Надзвичайно важлива річ про Розарій, якої мене навчив катований солдат

Зворушливе свідчення солдата показало мені, що Розарій може бути чимсь набагато більшим, аніж молитвою прослави.

Я пізнав цю історію ще підлітком — і задовго до того, як став католиком, — але не можу згадати, чи знаю її з газети, чи з документального кіно, чи з телебачення. Однак вона мене зачепила і дала зрозуміти те, що міцно закріпилося в моїй свідомості, бо це сильно зворушує.

Молодий американський солдат, замкнений у спекотній в’язниці десь усередині джунглів., липкий від поту і зголоднілий, лежав напівпритомний на підлозі. Його били щодня, інколи навіть що кілька годин. Коли ніч змішувалася з днем, а за тижнем наставав наступний тиждень, постійна жорстокість почала виглядати як щось безглузде, немилосердне й безконечне.

А попри це, хоч він зазнавав сильного болю і палав у гарячці, у хвилини притомності цей солдат тремтячим пальцем водив по підлозі, немовби щось на ній викопуючи. Він поєднував десять ямок у кружок, а в центрі намалював хрест. І тоді, майже непомітно, його спухлі закривавлені вуста починали шепотіти: «Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з Тобою…»

Як пізніше згадував цей солдат, розарій дозволяв йому втриматися при здоровому ґлузді у самісінькому центрі неймовірної жорстокості. Повторювання слів архангела Гавриїла і св.Єлизавети, скерованих до Марії: «Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з Тобою», молитва словами «Отче наш» і «Слава Отцю», а також споглядання таємниць — радісних, скорботних і славних — впроваджували живу присутність Бога в його  розпачливо темну в’язницю. Пересування поламаними пальцями по точках, виритих у землі, давало йому відчуття, що порядок за мить бере гору над хаосом, а благодать перекривала безглузде страждання.

Бог був насправді присутній

Тому що Розарій, як прекрасно розумів той солдат, це не бездумне повторювання фрази за фразою або ж бездушний перелік сцен із життя Христа. Зовсім ні. Це радше глибоко містичне занурення в Бога. Це втеча від бездушного «зараз» у люблячу Вічність. Це нагода опинитися в теплих обіймах Ісуса Христа.

Як це виразив один письменник:

«Слова (розарію) — як береги ріки, а молитва — як ріка. Береги потрібні, щоб надати річці хід і втримувати її постійну течію. Але нам ідеться головно про ріку. Так як у молитві йдеться про схилення серця до Бога, що найважливіше… Мірою того, як ріка тече до моря, її береги маліють. Так теж мірою наближення до глибини Божої присутності слова стають дедалі менш важливими… Ми маємо залишатися в тихому океані Божої любові».

Так є насправді

Коли я став католиком, то вірив, що Розарій — це споглядальна молитва прослави. Я вважав, що це, можливо, молитва, яку треба подеколи відмовляти. Однак саме це зворушливе свідчення солдата показало мені ясно, що Розарій — це щось набагато більше. Це незрівнянна зустріч із Христом, який здатен увійти у найскладнішу дійсність. Це молитовна зустріч, під час якої слова стають менш важливими і ми залишаємося самі в океані Божої любові.

Солдат, який переживав пекельні тортури, усвідомлював це і сприймав Розарій як глибоку і спасительну зустріч із Богом. Чи ж і ми не повинні саме так розуміти розарієву молитву?

Переклад CREDO за: Тод Ворнер, Aleteia