Світ

Проповідь Папи в Марокко. Бути здатними до участі в радості Батька

01 Квітня 2019, 12:40 527

Про плекання культури милосердя та прийняття проповідував Папа Франциск під час Святої Меси столиці Марокко. місті Рабаті

«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його». Цими Христовими словами з Євангелія від Луки, якими описано подію повернення блудного сина у відомій притчі, Папа Франциск розпочав свою проповідь. Він виголосив її 31 березня 2019 р. під час Святої Меси в спорткомплексі принца Мулли Абдулли в місті Рабаті. Це була заключна подія Апостольської подорожі до Королівства Марокко. З Главою Католицької Церкви єдналися в молитві понад 10 тисяч вірних 60-ти національностей, повідомляє Vatican News.

 

 

Батько, який двічі виходить назустріч

Процитовані слова вводять нас у серце притчі, що показує наставлення батька, який бачить повернення своєї дитини: він не чекає, поки син наблизиться до батьківського дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що син є бажаний і що на нього чекають.

Але це не був єдиний раз, коли батько вибіг із дому. Радість батька не була би повною без присутності другого сина. Тому він виходить також і назустріч старшому синові, запрошуючи його на бенкет. Однак, здається, цьому старшому синові не подобаються вітальні бенкети; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого, який розтратив родинний маєток. Він навіть називає його не «своїм молодшим братом», але — «цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим, бо він уже його втратив зі свого серця.

 

 

Нездатність до участі в батьківській радості

Через свою нездатність взяти участь у святкуваннях старший син не визнає не лише свого брата, але і свого батька. Він воліє бути сиротою, вибирає самотність. Він не тільки не намагається зрозуміти і вибачити своєму братові, але навіть не може прийняти батька, який здатний прощати, готовий чекати й чувати, щоб ніхто не був виключений; іншими словами — батька, здатного до співчуття.

На порозі того дому немовби виявляється таємниця нашої людської природи: з одного боку — свято від повернення сина, з іншого — відчуття зради та обурення через те, що відбуваються святкування саме з такого приводу. З одного боку, бачимо гостинність до того, хто відчув нещастя й біль, з іншого — роздратування та гнів за створення простору для того, хто не був гідний ані не заслужив таких обіймів.

 

 

Культура суперечки й агресії

Папа підкреслив, що йдеться про напруження, наявне серед нашого люду і в наших громадах, і навіть усередині нас самих. Напруження, яке, починаючи від Каїна та Авеля, живе в нас і якому ми покликані глянути в очі. Хто має право залишатися серед нас, мати місце за нашим столом і в наших спільнотах, у наших турботах і заняттях, на наших площах і в наших містах? Немовби знову чуємо те братовбивче запитання: чи я сторож брата мого? (пор. Бут 4, 9).

На порозі того дому появляються розбіжності й зіткнення, агресивні дії та конфлікти, які завжди вдарятимуть у двері наших великих бажань, нашої боротьби за братерство, щоб кожна людина вже відтепер могла пізнати свій стан та синівську гідність. Але також на порозі того дому сяятиме бажання батька: щоб усі його діти брали участь у його радості; щоб ніхто не жив у нелюдських умовах чи в стані ізоляції або сирітства, як його молодший син, чи у гіркоті, як старший син. Батьківське серце бажає, щоб усі люди спаслися та дійшли до пізнання правди (пор. 1 Тим 2,4).

 

 

Спокуса ненависті й помсти

Далі Єпископ Рима зазначив: є багато обставин, які можуть підсилювати поділи та конфлікти, багато ситуацій, що можуть привести до сутичок і роз’єднання. Нам завжди загрожує спокуса вірити в те, що ненависть і помста це законні форми швидкого та дієвого способу домогтися справедливості. Але досвід навчає, що ненависть, поділи й помста не роблять нічого іншого, як тільки вбивають душу нашого народу, отруюють надію наших дітей, нищать і забирають у нас усе, що ми любимо.

 

 

Споглядати серце Батька

Святіший Отець зазначив, що Ісус закликає нас вдивлятись у серце Батька. Лише так зможемо усвідомити, що ми — брати, зможемо подолати нашу короткозору логіку поділів та шукатимемо не відмінностей, що нас віддаляють, а єдності. «Лише тоді, коли щодня підводитимемо очі до неба й говоритимемо: “Отче наш”, зможемо увійти в динаміку, що дозволяє нам вдивлятися одні в одних і жити не як вороги, а як брати», — наголосив Папа.

Батько з євангельської притчі повчав свого старшого сина, кажучи: «Все моє є твоїм» (Лк 15,31). І, як підкреслив проповідник, йому йшлося не лише про матеріальні блага, але про участь у тій самій любові та у його співчутті. Це є найбільшим багатством та спадщиною кожного християнина. Тому, замість вимірювати або класифікувати себе за моральним, соціальним, етнічним чи релігійним критерієм, ми можемо визнати, що є ще одна умова, якої ніхто не може скасувати чи знищити: те, що всі ми — улюблені Божі діти, яких Він очікує та яким радіє.

 

 

Приєднатись до радості Батька

На закінчення проповіді Папа підкреслив, що євангельська притча про блудного сина представляє нам відкритий кінець. Бачимо батька, який просить свого старшого сина ввійти у дім та приєднатись до святкувань милосердя, розділити радість із нагоди повернення брата. Євангеліст нічого не каже про рішення старшого сина. Цей відкритий фінал запрошує кожного з нас, кожну нашу спільноту своїм власним життям закінчити цю історію, дописуючи рядки тієї притчі.

«Християнин знає, що в домі Батька багато жител, і лише ті, хто не хоче брати участь у Його радості, залишаються назовні», — підсумував Святіший Отець, закликаючи всіх плекати й розвивати культуру милосердя, яка не дивиться на ближнього з байдужістю та не відвертається від його страждань.

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

Марокко
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: