Блог Ірини Єрмак

Паломництво. Поради на дорогу

26 Червня 2018, 12:29 4399

Був час, коли я щоліта ходила в паломництво, а то і не в одне. Тепер «не виходить», із купи причин, але долучитися охота… Може, в рамках посильної участі скажу кілька слів із набутого досвіду.

Хто сам добре вміє збиратися в паломництво, тому багато пояснювати не треба. Ну але ж завжди знайдеться той, кому навіть елементарні підказки допоможуть! Ось що я засвоїла з пройдених доріг.

Частина перша — нематеріальна підготовка.

Вона дуже важлива, навіть коли інколи здається, що це не так або не зовсім так. Але насамперед паломництво — це «зріз», символ, образ людського життя, нашого життєвого паломництва на землі. Це старе і достатньо заяложене порівняння, але від цього воно не перестає бути точним. Як завжди у житті, ми вирушаємо «з дитинства», сповнені надій, відкриті на спілкування, готові до дружби і всіляких чудес. Ще ноги не стерті, ще руки не попечені, і погода зазвичай цілком сприятлива. Потім нагромаджується втома, на її тлі проявляються наші власні недоліки, невміння зносити труднощі (а інколи й небажання їх зносити), погіршуються контакти, загострюються конфлікти, а також вилазять на поверхню інші хвороби… Під кінець уже чекаєш не тільки свята на звершення, але й полегші від того, що «все позаду». Чим не символ життя!

А в житті діє одне просте (і теж давно відоме) правило: Бога бачить той, хто хоче Його бачити. Чудеса приходять до тих, хто їх потребує і чекає. Тому з духовного і психологічного погляду найважливіший момент — це бути відповідно налаштованим. Будьте як діти, і тоді Царство Небесне прийде до вас, а ви до нього. Бути мудрими як змії означає усвідомлювати, що дорога — це складно, в ній можуть бути прерізні неприємності, але вони не повинні нам усе зіпсувати. Натомість бути простими як голуби означає вміти радіти всьому (і я повторю: всьому), кожного ранку заново, і за все дякувати. За сонце на небі й за хмари на тому ж небі. Сонце світить і гріє, а хмари затуляють нас від спекоти і спаленої шкіри, тож Пісня трьох юнаків із книги Даниїла — «наше всьо». Благословіть Господа, день і ніч, благословіть Господа, спека і холод. Хто бажає, може собі виписати, перексерити, сфотографувати на телефон, як завгодно. Хто має Бревіарій, той знає, що це другий псалом у ранковій псалмодії на неділю І тижня: Дан 3, 57-88.56. Ідеться не про те, щоб бути дитинкою з садочка, яка виходить у світ підскакуючи і з вірою, що їй будуть самі цукерки на обід. Інфантилізм і Боже дитинство принципово різняться. Ідеться про вміння радіти і дякувати. І тоді дорога принесе багато плодів, а її долання буде легшим.

Ну бо якщо виходити у таку дорогу з настроєм «все погано і всі погані», то буде вам по вірі вашій. На жаль.

Організатори — не Господь Бог, можуть у якихось речах помилитися чи «промахнутися». Якщо паломник не матиме в собі постави стриманої вдячності, то, швидше за все, відчуватиме роздратування, яке за кілька днів фізичної втоми зіпсує всю радість, здолавши наші найкращі наміри «бути побожними». Варто прийняти у свої думки принцип «те, що люди роблять, вони роблять найкраще, як можуть». Це вирішує купу питань в корені.

Частина друга — практична.

Зазвичай (крім екстремальних доріг) великий багаж їде вантажівками, а на щодень паломник вирушає з меншим наплічником. Тому в основний багаж можна пакувати багато, а з собою вранці брати суто необхідне на день. Вантажівки бувають відкритими, а в природі бувають дощі. Тому, пакуючи речі, варто загортати кожну з них в окремий цілий поліетиленовий пакет. (Зараз з’явилися зручні торбинки з застібками, популярні на Заході, а хто не має, хай просто загортає речі акуратно.) Навіть якщо речі потраплять під дощ або ви зі своїм багажем уночі потрапите під нього, то змокне сумка чи великий рюкзак, а не те, що всередині. Це по-перше. По-друге — моя практика показала, що дуже зручно, маючи достатньо поліетиленових пакетів, перевдягатися в сухе і чисте, а використане складати в порожні пакети, тоді воно не смердить у сумці й не перешкоджає іншим речам. «Флотація» чистого у брудне відбувається без особливих неприємностей у торбі. Пакуючи основний багаж перед наступним виходом, брудне вкладаємо у нижню частину торби, а чисте таким чином «саме» піднімається вище, і тоді не потрібно щоразу перекопувати всю торбу в пошуках потрібного.

Дощовик бажано мати цупкіший, а не ті, що «в’єтнамські одноразові», бо вони надто легко прориваються, а з продертого дощовика користі небагато. Поза тим, досвід показав, що навіть коли у вас свій і хороший намет (а не спання на голій землі під «солдатським накриттям» на 20 осіб), то дуже корисно під каремат простелити щось для ізоляції від холоду землі. Особливо коли хтось має клопоти з нирками або не хоче таких клопотів набути… Возити з собою добру клейонку може бути складно (вона важка, якщо хто не знає), а от постелити під низ той самий дощовик — прекрасний варіант. А також дощовик стає захистом у разі раптового похолодання. Можна, наприклад, вийти на трасу чудовим сонячним ранком, а потім опинитися у полі під пронизливим вітром. Мій досвід показав, що накинути дощовик просто на футболку, поверх малого наплічника, — це мати легкий і комфортний захист від вітру, і светрів не треба.

Каремати я в дорогу поважаю «складані», а не довгі, які скручуються в тубус. Каремат, який складається у «стільчик-подушку», гарно служить під час перепочинків, і в дорозі заважає менше, ніж тубус. Якщо маєте два, то хай великий їде з багажем, пристебнутий до вашої торби, для ночівлі, а складаний беріть із собою.

Светри, якщо для когось це новина, — улітку дуже потрібна штука. Навіть якщо день повний гарячого сонця і вам здається, що теплі речі зайві. Повірте, особливо після дня гарячого сонця вас буде трусити увечері, як осиковий листочок. Старші прочани кажуть, що то «жар виходить». А оскільки може бути дощ, то їх треба мінімум два, бо мокрий одяг не рятує.

Взуття треба брати запасне. Найкращий варіант — спортивні сандалі, які можна перещіпати також і на пальцях. Виходити можна в тому, що вам зручно зараз, а на зміну треба мати взуття на два розміри більше, і я не жартую. Від активного ходіння кілька день поспіль нога «розтоптується», ступня стає ширшою. А коли щось натреш і перев’яжеш бинтом, то ця «конструкція» має вміститися у взуття, інакше ніхто нікуди не піде… Поза тим, сандалі легше сохнуть, коли потрапиш у дощ, а кросівки будуть вологі до кінця траси, й ви маєте шанс набути грибок на потерті ноги.

Щодо того, як сушити сандалі після дощу, а також купи інших моментів (наприклад, просушити вологий після миття рушник, який не протрях до ранку). Із собою варто мати кілька шнурків. Ними можна прив’язати до лямок наплічника малий каремат, мокрі сандалі, чашку, підперезатися поверх дощовика, якщо холодно і задуває, і т.д. Крім шнурків, добре мати набір англійських шпильок. Наприклад, заколоті великою шпилькою через верхнє «вухо» наплічника мокрі шкарпетки чудово висихають у дорозі. Далеко не всі носять із собою голку з нитками, та й шити не завжди є змога. А заколоти щось шпилькою — легко.

Для носіння дрібниць, які мають бути «під рукою», корисна сумка-пояс. Наплічник не завжди зручно знімати зі спини, особливо коли на ходу.

Одяг варто мати легкий, але з довгим рукавом. Як варіант, брати з собою хоч би легкі газові хустинки. Паломництво обдаровує засмагою, а також загрожує опіками. В дорозі треба бути цілий день, а не тільки під «корисним» сонцем. Зазвичай зранку сонце пече з одного боку, а по обіді – з іншого. Тому, щоб не надягати довгу сорочку, я накидала хустинку на те плече, яке було виставлене на сонце. Жодного разу не згоріла.

Так само і штани. Спідниця це добре, але в дорогу жінкам теж вигідніші штани. Не шорти і навіть на бриджі, і не тільки тому, що паломництво це «скромно і побожно, а не заголятися». Існує одна проста причина: сучасні паломництва йдуть автомобільними дорогами. На сонці асфальт розжарюється і «дихає» своїми випарами. Хто носитиме короткі штани, ризикує набути алергію під поширеною назвою «асфальтівка». Дуже неприємна штука, в складних випадках нагадує опіки 2 ступеня. У простіших ситуаціях ви щонайменше будете погано спати від свербіння, а невиспаний паломник — це проблемний паломник.

Щодо сну, то, по-перше, його треба любити і шанувати, а отже — не розмовляти допізна, коли поруч хтось спить, і тим більше не вмикати музику з телефонів, бо вам охота. У культурних людей на такі випадки є навушники. По-друге, для хорошого сну паломник потребує… капелюха. І я знову не жартую. Вибираючись у дорогу, залиште вдома бейсболки і кепки. Навіть якщо вам самому смішно, як ви виглядаєте, все одно купіть шапочку з невеликими крисами. Спалені кінчики вух — причина багатьох страждань уночі, коли неможливо нормально лягти, повернутися, а в нічному витишенні біль посилюється… Все це — ті самі дрібниці, які псують життя!

Шкарпетки найкраще брати «бабусині», товсті плетені, навіть якщо (повторюся) самому смішно, нащо це. Тонкі шкарпетки не захищають ноги від травм. Що грубша підошва у взуття і що товщі шкарпетки, то більшим буде ваше задоволення від «врятованих» ніг. Затоптані шкарпетки складаємо в торбинку на дно сумки, беремо свіжі, і в дорогу. Так само з футболками. Варто розрахувати так, щоб мати чисту на кожний день дороги плюс щось святкове для входження у санктуарій та участі в урочистому богослужінні. Використане складаємо в пакет і в торбу, і не турбуємося про те, що нам одягати. Я принципово не вірю, що в наш час є люди, які не мають хоч би п’ятьох футболок на зміну і змушені ходити у брудному і смердючому цілий тиждень, чи скільки там розкладу на трасі.

Тарілка і чашка мають бути пластмасові і грубі. Тонка пластмаса може поламатися, а металевий посуд буває жахливо незручним, коли тобі наливають гарячого супу чи чаю, а стола нема, і крім як на власні коліна, поставити нема куди, а воно пече. Ложка-вилка найкращі у польовому варіанті, я це називаю «вилколожик», складаний ніж із вилкою і ложкою на гвинтиках. Чудово собі лежить у малій кишеньці наплічника і завжди стає в нагоді.

Сухий пайок мати варто. Але не беріть ковбасу, або візьміть тільки на перший день. Сало псується менше, а користі від нього більше. Хто боїться погладшати, то від сала на трасі не товстіють, це перевірено))) Також сильно виручають пакетики кави «3 в 1», навіть якщо воно не дуже корисне. Але коли зранку дають чай і раптом виявляється, що закінчився цукор, або його взагалі нема, то всипати такий пакетик — це вирішити ситуацію. І вони добре запаяні, не розмокають.

Туалетний папір — друг паломника! Причому великий. Брати з собою найкраще цілий рулон: папір – штука багатофункціональна. Наприклад, коли не дуже є чим і де вимити посуд після їжі. Насухо витерти папером — вирішує всі проблеми.

Вологих серветок брати не рекомендую. По спеці, на вітрі з пилом, шкіра може дати алергічну реакцію на те, чим їх зволожують. Найкращий вихід, із моєї практики, — це велика «чоловіча» носова хустинка і пляшка води з собою. Змочувати, витиратися (вішати на шпильку, нехай сохне). Якщо спека дошкуляє, таку велику хустинку змочують водою і кладуть на шию, на потилицю: це вберігає від стрибків тиску і навіть від можливого інсульту (так званий «японський кондиціонер»).

Сонцезахисні креми, звісно, мати варто, а також якийсь живильний/жирний крем: у разі опіків, а також на п’ятки.

Певно, ніхто не заперечить, що ноги — це головний «інструмент» у дорозі. А тому — скидайте взуття і стягуйте шкарпетки на кожному перепочинку, за кожної нагоди, хоч на кілька хвилин. Якщо не хочете мати тягучого болю в ногах, а тим більше болючих порепаних п’ят (на таких ногах майже неможливо ходити, і це серйозно), — на привалах роззувайтеся, стягуйте шкарпетки і робіть ногам масаж. П’яткам теж. І змащуйте їх кремом, це допоможе шкірі не репнути від пилу і навантаження. Аби йшлося легше, з собою варто взяти дитячу присипку. Нею густо посипають ноги і розтирають, особливо під пальцями і між ними, а потім надягають шкарпетки і взуваються. Тальк зменшує тертя (отже, мінус ризик водянок) і опрілості. Присипки не шкодуйте, ноги будуть вам вдячні.

Воду треба (очевидна річ) мати з собою в наплічнику, а оскільки набирати її на трасі доводиться найчастіше з криниць — візьміть із собою невелику лійку. Хто має силіконову складну, то добре, а хто не має, то купіть хоч би звичайну, просто меншого розміру. Повірте, налити у пляшку воду з відра — завдання для фокусника зі стажем. А якщо у вас при собі чашка і лійка, це набагато простіше і швидше.

Свої ліки беріть із собою, разом з бинтами (марлевими і еластичними, різної ширини і довжини) та перекисом водню (ним добре промивати водянки, коли проривають. Втім, за правильного догляду за ногами ви пройдете трасу без них). Раджу скласти аптечку в щось таке як косметичка, вони зазвичай цупкі й надійні, а заодно покласти туди те, що вам може бути абсолютно непотрібним, наприклад, валідол чи корвалмент, активоване вугілля і діазолін. По-перше, ніколи не знаєш, що трапиться; а по-друге, варто мати це під рукою, коли поруч опиниться хтось, кому це знадобиться. Паломництво — це не «колона самотніх». Це — Церква в дорозі, сім’я, брати, сестри, кузени та інші дальні родичі.

Ліхтарі треба мати добрі. Телефон з аплікацією «ліхтар» — штука зручна, але може трапитися, що не буде де його підзарядити. Натомість знайти уночі гарний кущик, коли довкола хоч в око стрель, — це серйозне завдання… А тим більше коли треба поставити намет, а вже посутеніло. Ліхтарики-«пальчики» дають замале світло, і в лісі чи в полі це особливо помітно.

Варто мати спрей чи мазь проти комарів, або щонайменше бальзам «зірочка» в аптеці — це допомога у дуже різних випадках. Ще з корисних дрібниць — трошки питної соди у якусь маленьку баночку (наприклад, з-під таблеток), і трошки лимонної кислоти в іншу баночку. Якщо вас таки погризуть комарі, змастіть покусане кашкою з соди. Вона погасить кислоту, яку комариці вприскують під шкіру саме для того, аби нам свербіло. А лимонну кислоту по дрібці добре додавати у свою пляшку з водою. Тому що сама по собі вода дуже швидко «проходить» травною системою, і можна пити багато, не відчуваючи втамування спраги. А зайва вода це теж не дуже добре, — як і брак води. До слова, тим, хто намірився «менше пити, щоб менше бігати по кущах», раджу відмовитися від цієї думки, якщо не хочете зіпсувати собі нирки. Це не буде користю від паломництва.

Завжди варто взяти з собою запасний розарій (вервичку). Не тільки тому що свій можна згубити десь у лісі, а й тому, що поруч може опинитися хтось, хто йде вперше, молитви тільки вчиться, і йому можна буде подарувати цю просту корисну річ.

І хорошої вам молитви — на паломницькій трасі і в життєвій дорозі!

 


У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity