Інколи не вдається день… тиждень, місяць, або й півжиття. І нічого з цим не виходить зробити. Можна тільки лежати на дивані без сил і без ідей, як це змінити — без надії, що щось зміниться.
Хіба що раптом відчуєш тепло чиєїсь долоні й почуєш ці слова…
«Давай, біжи, ти зможеш!» — чула я щоразу, коли на уроках фізкультури в школі ми бігали на довгі дистанції. Не знаю, що я ненавиділа більше: довгі дистанції чи ці вигуки фізкультурника, який нас підганяв.
Вони нібито мали допомагати. Однак робили так, що мені все було вже поперек горла.
Я почувалася тільки ще більше засапаною, розлюченою і безсилою (бо коли велять бігти, то треба бігти). І це був не перший і не останній у моєму житті доказ того, що інколи підтримкою до боротьби та мобілізуванням когось до подолання перешкод можна наробити більше шкоди, ніж принести доброго. Й анітрохи не допомогти осягнути мету!
Talitha kum!
Мені завжди думалося, що Ісус промовляє ці слова з силою, на повний голос, наказовим тоном: «Вставай, дівчино!» Вже самі слова, відомі, хоча все ще якогось чужого звучання — talitha kum! — здавалися жорсткими. Жорсткими… і холодними — як світ наказів і заборон, який я інколи будую довкола себе. Як світ, у якому цінуються досягнення й побиті рекорди в бігові з перепонами, через щоденні виклики.
А справа зовсім інакша.
«Дівчинко, кажу тобі — встань», — тихо каже Ісус. Він промовляє ці слова до тебе, ніжно беручи твою долоню в руки. Хоч би де ти була, хоч би який тягар несла, — Він про це знає. Він, який не раз падав по дорозі на Голготу, найліпше знає, що інколи не вдається «потягнути» все на власних плечах. Інколи щось та й не виходить…
Інколи не вдається день, тиждень, місяць, і нічого з цим не поробиш. Можна тільки лежати без сил і без надії, що щось зміниться. Хіба що раптом відчуєш тепло чиєїсь долоні й почуєш ці слова: «Дівчинко, тобі кажу, встань». Послухай Мене, а не свій страх. Немає такого тягаря, який ми не піднімемо разом…
Встань, бо Йому можна вірити на слово
Встань, дівчинко, хоч би де і який тягар ти несла. Встань не тому, що мусиш. Не тому, що повинна дати раду, стиснути зуби і подолати перешкоди на своєму шляху. Ні: встань, бо Йому можна повірити на слово.
Встань, бо Він не велить, а запрошує, не примушує, а заохочує. Встань, бо це Він — твоя сила, причому така величезна, що… тростини надламаної не переламає і ґнотика, що ледве куриться в тобі, Він не згасить.
Встань. На тебе чекає щось прекрасне.
Переклад CREDO за: Майя Моллер, DEON