«Заклики захистити інститут сім’ї в Україні та заборонити пропаганду гомосексуалізму загрожують національній безпеці України» — чи варто звертати увагу на таку маячню, яка нормальній, мислячій людині не прийде до голови навіть у п’яному маренні?
Не звернув би увагу і я, якби це говорив або писав якийсь пересічний учасник гей-параду. Але зовсім інше, коли щось таке заявляє високопосадовець державного рівня. Адже саме так відреагувала Урядова уповноважена з питань гендерної політики (є в нашій державі така посада) Катерина Левченко на звернення Івано-Франківської обласної ради до Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів та РНБО, за яке проголосувало 56 з 71 депутатів.
У ньому, зокрема, містяться прохання: зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України, в якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки; вилучити з законодавчих актів словосполучення «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичність» як такі, що несуть виключно ідеологічне та антинаукове навантаження; не допустити ухвалення Закону України «Про цивільне партнерство»; виключити з проектів регулятивних правових актів в освітній сфері та з текстів підручників норми і положення про статеве виховання, що ставлять за мету «подолання гендерних стереотипів»; заборонити пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, також у формі так званих «маршів рівності», «прайдів», «гей-парадів», «фестивалів квір-культури» тощо та ухвалити Закон України «Про заборону пропаганди гомосексуалізму»; зупинити процес внесення змін до Конституції України та інших нормативно-правових актів у частині викривлення дефініцій сім’ї, шлюбу, батьківства, материнства й дитинства. За словами депутата Михайла Королика, раніше таке звернення ухвалили 63 місцеві ради області.
Отже, чим це звернення налякало пані Левченко? Налякало так, аж сьогодні вона має намір звернутися з відповідним листом до СБУ. Це, за її словами, «спланована акція, яка загрожує національній безпеці». Але в чому полягає загроза? Як вона це пояснює?
По-перше, пані Катерина протиставляє звернення Стамбульській конвенції та законові України про забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків або про запобігання дискримінації. Але депутати у своєму зверненні проти рівноправ’я жінок і чоловіків не висловлюються. Як і не закликають піддавати будь-кого дискримінації. Чи, може, пані Левченко вважає дискримінацією заборону пропаганди гомосексуалізму — що ж, тоді давайте дозволимо відкриту пропаганду педофілії, інцесту і ще інших збочень. Порадив би пані омбудсвумен відкрити словник слів іншомовного походження і прочитати, що означають слова «пропаганда» і «дискримінація».
Що стосується Стамбульської конвенції — відразу зізнаюсь читачам, що з її текстом незнайомий. Це, так би мовити, не моя тема, я нею не цікавився. Але якщо конвенція спрямована, як про це пишуть, на подолання побутового насильства щодо жінок, то можу з упевненістю сказати: напрямок його подолання вже давно визначено. Причому — безпомилково. «Чоловіки, любіть [своїх] дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав себе за неї […] Так і чоловіки повинні любити своїх дружин, як власні тіла. Хто любить свою дружину, той і себе любить» (Еф 5, 25.28) — ці слова св. Павло написав майже за дві тисячі років до постання Стамбульської конвенції. Шлях подолання побутового насильства над жінками один: навернення до Бога. І ніякі конвенції тут не допоможуть. Адже було би наївним вважати, що, наприклад, чоловік, який приходить додому п’яний і б’є дружину або дітей, перестане це робити відразу після ратифікації Стамбульської конвенції. Або, може, пані Левченко вважає, що причина домашнього насильства полягає в існуванні інституту сім’ї? Адже все просто — як немає сімей, так немає і насильства в сім’ях!
Далі пані Катерина говорить про «неконституційність» звернення. Що ж у ньому неконституційного — прохання зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України? Знову, мабуть, крім неї, на це питання ніхто не відповість.
І, як можна було від початку передбачити, пані Левченко натрапила на «російський слід». Дивуюсь, як обійшлось без «середньовічного мракобісся». В омбудсвумен склалось враження, що «люди (ті, які закликають зберегти інститут сім’ї та заборонити пропаганду гомосексуалізму — Прим. авт) приїхали з Російської Федерації, де досі сьогодні відмовляються визнати права людини». А звернення івано-франківських депутатів, на її думку, можна «назвати слоганом “Назад у СРСР”» Що на це можна сказати? Порушення прав людини в Російській Федерації справді є. Але ж існують явища, які руйнують будь-яке суспільство: демократичне воно чи тоталітарне. Тому будь-яке суспільство проти них бореться. Адже, я сподіваюсь, нікому не спаде на думку відмовитись від боротьби з кримінальною злочинністю, тому що так роблять у Росії? Чи, може, пані Катерина вважає, що, провадячи боротьбу проти кримінальної злочинності, суспільство відмовляється визнавати право людини чинити кримінальні злочини? Тоді, за її логікою, чоловік, який чинить домашнє насильство, також може, у разі притягнення його до відповідальності, заявити про порушення його права бити жінку. А в Росії, крім того, ще гасять пожежі. Там також евакуюють населення з районів стихійних лих. І багато чого іншого, що також робиться і у нас, і в усіх країнах світу. Може, нам в Україні потрібно не робити цього, щоб не було «як у Росії»?
А щодо «назад в СРСР» — так тут слід зауважити, що саме «класики марксизму» побачили в традиційній сім’ї засіб поневолення жінки чоловіком. Тому в «безкласовому суспільстві», яке мало бути побудоване за їхнім вченням, місця для такої сім’ї не знаходилось. Але радянське керівництво розуміло, що для досягнення їхньої мети — «перемоги комунізму у світовому вимірі» — потрібно міцне суспільство. Тому остаточну ліквідацію інституції сім’ї відклали до перемоги «світової революції».
Сім’я — основа будь-якого суспільства. Це місце, де народжуються діти — майбутнє нації і країни. Тому не заклик зберегти інститут сім’ї насправді загрожує національній безпеці. Загрожує інше: те, проти чого виступили депутати Івано-Франківської облради. Шкода тільки, що людина, яка займає посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики, цього не розуміє.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
