На доконечність визволитися від сп’яніння сучасною культурою, а також від схильності представляти християнство «підсолоджене сентиментальністю й ностальгією» вказав архієпископ Чарльз Чапут.
Архієпископ Філадельфії дав інтерв’ю англійському католицькому порталу «The Tablet». Чарльз Джозеф Чапут OFM Cap бере участь у Синоді єпископів про молодь та розпізнавання покликань, який триває у Ватикані до 28 жовтня.
— В одному з виступів Ви сказали, що Церква не впорається з завданням переказати молодшому поколінню повноту віри. Які були б Ваші пропозиції для Церкви, щоб зарадити цій ситуації? Солідніша катехизація, інший підхід до викладання християнства у католицьких школах?
— Люди не можуть дати те, чого не мають. Головна проблема Церкви в наші часи — принаймні у так званих «розвинених» країнах — не може бути розв’язана кращими знаряддями чи техніками. Вони можуть допомогти, але наша головна проблема — брак істинної віри, навіть серед численних наших очільників та вчителів. Бенедикт XVI назвав це «мовчазним віровідступництвом», втратою трансценденції, метафізичного виміру в тому, як ми розуміємо наше життя і світ. Це провадить до недовіри об’явленим істинам. А це пояснює нинішню тенденцію зводити християнство до позитивного морального кодексу або етичної системи, осолодженої сентиментальністю і ностальгією. Але це не віра і це не може нікого надихнути на таке пильне, радикальне навернення, якого вимагає істинна віра в Ісуса Христа.
Ми не можемо зарадити цій проблемі, хіба що спершу визнаємо її та якимось чином відділимося від культури, яка нас задурманює і розпорошує. Хороша новина в тому, що успіхи є. Групи у США, такі як ФОКУС (Fellowship of Catholic University Students) та The Culture Project, дуже плідні у донесенні Євангелія молодим людям. Ми можемо багато навчитися від їхнього підходу. На жаль, ніхто від них не був запрошений на Синод.
— Ви сказали, що визначення «ЛГБТ» не повинне міститися в Робочому документі Синоду, оскільки немає чогось такого, як «ЛГБТ-католик» чи «католик-транссексуал». Ви переймаєтеся, що політика статевої ідентичності увійшла в дебати Церкви і в теологію? Що Ви кажете тим, хто бажає ідентифікуватися як ЛГБТ і католики?
— Я також сказав, що немає чогось такого, як «гетеросексуальний католик». Політика [ґендерної] ідентичності базується на поділі. Це не християнська позиція. Церква не має імунітету до необ’єктивності і страждає, коли та вкорінюється.
— Дехто може ствердити, що використання визначення «ЛГБТ-католик» не відрізняється від визначень «католик-англієць» чи «католик-американець». Чи потрібно усунути всі описові показники, коли ми говоримо про когось як про католика?
— Ні, тому що стать це виняткова категорія. Питання сексуальних пожадань, а особливо статевої поведінки, влучають у серцевину людської сутності. Вони охоплюють призначення тіла, те, що ми розуміємо як «людську природу», комплементарну цілісність людського роду й переказування життя. Тому вони мають великі наслідки для істини або фальшування Святого Письма та католицької віри.
Церква повинна бути дуже уважною, щоб уникнути руйнування людської ідентичності залежно від нашої статевої орієнтації. Католики «LGBTQ» пропонують як детермінанту спеціальну моральну категорію, з чим ми не маємо справи у разі католиків «африканських», «англійських» чи «неповносправних».
— Папа Франциск робить сильний наголос на структурі Синоду єпископів як на способі Церкви противитися спільним викликам та придумати душпастирські відповіді. Чи Ви вважаєте, що Синод є дієвим знаряддям у такому масштабі?
— Синод єпископів може бути для Святішого Отця дуже придатним радником. Так часто бувало в минулому. Втішними були слова Папи Франциска в його вступних зауваженнях про потребу щирої та чесної дискусії, оскільки ці риси — ключові для кожної продуктивної праці. Однак, служачи три минулі роки в Постійній раді Синоду, я бачу також і його обмеження.
У своїй нинішній формі це ускладнене і дороге знаряддя. Я не впевнений, чи він може бути плідніший, ніж це є зараз. Можна зробити певні очевидні вдосконалення. Тільки невелика частина населення планети розмовляє італійською, але делегації Синоду походять з усього світу. З практичного погляду, всі синодальні документи мають бути перекладені з італійської багатьма різними мовами набагато швидше і, якщо це можливо, з великим випередженням, щоб гарантувати відповідний час на їх вивчення та дискутування. В цьому полягала проблема з «Instrumentum laboris». Делегатів також треба призначати раніше, щоб дати їм змогу належно приготуватися. Багато делегатів скаржилися також на неоднозначність нинішніх правил і процедур Синоду, які, здається, фаворизують контрольований процес більше, ніж у минулому.
Повторимо: Синоди мають характер радницький, а не вирішувальний. Папа завжди вільно приймає, виправляє або відкидає документи. Але вони мусять бути насправді колегіальні, щоб бути достовірними. Я сподіваюся, що це стане нормою в майбутньому.
— Отче архієпископе, що саме, на Ваш погляд, мав би говорити підсумковий документ Синоду про сексуальне використання в Церкві?
— Давня криза, пов’язана з сексуальним використанням, — надзвичайно серйозна. На щастя, зарівно Папа Франциск, як і синодальні отці це розуміють, а підсумковий документ найімовірніше відобразить їхні побоювання. Я менше впевнений, чи будуть зруйновані корені проблеми. Клерикалізм виразно є чинником сексуального використання неповнолітніх із боку духовенства, але не панівним, і небагато з-посеред мирян, яких я знаю, задоволені цим поясненням, особливо батьки. У понятті вірних мирян, має бути порушена проблема гомосексуалізму та його роль у цій кризі, але незрозуміло, чи Синод захоче включити це питання в остаточний текст.
фінансово.
Щиро дякуємо!
