян добре розумів, що майбутнє Церкви — це діти і молодь. Він готував їх до Таїнств, вчив молитви і адорації і навіть допомагав з математикою. До слова, завжди повні кишені цукерок також дуже сприяли катехизації. Отець багато молився, працював і не жалівся на важкі часи.
3. «Релігійний фанатик»
«Своїм прикладом виховав релігійний актив серед віруючих»
«Он является религиозным фанатиком, каждый день утром и вечером стоял в каплице на коленях и молился. На квартире, где жил в Городке Ольшанский, не было радио, не выписывал газет, читает только религиозную литературу. Однажды он приехал к уполномоченному, пока ждал приема читал молитвенник. Уединяется, старается ни с кем не встречаться. Строго выполняет религиозные каноны. Своими примерами воспитал религиозный актив из верующих. Религиозное общество оказалось очень активным», — звітував про о. Яна уповноважений у справах релігії.
4. Гостинність — понад усе!
«Ясю, доливай води до супу, бо гості їдуть!»
Єпископ Ян був дуже гостинною людиною, а коли запрошував дітей і молодь на молитовні чування до Маниковець у першу неділю місяця, висилав людину за покупками до Хмельницького.
«Ясю, доливай води до супу, бо гості їдуть!» — любив жартувати о. Ян, звертаючись до с. Яніни Грановської, що працювала з ним у Маниківцях. «Єпископ Ян Ольшанський навчив мене любити гостей. Він був веселий, але при гостях стриманий і зібраний», — згадувала згодом вона.
5. Підписував листівки на свята
«У нього був дуже гарний почерк, до речі…»
Це дуже дивувало «простих» людей. Так розповідає п. Станіслав Нагорняк: «Отець завжди писав привітання на свята. Хто я такий? Таких хлопців до отця приїжджало дуже багато, а він надіслав мені вітання! Коли я вже працював у нього, то дуже дивувався, адже він не дивився, чи то був священик, чи то якась відома людина, чи простий хлопець: він усім писав вітання на свята. Пам’ятаю, як іноді сидів до другої години ночі, але кожному поштівку підписав. У нього був дуже гарний почерк, до речі…»
6. Любив червону редьку
В неділю отець запрошував на почастунок старших людей, міністрантів, дівчаток, які йшли у процесії. Тоді йшло усе! Господині часто це не подобалося, адже вона намагалася щось притримати для отця. Він наказував виставляти на стіл усе; траплялося, що і йому не було що їсти на вечір. Пам’ятаю, що дуже любив він редьку червону… (Зі спогадів пана Станіслава Нагорняка).
7. Переодягався у жіночий одяг, щоби потрапити до хворих
І до таких заходів доводилося вдаватись, аби потрапити туди, де люди чекали. «Коли йому заборонили їздити до хворих і сповідати, то бабці в селі збирали жіночий одяг та приносили йому. Лише так, перевдягнутий у жінку, він міг їздити і сповідати хворих людей», — розповідала с. Яніна Грановська.
8. Почуття гумору і жодних проблем із бухгалтерією
Слідкували за ним дуже: один службовець, уже на пенсії, колись до нього приїхав, і запитує: «А де у вас прослуховується?» А отець у відповідь: «Ну як ви не знаєте, що ви те вкладали, то як я можу знати!» Він не переживав і не боявся. (…) Він покладав велику надію на Бога: «Не бійтеся, — завжди повторював єпископ, — не турбуйтеся: польові лілії не прядуть, а як Господь їх вдягає; жодна волосина не впаде з вашої голови». Він вчив довіряти Богові, і я бачив цю довіру у його житті; він не готувався ніколи до цих зустрічей [з представниками відділу у справах релігій. — Ред.]: «Одні гріхи розказав, інших вони ще не знали», — жартував отець.
У Маниківцях у парафії був комітет, так звана «двадцятка», там були здебільшого старенькі люди без освіти. Усі звіти до області робив єпископ Ян. За моїх 12 років праці з ним жодного разу не було жодних зауважень щодо бухгалтерії (Зі спогадів пана Станіслава Нагорняка).
9. Став єпископом у віці, коли прийнято думати про відпочинок
1991 року о. Ян Ольшанський став єпископом. «Чотири рази представники Нунціатури приїжджали до Маниковець і розмовляли із ним майже по чотири години», — розповідають свідки тих подій. Він не хотів бути єпископом, адже вважав себе недостойним цього високого сану.
Ян Ольшанський отримав єпископські свячення у 72 роки — у віці, коли люди зазвичай думають про пенсію. Владика правив дієцезією протягом 11 років. У 83 роки, 4 травня 2002 р., він відійшов на спочинок, а через 10 місяців після цієї події помер.
10. Пастир 16 українських областей і АР Крим
Кам’янець‑Подільська дієцезія була надзвичайно розлогою. До поділу 2002‑го року до її складу входили Вінницька, Хмельницька, Одеська, Запорізька, Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Полтавська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська області і АР Крим. Таку дієцезію отримав під опіку у 1991‑му році 72‑річний єпископ Ян.
11. Завжди молився Розарій
«Завжди» тут слід розуміти буквально. Свідками цього були люди, які подорожували з єпископом Яном: «Якщо ми їхали у машині, він увесь час молився Розарій — без кінця: закінчили, і починаємо знову».
12. Половину тижня зазвичай проводив у семінарії
Згадуючи єпископа Яна, не можливо оминути його любов до Вищої духовної семінарії у Городку, відновленням якої владика зайнявся одразу після номінації. Він називав її «милим жартом Святого Духа» і зазвичай проводив там три дні щотижня. Єпископ приїжджав у понеділок, у вівторок вранці відправляв Святу Месу для наймолодших семінаристів; у середу, натомість, він служив Євхаристію латиною для всієї семінарії.
фінансово.
Щиро дякуємо!
