Серпневу прощу «Фатіма, Лурд і Ля Салетт — місцями об’явлень Богородиці» організував паломницький Центр «Рафаїл», заснований з благословення Любомира Гузара.
У марійних храмах Європи лунав наш духовний гімн — «Боже великий, єдиний нам Україну храни», вірні возносили молитви за мир, а також цитували слова Блаженнішого: «Любов до України — це прекрасний слоган. Можна говорити палкі слова про любов до України: це ні до чого не зобов’язує. А любити треба українців, жителів цієї країни — це любов до України» (аудіокнига «Дорога до ближнього»).
Щоденна молитва Розарію та участь у літургіях, які звершував духівник, отець Віталій Лупій (УГКЦ), супроводжували мандрівку українських прочан. Вона пролягла Альпами й Піренеями, а також Адріатичним, Середземноморським та Атлантичним узбережжями.
Після відвідин базиліки св. Марка у місті на воді — Венеції, паломники піднялись у французькі Альпи та дісталися Ля Салетт, місця об’явлення Богородиці, що відбулося 1846 року. Відтоді прекрасна Пані у вінку, що плаче над бідами людства, затуляючи долонями обличчя (такою побачили Марію очевидці) — типовий сюжет для місцевих ікон.
Санктуарієм Notre-Dame de La Salette опікуються брати-салетини. Тутешня базиліка, що височіє над долинами й хмарами, скидається на замок. Пристановище ж для паломників передбачливо зведене так, щоби повсякчасно нагадувати про незмінну присутність Творця довколишньої краси: у велетенські вікна заглядають Альпи, змінюючи сплетені з передгрозових хмар вінці на сонячно-променисті серпанки. Як і в інші святі місця, сюди приїздять люди з особливими потребами; водночас тут працює чимало волонтерів. Тож навіть у хворобі в Ля Салетт важко почуватися самотнім, лише — дитиною Божою.
Узвишшя й справді наче створені для реколекцій та допомоги іншим. Саме на горі Синай Господь об’явив своє ім’я та вручив Декалог. Власне, щоденним роздумам над Десятьма заповідями українські паломники приділили особливу увагу під час прощі, пам’ятаючи, що перші з них стосуються взаємин людини з Господом, а наступні — нашого ставлення до ближніх. Виконуючи перші, дотримуватимемось і наступних.
І в Ля Салетт, і в інших святих місцях, де Пречиста залишила запевнення у підтримці, прочани долучались до урочистих вечірніх процесій, осяяних вогнями свічок та запалених вірою сердець.
З Альп паломники подались до передгір’я французьких Піренеїв — у Лурд. Тут у другій половині ХІХ століття, а саме 160 років тому, дівчинці Бернадетті (нині святій), яка була з убогої родини та прийшла до холодного гірського гроту збирати хмиз, об’явилась Богородиця.
Прочани відвідали санктуарій Notre-Dame de Lourdes – комплекс із трьох базилік: верхньої — Непорочного Зачаття, нижньої — Святого Розарію та підземної — Папи Пія Х. А також занурились у чудодійну купіль лурдського джерела та пройшли Хресну Дорогу, кожне зі стоянь якої наближає до реальності Страсних подій.
Свято Преображення (за юліанським календарем) прочани зустріли у греко-католицькій церкві Успіння Пресвятої Богородиці, яку в 1980-х роках збудували українські емігранти у Франції з благословення Йосифа Сліпого та св.Йоана Павла ІІ. Паломниками з нашої країни та діаспори тут опікується Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії (у згадуваній підземній базиліці — зображення їхньої співзасновниці, блаженної Йосафати Гордaшевської). «Слугині світла» (так називає черниць один із життєписів) допомагають українським прочанам готуватись до молитви під час вечірньої процесії.
Надихнувшись безміром Атлантичного океану, паломники дістались величного санктуарію Діви Марії у Фатімі (Santuário de Fátima). Тут 1917 року Матір Божа з’явилася трьом пастушкам. У час смутку Вона попросила про щоденну молитву Розарію. Сьогодні у сувенірних крамницях міста розкладено незвичний атрибут — наколінники. З ними набагато легше пройти навколішках через Молитовну площу до місця об’явлення Марії — на знак особливого покаяння і вдячності. Можна це зробити й після урочистої процесії, теплої португальської ночі, тиша якої нагадує передвеликодню, посеред відблисків місячного сяйва на білосніжно-золотавому камінні бруківки. У корону знаменитої фатімської скульптури, що чекає у каплиці, вмонтована куля, яка вцілила в Йоана Павла ІІ під час замаху на нього 13 травня 1981 року. Святіший Отець був переконаний, що його врятувала Пречиста. А тепер ми продовжуємо приносити до Богородиці усі свої радощі й жалі.
У Барселоні паломники відвідали добре відому українським заробітчанам церкву св.Моніки (УГКЦ). А вже згодом почудувались із знаменитого творіння каталонського архітектора Антоніо Гауді — храму Святого Сімейства (Temple Expiatori de la Sagrada Família). Храм, що його 2010 року освятив Бенедикт ХVІ, зводять уже понад століття. Місто, якому, здавалось би, нема коли молитись, усе ж знаходить час на вічне.
А от кафедральний собор Барселони (La Catedral de la Santa Cruz y Santa Eulalia) захопив готичною величчю, старовинним органом, а ще… стадом доглянутих гусей, що традиційно мешкають у внутрішньому дворику.
День Незалежності України паломники зустріли у Монсеррат. Тут, у колись відлюдній гірській місцині, а сьогодні — відомому паломницькому осередку, розкинувся бенедиктинський монастир.
Обителі найстарішого римо-католицького ордену, гасло якого — «Ora et labora» («Молись і працюй»), віддавна були осередками культури та освіти. Й нині у монастирській бібліотеці зберігаються цінні видання та манускрипти, а в місцевому музеї можна побачити археологічну колекцію, твори Ель Греко, Пікассо, Далі. А також Караваджо – «Святого Єроніма в задумі» (інший відомий шедевр цього майстра під назвою «Святий Єронім, що пише» зберігається у Римі в галереї Борґезе; а ще одна версія останньої зі згаданих картин — у столичному соборі Мальти). Йдеться про зображення перекладача Святого Письма з грецької і гебрейської на латину — знаменитого творця Вульгати (тобто «загальнодоступної, поширеної» Біблії), яку затвердив до вжитку Тридентський Собор.
Монастирське надбання Монсеррат наче засвідчує: віра не суперечить розуму, а живить його.
А от прямуючи спеціальним коридором гірської базиліки, можна дістатися відомої статуї «Чорної Діви Монсерратської».
На зворотному шляху паломникам посміхнулось вмите дощем небо північної Італії над Адріатичним морем у містечку Езоло.
Напередодні ж вірні завітали до Падуї, відомої одним із найстаріших у країні університетів. Прямуючи від місцевої церкви святої Юстини до кафедрального собору (Duomo di Padova), можна перетнути площу імені Святого, а згодом і вулицю його ж імені. Й без уточнень зрозуміло: йдеться про покровителя міста св. Антонія. Його канонізаційний процес був чи не найшвидшим — такою значною була кількість здійснених чудес. І до сьогодні вірні пишуть йому «записки» з особистими проханнями, залишаючи їх у базиліці свого заступника (Basilica Pontificia di Sant’Antonio di Padova).
До марійних святинь Європи приїздять прочани звідусіль, тож «Ave Maria» лунає різними мовами світу, засвідчуючи масштаб поширеності християнства. Тоді як споглядання океанських і морських хвиль, гірських вершин і сонячних долин — не може не відсилати до перших рядків Письма:
«На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами. І сказав Бог: Нехай буде світло!» (Бут 1, 1-3).
Здається, що затулити обличчя долонями й заплакати разом із Прекрасною Пані у вінку — це те незайве, що ми можемо зробити, прямуючи чудотворними місцями Її об’явлень, роздумуючи над величчю, посеред звивистих вуличок звичної метушні.
Фото автора
фінансово.
Щиро дякуємо!
