Інтерв’ю

Післяпологова депресія: тихий убивця

05 Лютого 2019, 10:12 1862

Спад настрою після пологів — річ природна. Але коли він затягується, молодій мамі, певно, таки потрібна допомоги психолога.

Часто, однак, близьким складно помітити, що з мамою немовлятка щось коїться: або вони хочуть, щоб вона «взяла себе в руки», або вона добре маскує прояви проблеми перед ними.

У розмові з Юстиною, матір’ю двох маленьких донечок, — про історію її життя з післяпологовою депресією.

— Як у тебе розпізнали післяпологову депресію?

— Вагітність розвивалася правильно. Окрім маятника настроїв і гормональної гойдалки, все було добре. Проблема почалася після народження першої доньки. Як народжувала вперше і не знала, на що налаштуватися. Я знала тільки теорію праці з дітьми. Була певна, що чудово дам собі раду. Ну і все вдалося… з опікою над Антоніною. А от зі мною самою було гірше.

— Хочеш поділитися цією історією?

— Пологи були для мене травмою. Насамперед, їх стимуляція, бо дитина перестала рухатися. Потім — сорок годин у болях, і під кінець — повідомлення про терміновий кесарів розтин, бо пульс донечки був надто швидкий, у мене була гарячка, я підхопила інфекцію.

Це діялося загалом так швидко, що єдине, що я пам’ятаю (тоді вже мені дали знеболювальне), це її крик, коли її витягли. То була субота. В понеділок ми вже були вдома. Раптом мене накрило усвідомленням: жахливий біль від рани, руки всі в синцях, як у наркоманки, уколи проти запорів, і нема молока в грудях…

Я постійно плакала. Всі думали, що це звичайний baby blues (перепади настрою після народення дитини) і що все минеться. Пройшло шість тижнів, коли я пішла на перший візит до лікаря після пологів. Лікарка бачила, що зі мною щось не так, але я вдавала сильну і сказала, що все добре. Минали місяці; так пройшов рік.

Раптом із жінки, яка мала повні руки роботи і якої завжди було всюди повно, я стала чимсь, із чим не знала що робити. Боролася з собою. Чоловік не знав, що зі мною діється. Я багато плакала, відчувала сум і загубленість, постійно кричала. Зрештою, однак, за рік вирішила зробити щось для себе — захотіла схуднути. Пішла до лікаря — і там мене прорвало.

— Ти розповіла про те, що відчуваєш?

— Так, я почала плакати і сказала, що далі вже так не зможу. Сказала, що хочу себе вбити, що я жахлива матір і жінка, бо навіть не змогла нормально народити дитину і не могла її вигодувати.

Я розповіла, що постійно тільки кричу і не вмію себе опанувати. Зізналася, що почуваюся безсилою, бо не знаю, що робити, і потребую допомоги — ніхто мене не розуміє. Це все було так тяжко… Для мене тоді це було нездоланним.

— Що ти відчувала?

— Гнів, безсилля, жаль, злість — усе водночас. Нині я дякую Богові, що натрапила тоді на того лікаря. Він надалі залишається моєю підтримкою, він мене вислухав. Був ошелешений, що я так довго ходила з цим сама. Діагностував у мене депресію, виписав ліки і скерував на терапію.

То був перший крок на стокілометровій дорозі. Від того моменту вже минуло три роки. Один раз було краще, другий гірше. А поки час ішов, ми захотіли ще когось для нашої донечки. Я вдруге завагітніла. Мала на той час найкращу опіку, прекрасну акушерку, терапевта. Я не хотіла цього разу здаватися в тому, що стосується пологів і годування груддю. Я вже знала, до чого треба готуватися, очікуючи народження другої донечки.

На жаль — на 30-му тижні вагітності я довідалася, що моє тіло нездатне принести дитину у світ природним способом. Я опустила руки. Мені дали чотири тижні на рішення: чи я хочу ризикнути, маючи тільки 30% шансів на природні пологи, чи вибираю плановий кесарів розтин. Почалися години розшукувань жінок у схожих ситуаціях, розмови з психологом, з акушеркою, з моїм лікарем (тим, який розпізнав у мене депресію), священиком, чоловіком і Богом.

Ми вирішили не гратися з життям і здоров’ям нашої дитини, і записалися на кесарів розтин. Для мене це була чергова поразка і травма. Кілька разів гірша за попередню, бо все в повному усвідомленні. Знову прийшов плач і паніка.

— Але потім сталося маленьке чудо, правда?

— Для мене — чудо надзвичайно важливе: з моїх грудей потекло молоко. Це була для мене своєрідна розрада, велика радість.

— Як ішло твоє лікування?

— Це було фармакологічне лікування і терапія після народження першої доньки. На сьогодні вже три місяці від народження другої. Я надалі вживаю ліки, але закінчила 16-тижневу терапію, працюю над собою неустанно. Можу тільки сказати в повній свободі на цей момент — переді мною ще багато праці, я ще не подолала депресію, але вже бачу зміни. За моїми плечима — години, проведені на пропрацюванні багато чого у власній голові, з допомогою Бога, мого сповідника і терапії.

— Коли хтось бачить, як щось таке діється з жінкою після пологів, — що робити? Куди йти? Як підтримувати?

— Післяпологова депресія — часте явище. На жаль, про неї все ще говориться надто мало і надто тихо. Жінки — сильні. Бог нас такими створив. Кожна з нас — мужня жінка, яка бореться з численними труднощами, у житті, в хазяйнуванні вдома.

Від нас занадто багато вимагають і занадто багато ми самі від себе вимагаємо. А це не так, що як жінка вагітна, то вона раптом сама все знає і до всього готова. В жодній школі не навчають «материнства», «праці над емоціями». Ми самі мусимо цього вчитися. «Ти жінка, ти все повинна знати і вміти» — поширений стереотип.

— Що б ти сказала іншим мамам?

— Що ми не мусимо бути ідеальними. Любі мої, ви маєте право бути змученими і пригніченими. Якщо після народження вашої дитини, яка безсумнівно є чудом, ви відчуваєте, що хочете плакати, що ви все зробили не так, всіх і себе підвели, що вам хочеться кричати або, навпаки, ви змовкаєте і замикаєтеся, — реагуйте. Це не є нормальним станом. Якщо за кілька тижнів цей стан не минає — не ігноруйте цього. Дуже важливо подбати про себе саму.

Порозмовляйте з вашим лікарем, із психологом. Якщо знаєте, що чоловік вас розуміє і буде вам підтримкою, то порозмовляйте з ним. Можете пошукати групи підтримки чи інших мам, які через це пройшли. Що довше ви будете зволікати, то довше будете боротися. І говоріть, говоріть, ще раз — говоріть про це голосно!

— Як близькі можуть підтримати жінку в такому стані?

— Близькі відіграють важливу роль у видужанні жінки. Вони першими можуть побачити проблему в молодої мами. Однак їм треба пам’ятати, що усмішка на обличчі не означає, ніби все добре. Важливо вслухатися в те, що молода мама говорить, бо потенційно кожна з нас — у групі ризику.

— Підставою для нашої розмови став твій заклик, скерований до жінок, матерів, близьких людей у молодих мам. Ти носиш у собі певне послання.

— Так, особливо до чоловіків, які найближчі серед близьких. Дайте своїм жінкам трохи часу для них самих! Купіть їм сеанс у косметички, організуйте зустріч із подругою, дайте виспатися протягом дня. Але насамперед — розмовляйте, а може особливо — слухайте їх.

Не дратуйтеся, що жінка плаче. Не питайте тоном прокурора, що з нею діється. Не повчайте взяти себе в руки. Просто обійміть, вислухайте, будьте з нею. Якщо вона сама не знатиме, як ви можете їй допомогти на щодень, — зробіть щось від себе. Поприбирайте, зготуйте обід (або замовте щось), увімкніть легку комедію для спільного перегляду, заберіть її з собою на прогулянку. Старайтеся її цінувати. Повторюйте, що вона виконує немалий шмат праці і ви нею пишаєтеся. Без підтримки близької людини, когось, хто зможе стати опорою, жінка сама собі з цим ради не дасть. Депресія — серйозна хвороба, вона може провадити до смерті. Її треба лікувати.

Переклад CREDO за: Марлена Бессман-Паливода, Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: