Кардинал Мюллер: ніхто не може звинувачувати Папу чи бажати його зречення

«Ніхто не може звинувачувати Папу або бажати його зречення», — сказав в інтерв’ю «La Stampa» колишній префект Конгрегації віровчення кардинал Ґерхард Людвіґ Мюллер.

Відомий богослов відповідав на запитання Андреа Торньєллі стосовно сексуальних зловживань серед духовенства, наголошуючи, що проблему вдасться викорінити, дбаючи про духовне зростання кожного священика.

— Архієпископ Карло Марія Віґано опублікував у кінці серпня документацію, яка нібито підтверджувала те, що Папа «захищає» кардинала Теодора МакКарріка. Архієпископ Віґано звинуватив у цьому Святішого Отця і вважав, що той має подати у відставку. Ваше Високопреосвященство, що Ви думаєте про це?

— Ніхто не має права обвинувачувати Папу чи вимагати від нього зречення! Звісно, можна мати різні погляди на проблеми та шляхи їхнього вирішення. Але маємо обговорити їх відповідно до ролі кожного, і врешті-решт саме кардинали, як представники Римської Церкви, можуть допомогти Папі або попросити у нього пояснень. Однак це має бути зроблено конфіденційно, у відповідному місці, ніколи не допускаючи публічної полеміки, в тому числі атак, які призводять до підриву довіри до Церкви та її місії. Особисто я переконаний, що Франциск зробить усе можливе для боротьби з явищем використання дітей і для розвитку нової духовності священиків, які мають діяти згідно з задумом серця Христового та робити добро всім людям, особливо дітям і молоді.

— Сьогодні також цей жахливий скандал щодо зловживань використовується для внутрішніх битв у Церкві. Чи Ви, Ваше Високопреосвященство, згідні з цим спостереженням?

— Ми всі повинні співпрацювати, щоби подолати цю кризу, яка шкодить довірі до Церкви. На жаль, ці групи, ці «партії» так званих «прогресистів» і «консерваторів», існують. Ми всі об’єднані об’явленою вірою, а не забобонами політичних ідеологій. Ми не політична установа. Заснованою Христом Церквою керують єпископи, зокрема — Наступник Петра, який є постійним, видимим принципом і фундаментом єдності та віри Церкви в об’явленій істині, відкритому і сакраментальному сопричасті, в нашому бутті братами і взаємній довірі одне до одного, як написано в соборній Конституції «Lumen gentium» (п.18).

Я сподіваюся, що Папа зможе виступити з ініціативою примирення. Наприклад, заради врегулювання кризи, пов’язаної зі скандалом внаслідок зловживань у США, він може призначити комісію кардиналів, якім довіряє, для вивчення ситуації та на підставі достовірної інформації потім внести пропозиції, незалежно від конфліктів, боротьби між фракціями, взаємних підозр, пропагандистських кампаній у ЗМІ. Нам потрібна солідна інформаційна база. Це єдиний спосіб приймати майбутні рішення.

— Не викликає сумнівів, що розбещення неповнолітніх — це злочин і огидний гріх. Тим не менш, чи не вважаєте Ви, Ваше Високопреосвященство, що Церква має надмірну довіру до найкращих практик і норм як способу вирішення проблеми? Чи загрожує це забути, що Церква — це не якась фірма?

— Канонічне право — це наш інструмент, необхідна допомога для Церкви, що — як і кожна спільнота — потребує своїх правил. У Канонічному праві маємо норми Божого закону, яких не можемо змінити, але також маємо норми прав людини; церковні норми, які можемо змінювати і оновлювати, щоби краще реагувати на потреби і обставини, які вимагають вирішення. Але ми, Церква, — це духовна і сакраментальна реальність, і найважливіше — це виміри моралі і віри Не достатньо правил, стандартів, зовнішньої дисципліни. Необхідне духовне оновлення, молитва і покаяння; черпаючи з благодаті таїнств, читання і роздумів Біблії, потребуємо увійти в дух Ісуса Христа. Ми маємо бути священиками за серцем Ісуса, серцем Ісуса Христа на хресті, який страждав і помер з любові до всіх грішників і кожної людини. Священик — це «другий Христос»; маємо свідчити про це і так відновлювати довіру до Церкви, щоб люди могли зустріти віру.

— Бенедикт XVI і Франциск в умовах скандалу щодо зловживань наполягали на шляху покаяння і молитви…

— Це найавтентичніший спосіб. Є процедури, які були створені для боротьби з цим явищем, але найважливіше — це духовне оновлення, навернення. Є священики, які ніколи не беруть участі в духовних вправах, ніколи не приступають до сповіді, не моляться Літургією годин. А коли духовного життя нема, як священик може діяти згідно з волею Христа? Він, швидше, стане «найманцем», як читаємо в Євангелії від святого Йоана.

— Багато замішання внесло те, що Святий Престол попросив американських єпископів відкласти голосування щодо нових норм боротьби з педофілією, які передбачають створення комісії мирян для дослідження відповідальності єпископів і кодів відповідальності. Як Ви, Ваша Еміненціє, оцінює те, що сталося?

— Відповідно до сакраментальної природи Церкви, єпископи мають свою відповідальність, а Папа — свою, але всі повинні працювати разом. У нас є достатні норми канонічного права; є motu proprio «Sacramentorum sanctitatis tutela» 2001 року; норми Конгрегації віровчення. Але не завжди всі єпископи співпрацювали з нашим дикастерієм. Вони не повідомляли, як це прийнято. Насамперед ми маємо робити те, що вже визначене і вказане як необхідне та обов’язкове щодо чинних норм. Крім того, можна співпрацювати в братерському і колегіальному дусі; також можна дискутувати щодо відповідності тону запропонованого тексту.

Мені повідомили, що документ прибув до Рима зі Сполучених Штатів в останню хвилину: чому його не надіслали раніше? Потрібно уникати конфронтації та публічної полеміки і насамперед обговорити проблеми разом, щоби прийняти рішення. Потрібно більше розмовляти, перш ніж виробити рішення. Я вважаю, що керівництво Конференції католицьких єпископів Сполучених Штатів має спочатку проконсультуватися з нашими експертами з Конгрегації віровчення. Святіший Отець — один, він не може займатися всім. Тому й створено дикастерії Римської курії для співпраці та створення добре опрацьованої пропозиції, яку можна представити Папі.

— Є сьогодні люди, які кажуть, що проблема зловживань фактично пов’язана з проблемою гомосексуалізму духовенства. Що Ви думаєте про це?

— Педофілія та гомосексуалізм — це психологічні терміни, які допомагають Церкві в моральній теології. Але для нас вимір є моральним: тобто чи діємо ми згідно з заповідями, згідно зі святою волею Бога, чи ні. Мусимо співпрацювати з психологією та соціологією, але в Церкві на рівні навчання ми не можемо поставити ці дисципліни на перший план. Натомість маємо спиратися на моральне богослов’я. Очевидно, що згідно з Божою волею вірні миряни не можуть підтримувати сексуальних стосунків поза шлюбом, а священик, який сам зобов’язався бути безженним, не може мати жодних сексуальних стосунків. Тим більше ніхто не може сексуально використовувати підлітків і дітей. Зловживання неповнолітніми — це огидний гріх, який є крадіжкою душі найменших, довірених нашій турботі, — це щось диявольське! Ми маємо підняти моральний рівень духовенства. Щодо вашого запитання: ми не можемо говорити про «гомосексуалістів». «Гомосексуалістів» як категорії не існує. Є конкретні люди, які мають певні схильності та спокуси. Наше серце — поранене первородним гріхом, і ми мусимо долати спокуси з допомогою благодаті, нового життя в Ісусі Христі. Гріх завжди треба називати гріхом і визнавати його таким, щоби не впасти у спокусу грішити і виправдовувати себе.

— Папа Франциск говорить про зловживання владою і клерикалізм, щоби вказати, що передусім сексуальне насильство духовенства стосовно неповнолітніх (і дорослих з обмеженими можливостями) — це зловживання можновладців над жертвою. Наприклад, можна сказати, що Теодор МакКаррік не лише підтримував гомосексуальні стосунки зі своїми семінаристами, але й використовував їх.

— Я вважаю, Папа хотів підкреслити, що в сексуальному насильстві щодо неповнолітніх, скоєному священиками, завжди виступає зловживання природною і духовною владою священика. Він — представник Ісуса, Доброго Пастиря; діти й підлітки довіряють йому, а він здійснює батьківство щодо них. Сексуальне насильство починається зі зловживання владою та совістю. Гадаю, саме це хотів сказати Святіший Отець. Якщо хтось у серці секуляризований, то для нього категорії влади, власного інтересу, розкошів, грошей, задоволення стають ідолами. Священик не може бути секуляризованим: наш час, наше життя — для людей, для Божого люду.

— Папа Франциск наполягає і попереджає проти клерикалізму…

— Мені не подобається це слово, бо воно амбівалентне; але, як я вже сказав, воно означає зловживання владою, яка належить священикові за посадою. Людині, яка перестає бути добрим пастирем за серцем Ісуса, перетворюється на найманця. Так каже Біблія.

— Ваше Високопреосвященство, як Ви як кардинал оцінюєте поляризацію і тиск, з яким певні групи та деякі ЗМІ використовують певні невдалі номінації, можливо, пов’язані з суттєвим нехтуванням та залежністю від домовленостей?

— Маємо дуже промовисті приклади в Біблії. Сам Ісус покликав дванадцятьох апостолів, і один з них, Юда, був зрадником. Також сьогодні можливо, що Папа призначить «фальшиву» людину, яка непридатна до уряду, до єпископства. Сам Ісус Христос, хоча завдяки своєму божественному розумові знав усе, залишив свободу зраднику Юді. Крім того, кожен несе відповідальність за свій гріх: ми можемо через процес виборів за участі конгрегації Римської курії, через всі людські судження робити все можливе, щоб вибрати хорошого кандидата. Але Папа не несе відповідальності за те, що потім роблять ці єпископи, як і єпископи не відповідають за все, що роблять їхні священики. Кожен особисто несе відповідальність за зло, яке він коїть.

— Отже, як вдосконалити процес вибору єпископів?

— Ми, люди, не в змозі сформувати абсолютну, досконалу оцінку: ми робимо це за нашими обмеженими можливостями, відповідно до того, що нам відомо. Потрібно шукати підхожих кандидатів для єпископського служіння, але Папа не є непогрішним, коли призначає когось. Також у майбутньому ми не зможемо повністю уникнути помилок. Ми маємо вчитися на помилках, намагатися їх робити дедалі менше, намагатися щоразу робити кращий вибір. Але ми, люди, — грішники, ми помиляємося. Ми всі потребуємо Божого милосердя і прощення, всі маємо визнати себе грішниками. Нам не потрібні ті, хто вивищуються, як судді або месники за кривду, вважаючи себе справедливими. Я переконаний що важливим кроком буде сприяння тіснішій співпраці між різними дикастеріями Римської курії на благо Церкви. Окремі дикастерії вже зараз підпорядковуються Папі, але треба посилювати горизонтальну співпрацю.