Псалом 104. Так його співав Давид

Учасники гурту «Yamma Ensemble» прагнуть, аби давня єврейська музика продовжувала звучати і дивувати слухачів сьогодні.

Саме тому вони грають на старовинних народних інструментах, вивчають мелодії і тексти мовою оригіналу. Кожна композиція вимагає ґрунтовної підготовки та неабияких зусиль.

І професіоналізм команди, і їхні емоції під час виконання не залишать вас байдужими.

Пропонуємо послухати псалом 104. Можна сказати, що так (або дуже схоже) його співав сам автор — цар Давид! Колектив використав найдавніший текст твору, мелодію колектив створив із використанням єврейських і давніх вавилонських мотивів.

Псалом 104

Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, великий єси вельми! Ти одягнувсь величчю й красою, 
Ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп’яв, неначе намет, небо. 
Ти збудував твої горниці в водах. Із хмар собі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру.  Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогненне – слугами своїми. 
Ти заснував землю на її підвалинах – не захитається по віки вічні. 
Безоднею, немов одежею, покрив її, понад горами стали води. 
Перед погрозою твоєю вони втікали, перед голосом грому твого тремтіли. 
Звелися гори, зійшли долини до місця, що ти їм призначив. 
Поставив їм границю, якої не перейдуть, щоб знову покрити землю. 
Джерела посилаєш у ріки, які течуть проміж горами. 
Усю звірину, що в полі, вони напувають, дикі осли там гасять свою спрагу. 
Над ними кублиться небесне птаство, з-поміж гілляк дає свій голос. 
Ти напуваєш гори з твоїх горниць, земля насичується плодом діл твоїх. 
Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям; щоб хліб із землі добували: 
вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське. 
Насичуються дерева Господні, кедри ливанські, що посадив їх. 
На них гніздяться птиці; бусли – на кипарисах їхнє житло. 
Високі гори для кіз диких, скелі – для борсуків притулок. 
Ти створив місяць, щоб значити пори; сонце знає свій захід. 
Наводиш темряву, і ніч надходить, що в ній ворушаться усі звірі дібровні. 
Левенята рикають за здобиччю своєю, поживи від Бога собі просять. 
Ховаються, як тільки зійде сонце, лягають у своїх барлогах. 
Виходить чоловік до свого діла й до своєї праці аж до вечора. 
Яка їх, твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе ти створив, – повна земля твоїх створінь. 
Ось море велике, прешироке, у ньому плазунів безліку, звірів малих і великих. 
Там кораблі проходять, є і Левіятан, котрого ти створив, щоб ним бавитися. 
Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. 
Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом. 
Вони бентежаться, коли ховаєш вид твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. 
Зішлеш твій дух, – вони оживають і ти відновлюєш лице землі. 
Нехай слава Господня буде повіки, нехай Господь радіє творами своїми; 
спогляне він на землю, і вона стрясається, торкнеться гір, – вони димують. 
Я буду Господеві співати, поки життя мого, псалми співатиму, скільки буду жити. 
Хай буде приємна йому моя пісня; у Господі я веселитимусь. 
Хай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше хай не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алилуя!

Переклад Івана Хоменка.