Роздуми над Першим читанням на четвер V тижня Звичайного періоду
Сказав Господь Бог: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього».
І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів небесних і привів їх до Адама побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось. І дав Адам назви всякій скотині, всякому птаству небесному і всякому звірові польовому, але для Адама не знайшлося помочі, відповідної до нього.
Тоді Господь Бог навів глибокий сон на Адама, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до Адама. І Адам сказав: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка».
Так то полишає чоловік свого батька й матір і приліпляється до своєї жінки, і стануть вони одним тілом.
А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та не соромилися.
Бут 2,18-25
Перша людина почувається самотньою. Навіть Бога їй замало. Жодна тварина не спроможна заповнити пустку коло неї. Людині потрібна людина.
І Бог творить жінку, приводить її до чоловіка, який уперше починає говорити, виражати свої думки, бо є хтось такий, як він, що його розуміє і може відповісти. Перше його слово — захоплення, подив, бо бачить когось, хто подібний до нього, але інший.
Завдяки «іншості» просто людина стає чоловіком, а «іншість» — жінкою. Завдяки «іншості» людина починає спілкуватися. Завдяки іншим ми стаємо людьми.
Ілюстрація: Створення людини, Храм Різдва Богородиці в Костіно (МФ)
фінансово.
Щиро дякуємо!
