Біографи Толкіна зазвичай згадують про отця Франциска лише як про римо-католицького священика, який опікувався ним та його братом після смерті матері, займався його релігійною підготовкою, забезпечив майбутньому видатному філологу чудову освіту та фінансову можливість навчалися в Оксфорді, а також протистояв його ранньому шлюбові з Едіт Брат.
Його образ часто спотворюють, зображаючи отця Моргана галасливим і вульгарним, простуватим та недальновидним, його темперамент характеризують як твердий і непримиренний. Однак усі ці твердження — стереотипи, а вплив отця Моргана на Толкіна був набагато вагоміший, ніж традиційно вважають.
Він був людиною, яка, незважаючи на приналежність до Церкви, не мала проблем із проявом свого теплого та відкритого темпераменту в суспільстві, особливо британському, яке значною мірою сповнене контролю та стриманості й часто не готове сприймати екстравертів. Біографи та дослідники творчості Толкіна часто не звертаються увагу на близькі стосунки між священиком і письменником, а вони більше були схожі на стосунки рідних батька з сином і не завершилися після повноліття майбутнього «батька Середзем’я». Морган був частим гостем сім’ї Толкінів, коли вони проживали у Лідсі, а також після їхнього переїзду до Оксфорда.
Отець Франциск Хав’єр Морган — своєрідний пазл: у ньому чудово поєднувалася Англія, де він відчув покликання, та Іспанія, де він народився й назавжди залишився просто «дядьком Курро, який служить священиком в Англії».
Франциск Хав’єр народився 8 січня 1857 року у м.Ель Пуерто де Санта Марія, провінція Кадіс, Іспанія. Його батька запросили керувати сімейним бізнесом після смерті тестя, тому родина змушена була переїхати. У них народилося четверо дітей, двоє з яких присвятили своє життя Господу: Франциск став священиком, його сестра Ізабелла — черницею. Франциска Хав’єра назвали на честь його тітки та прабабусі, в сімейному колі його часто називали Курро (розмовний варіант імені Франциск), або на англійський манер — Френком. Отець походив із родини з багатою історією: рід батька сягав корінням Середніх віків, походив з Уельсу, рід матері походив з Іспанії, обидві сім’ї займалися торгівлею вином. Родина, з якої походила матір отця Франциска, Марія Мануела Осборн і Бьоль де Фабер, була католицькою, тому доволі негативно сприйняла її рішення вийти заміж за британця Френсіса Моргана, який був протестантом. Дозвіл на цей шлюб міг дати лише Папа і лише за письмовою згодою, що діти, народжені в цьому шлюбі, будуть охрещені та виховані в католицькій вірі, а некатолицька половина не буде заважати іншій практикувати віру; дружині ж було рекомендовано робити все можливе для навернення чоловіка.
3-го лютого 1851 року нарешті відбулося весілля. Вінчання звершили за католицьким та англіканським обрядами. Батька нареченої на святі не було. Невідомо, чи намагалася Марія Мануела навернути чоловіка в католицизм, але сама вона залишилася католичкою, чоловік зберіг свою віру до кінця життя, а їхні діти навчалися у католицьких школах. Марія Мануела була парафіянкою собору святого Чеда і також була пов’язана зі новоствореною Спільнотою ораторіанців (послідовників святого Филипа Нері). Цю спільноту очолював видатний учений, нововисвячений священик Джон Генрі Ньюман, який попередньо відмовився від посади в Англіканській Церкві.
У 1850-х роках в Англії бути католиком було складно. Наприкінці 1850-го року папа Пій IX відновив інститут Церкви в країні, створивши ієрархію дієцезій та парафій; цей період ще називали «папська агресія». Католики зазнавали дискримінації, їх навіть обмежували у громадянських правах, оскільки Папу розглядали як главу іншої держави, а католик вважався особою, яка «зрадила образ хорошого британця», а також поставила іншу націю та главу держави вище за Британську імперію та королеву. Офіційне оголошення про відновлення Папою церковних інституцій викликало заворушення по всій країні, навіть вносилося питання до парламенту про кримінальну відповідальність для тих, хто прийняв католицькі духовні титули. Відбувалися антипапські демонстрації, одна з них у Бірмінгемі зібрала понад 8 тисяч осіб.
Здобути гідну освіту католикам теж було досить складно: школи та університети не хотіли приймати до себе католицьку молодь, а католики не хотіли, щоб їхні діти соціалізувалися з англіканцями. До 1791 року католицькі освітні заклади були заборонені на території Великобританії, молодь не мала жодного шансу досягнути високих громадських, політичних чи наукових вершин. У 1829 році їм усе-таки дозволили вступати у британські вищі навчальні заклади, але через несхвалення духовенством більшість охочих навчалася за кордоном — або змінювала віру.
У 1859 році відкрилася школа при Бірмінгемському ораторії. Це був єдиний навчальний заклад, який поєднував британський та католицький погляди на освіту. До її створення долучився найвідоміший новонавернений католик Британії у ХІХ столітті — Джон Генрі Ньюман, який ставив собі за мету розвивати католицьку освіту в країні. Народжений у дуже релігійній англіканській родині, він був висвячений на англіканського священика, навчався в Оксфорді, але пізніше перейшов у Католицьку Церкву. Учні називали його просто «отець», це мало і релігійне, й світське значення; він же знав їх усіх особисто, щомісяця проводив усні перевірки знань та спілкувався з ними про те, чого вони за цей час досягли, писав листи до їхніх батьків.
Релігійна формація мала дуже велике значення: учнів цієї школи називали майбутніми стовпами римо-католиків серед привілейованих класів населення. Увага приділялася основам релігії, вивченню молитов та поглибленому дослідженню катехизму, причому щотижня учнів ділили на пари та екзаменували під особистим наглядом Ньюмана або отця-префекта. Серед предметів також були англійська та грецька мови, латина — все для вивчення Святого Письма. Протягом академічного періоду вшановувалися окремі події літургійного року, і хлопці були залучені до цих святкувань. Зокрема, богослужіння Хресної Дороги відбувалися щоп’ятниці під час Великого Посту, на шкільному майданчику була процесія в урочистість Тіла та Крові Христових у супроводі ансамблю, всі студенти під час великоднього періоду брали участь у триденних реколекціях, які виголошував запрошений священик. Крім того, учнів навчали малювати, вони займалися спортом, брали участь у змаганнях між школами, а також займались у театральній студії, де основним репертуаром були твори латиною. Це була не семінарія, а звичайна школа, куди запрошували учнів, які б хотіли також розвивати свою віру.
З 1868-го по 1874 рік у цій школі навчався майбутній отець Франциск Морган. Під час навчання він прокидався о 6:30, молився вранці та перед сном, відвідував ранкову Святу Месу та спільну молитву Ангел Господній, мав окремий час на молитву Розарію та читання релігійних текстів. Це все — між уроками, споживанням їжі й традиційним вечірнім чаєм. Майбутній священик також грав у шкільному театрі, мав успіх. Можливо, через доброзичливість та вроджену радісність його, вже висвяченого священика, не завжди сприймали оточуючі, він відрізнявся від типового британця.
Франциск Морган набув також безцінний досвід спілкування з майбутнім кардиналом Ньюманом — що, можливо, й викликало його бажання присвятити своє життя Господу. Хоча школа при Бірмінгемському ораторії не була семінарією, але вона регулярно випускала кандидатів до священства, які пізніше сформували спільноту ораторію та розвивали її. Сам же Морган вирішив продовжити навчання у коледжі при Католицькому університеті в Кенсінгтоні — це був амбітний проект кардинала Менінга, який існував на пожертви студентів.
Коледж проіснував лише кілька місяців, Франциск змушений був обирати знову — цього разу він вступив до престижного Католицького університету в Льовені, Бельгія. Потім він повернувся до Бірмінгема, повідомив про своє бажання бути висвяченим на священика і став третім випускником школи, який приєднався до спільноти ораторію. В період новіціату ним опікувався майбутній кардинал Ньюман, який хоч і намагався бути близьким другом, але вимагав виконання усіх вимог. Отець Франциск також став свідком того, як папа Лев XIII висвятив Джона Генрі Ньюмана у кардинали, та брав участь у гучних святкуваннях цієї події. Пізніше Франциск мав честь супроводжувати кардинала на аудієнції у папи в Римі, під час візитів до членів британської королівської сім’ї та знаті.
Франциска Хав’єра Моргана висвятили 4 березня 1883 року, а 25 травня він приєднався до спільноти Бірмінгемського ораторію. Варто зазначити, що ораторій був повноцінною парафією, там відбувалися щоденні Святі Меси, можна було сповідатися, але отці також служили та допомагали у в’язницях, госпісах та сиротинцях, створювали школи для бідних. У членів цієї спільноти була особливість: вони не були зобов’язані відмовлятися від попередніх статків, тому могли подорожувати, жертвувати кошти на хор та витрачати гроші на особливі потреби — як, наприклад, отець Морган міг утримувати двох братів Толкінів. Але священицьке служіння було основним.
Франциск Морган тривалий час служив особистим секретарем кардинала Ньюмана, займався справами ораторію за його відсутності, перевіряв листи, адресовані кардиналові, на наявність пожертв і передавав їх скарбникові. Якось навіть супроводжував Ньюмана на шоколадну фабрику Cadbury, де той намагався владнати конфлікт між власником-квакером та працівниками — ірландськими католиками. Він займався персоналом ораторію, контролював розподіл деяких пожертв, представляв інтереси ораторію під час обговорення з єпископом Бірмінгемським пропозиції створити жіночу школу, брав участь у різноманітних обговореннях питань католицької освіти, організовував конкурси та дні відкритих дверей у католицьких школах. Був активним паломником, дуже любив дітей, що запам’ятали його як отця, який завжди був відкритий до спілкування, міг розрадити, дати хорошу пораду. Сам Дж.Р.Р. Толкін писав про нього так: «Він був валлійсько-іспанським торі з вищого стану і комусь здавався просто нестерпним старим снобом та пліткарем. Він був — і він не був. Спочатку я навчився милосердя та прощення від нього, а потім у світлі цього прослизнув навіть крізь ту “ліберальну” темряву, з якої я вийшов».
На початку XX століття Морган став вікарним священиком у церкві при ораторії. Він багато спілкувався з парафіянами, намагаючись надати їм необхідну допомогу та підтримати, відвідував їх удома. Становище католиків в англіканському суспільстві було таким складним, що обов’язком священиків було підтримувати слабкий вогонь віри у серцях людей. Так отець Франциск познайомився із Мейбл Толкін (у дівоцтві Саффілд) та двома її синами — Рональдом (8 років) та Хіларі (6 років). Кілька років тому вони втратили голову родини — Артура Толкіна. Родина проживала у сучасній ПАР, батько працював керівником банку, але по його смерті через фінансову скруту вдова з дітьми змушена була повернутися до Англії.
Толкіни та Саффілди формували своєрідний протестантський сплав із баптистів, методистів та англіканців, які були тісно пов’язані зі своїми спільнотами. Ніхто з них ніколи не був пов’язаний із Римо-Католицькою Церквою, тому навернення Мейбл та її дітей у 1900 році стало сімейним землетрусом. Її сестра Мей, яка теж відважилася на такий крок, змушена була зректися своєї нової віри, оскільки чоловік заборонив їй навіть заходити до католицького храму. Родина Мейбл та родичі її чоловіка відмовилися визнавати її перехід до Католицької Церкви, дідусь, бабуся й дядьки припинили будь-яку фінансову підтримку жінки і двох її маленьких дітей. Але Мейбл не зрадила свого вибору. Допомога, яку вони отримали від ораторію та отця Франциска особисто, була дуже значною: Мейбл та її діти нарешті знайшли місце, де їх приймали, на противагу родичам, які відкинули рідних. Отець Морган був того ж віку, що й покійний батько майбутнього письменника, дуже любив дітей, а думка про те, що вони страждають через релігійне протистояння, роздирала йому серце.
Хлопчиків навчала вдома мама, пізніше Рональд розпочав навчання у престижній і дорогій школі Короля Едварда, у центрі Бірмінгема. Оскільки Мейбл більше не могла фінансово забезпечувати навчання у такій школі, його перевели до школи святого Філіпа, де завдяки отцю Франциску хлопчикові зберегли місце. Але Рональд пізніше виграв стипендію і продовжив навчання у престижній школі. Ораторій став їхнім домом, де діти могли отримати любов та увагу: у 1903 році один із молодих священиків навчив Рональда грати в шахи, а в різдвяний період того ж року він прийняв своє Перше Причастя.
За рік потому Мейбл Толкін захворіла на діабет. Інсулін тоді ще не винайшли, вона тривалий час перебувала в лікарні. Коли її стан покращився, отець Франциск допоміг сім’ї перебратися за місто в будинок, який належав ораторію, та домовився з родиною місцевого поштаря про забезпечення побутових потреб. Отець часто навідувався до Толкінів, грався з дітьми, запускав з ними повітряних зміїв. Сам Дж.Р.Р. зізнавався, що його пристрасть до паління люльки могла бути пов’язана з тим, що отець Морган іноді палив люльку, приїжджаючи їх навідати. Коли священик не міг приїхати до дітей, Рональд написав йому шифрованого листа — криптограму з простих малюнків, літер та цифр, щось більше схоже на ребус. Один із таких листів зберігається у Бодліанській бібліотеці Оксфорда. Уже в тому юному віці Джон продемонстрував неабияку майстерність гри слів та здатність винаходити алфавіти.
Восени стан здоров’я Мейбл Толкін погіршився, вона шість днів перебувала в діабетичній комі й померла, обравши отця Моргана за опікуна своїм дітям. Отець після цього збільшив плановані витрати на хлопчиків зі свого особистого статку, а також забезпечив їх житлом: їхня тітка погодилася виділити їм кімнату у своєму будинку недалеко від ораторію за 4 фунти 16 шилінгів. Він також забезпечив їм найкращу освіту: обоє братів закінчили школу Короля Едварда. Саме завдяки цьому Дж.Р.Р. Толкін познайомився з молоддю із різних хороших сімей, різного віросповідання, які пізніше навчалися з ним в одному університеті та пройшли разом із ним Першу світову війну.
Велика кількість книжок іноземними мовами, які отець Франциск мав у своїй кімнаті, дуже зацікавила Толкіна, особливо іспанською. Він з раннього віку цікавився створенням мов і навіть створив на базі іспанської мову наффарін, яку науковці досі не розшифрували. Крім того, отець Морган сприяв формуванню у Дж.Р.Р. Толкіна релігійного світосприйняття; він також багато подорожував з хлопчиками. Після однієї з таких поїздок до Уельсу Рональд зацікавився валлійською мовою.
На відміну від свого брата, Дж. Р.Р.Толкін мав величезне бажання здобути вищу освіту, особливо мріяв про навчання в Оксфорді. Достатньо коштів він не мав: того, що залишила йому матір, не вистачило б, він міг сподіватися лише за здобуту стипендію, яка б теж не покрила усіх витрат. Отець Морган зобов’язався сплатити усі додаткові витрати за умови, що його вихованець здобуде стипендію і буде старанним студентом. Це була звичайна угода і Толкін з радістю погодився на такі умови, — але сталося непередбачуване. У будинку родини Фолкнерів, де тоді мешкали брати, він познайомився із 19-річною Едіт Брат, яка теж була сиротою. Вона була старша за Толкіна і не була католичкою. Дружба поступово переросла в кохання, але свій зв’язок пара тримала у таємниці.
Так сталося, що їх побачили разом під час велосипедної прогулянки, а з часом чутки про ці стосунки дійшли до отця Моргана. Виглядало це так, ніби Толкін зрадив довіру свого опікуна, став безвідповідальним, бо приділяв увагу дівчині, а не підготовці до вступу та навчання, дозволив собі брехати тим, хто йому довіряв. Отець Морган відреагував доволі жорстко: на правах офіційного опікуна він заборонив Толкіну зустрічатися з дівчиною до його повноліття і переселив братів до іншого дому. Деякі біографи засуджують вчинок священика, називаючи його безкомпромісним і ревнивим, дехто навіть висуває версію, що ця історія кохання знищила сподівання отця Франциска на те, щоб Толкін став католицьким священиком. Але фактично він поводився як батько, на чию думку майбутні перспективи навчання в Оксфорді були важливішими за тимчасове захоплення.
Майбутній професор на той час був повністю залежний від свого опікуна як фінансово, так і юридично, він не мав змоги працювати, та й становище католиків в англійському суспільстві було важким. Пізніше він писав: «Мені довелося обирати між непослухом та обманом опікуна, який був для мене батьком більше, ніж більшість справжніх батьків, але без жодних зобов’язань, та припинити цей любовний зв’язок до того часу, як мені виповнилося 21 рік. Я не шкодую про своє рішення, хоча моїй коханій було дуже важко це пережити». Вимога отця Моргана змінила стосунки пари — тимчасове захоплення переросло у сильне почуття. Щойно Толкіну виповнилося 21 рік, опівночі він сів писати листа Едіт, хоча вони не спілкувалися три роки (детальніше про це написано тут).
Дж. Р.Р. Толкін виграв стипендію на навчання в Оксфордському університеті з другої спроби. Його діти, Джон і Прісцилла, згадують розповіді батька про те, як отець Франциск відвідував майбутнього письменника, часто разом із їхньою мамою Едіт. Після відновлення стосунків академічні заняття давалися Толкіну доволі складно, але пізніше він «втягнувся», знайшов першу роботу — влітку 1913 року він супроводжував дітей із багатих мексиканських родин, які навчались у Великобританії, під час подорожі до Франції.
Під час Першої світової війни Рональд приєднався до Корпусу з підготовки офіцерів в Оксфордському університеті. Оскільки він хотів завершити навчання, то мобілізований був лише у середині 1915 року, після отримання диплому. 22 березня 1916 року отець Франциск повінчав їх із Едіт, а у червні 1916 року його було відправлено у Францію на фронт. Його було призначено молодшим лейтенантом служби зв’язку батальйону Ланкаширських стрільців. Під час битви при Соммі, яку вважають однією із найкривавіших у тій війні, він не отримав значних поранень, але захворів на «траншейну лихоманку» (тиф) і в листопаді 1916 року його відіслали до Англії лікуватися. У той час він втратив кількох близьких друзів дитинства, які полягли на полях битв, серед них також були священики з ораторію, які служили капеланами.
Наприкінці 1917 року у Дж. Р.Р. Толкіна народився син, якого назвали Джон Френсіс Руел; друге ім’я дали дитині на честь опікуна письменника, який і звершив Таїнство Хрещення. Під час війни Дж.Р.Р. Толкін почав створювати те, що пізніше зробить його відомим. Він почав конструювати протомови — попередниці ельфійської: гномську та квенью. Навіть у цьому процесі можна помітити зв’язок ученого із своїм опікуном. У «Гномському лексиконі» (“The Grammar and Lexicon of the gnomish tongue, by J. R. R. Tolkien”, Christopher Gilson, Carl F. Hostetter, Patrick Wynne and Arden R. Smith (eds.), Parma Eldalamberon 11 (1995), p.33) можна побачити приклад: Faidron або Faithron = Francis (Фейдрон або Фейтрон = Франциск). Це згадка про глибоку повагу та захоплення своїм опікуном, оскільки ці слова є варіаціями власного імені (у гномській лексиці використовуються лише власні імена), а знак «=» використовується для зіставлення імен у різних мовах.
У ранній період створення вигаданого всесвіту Толкіна у його творах можна впізнати не лише образ отця Моргана. У деяких сучасних рукописах є персонажі, пов’язані з членами родини письменника: Lirillo або Noldorin (Рональд), Amillo (Хіларі) та Erinti (Едіт). Значення ельфійських імен зазвичай було метафоричним, ім’я ж отця Моргана Толкін пов’язав зі свободою та постаттю визволителя: fair — вільний, справедливий, faidwen — воля, faith — свобода, faithir — визволитель, Спаситель.
Після війни Толкін із сім’єю повернулися до Оксфорда, де професор працював над Оксфордським словником англійської мови та викладав (на той час був брак викладачів). До його обов’язків входило вивчення етимології та історії слів германського походження, що починаються на букву W. Водночас він заробляв приватними уроками англійської мови. У цей час народився його другий син, Майкл Хіларі. З 1921 по 1925 роки сім’я проживала в невеликому індустріальному містечку Лідс, де Толкіна призначили на посаду старшого лектора англійської мови у місцевому університеті. Це був один із найскладніших періодів у професійному житті батька Середзем’я: його академічна кар’єра стрімко розвивалася, він став професором доволі рано — у 32 роки, вийшли друком його перші праці — «Сер Гавейн» та «Зелений лицар». Також народився його третій син Крістофер, який зараз є розпорядником його літературної спадщини і займається дослідженням та публікацією творів батька, які він не встиг видати за життя.
У Лідсі родина певний час проживала у будинку племінниці кардинала Ньюмана, потім придбала власний. У 1920-х роках частим гостем у Толкінів був отець Морган. Зі слів доньки письменника Прісцилли, він обов’язково привозив подарунки, особливо сир камамбер, який на той час був дуже дорогим і письменник його любив. У 1926 році Толкіну запропонували місце професора староанглійської мови в Оксфордському університеті, він охоче погодився, оскільки здійснилася його давня мрія. У 1929 році народилася донька Прісцилла. Вона згадувала отця Моргана так: «Я пам’ятаю кремезного чоловіка, вбраного у величезний плащ, який, попри авторитет і статус, ставився до мене, маленької дівчинки, дуже мило». Він дуже любив дітей і вмів справити на них враження; особливо у цьому його допомагала статура та одяг, а також знання акторської майстерності. Одного разу в Лідсі він зустрів місцеву дівчинку, яка вражено застигла, роздивляючись величезний плащ отця. Він же зняв капелюха й привітався з нею театральним поклоном; дитина з вереском утекла. Іншу історію пригадує донька Толкіна Прісцилла. Гостюючи у Толкінів, отець Морган випадково обрав на сніданок собі улюблену кашу дівчинки, це викликало у дитини плач. Едіт Толкін розгубилася, а священик звернувся до неї зі словами: «Чи я обрав кашу маленької леді? Поверніть їй її, будь ласка, і запитайте, чи зможе вона прийняти мої щирі вибачення?» Чи варто говорити, що сльози швидко припинилися? Такі моменти Толкін також використовував у своїх творах.
Отець Франциск займав у сім’ї Толкінів місце патріарха, його візити були доволі регулярними, він супроводжував родину під час сімейних свята та подорожей.
Стан країни після Першої світової війни, заворушення в Іспанії, де проживала сім’я священика, далися взнаки. В отця почалися серйозні проблеми зі здоров’ям, на які він не звертав уваги. Його стан погіршувався, 11 червня 1935 року він помер у своїй кімнаті при ораторії у віці 78 років. Дж.Р.Р. Толкін не міг бути присутнім на похороні свого наставника, але від імені родини там був його старший син — священик Джон Френсіс Толкін. Морган нікого не забув у своєму заповіті, зважаючи на велику батьківську любов до братів Толкінів. Кожному з них він заповів 1 тис фунтів; на той час це була величезна сума. Свій антикварний годинник він заповів Джону. Професор беріг його до кінця життя і тримав в особистому кабінеті. Після отця залишився значний спадок, оскільки він був останнім представником родини і успадкував багатство своїх родичів. 25 тис фунтів було передано проректорові Бірмінгемського ораторію як кураторові спільноти.
Отець Франциск Хав’єр «Курро» Морган спочиває у мирі на кладовищі для священиків у Редналі, поруч з іншими членами спільноти. Серед них — кардинал Ньюман та всі ті, з ким він проживав своє життя, починаючи з моменту, коли маленьким хлопчиком прибув до Бірмінгема, щоб розпочати навчання у католицькій школі при ораторії.
У червні 2018 року британське видавництво «Luna Press» видало масштабну роботу іспанського дослідника Хоче Мануеля Фернандеса Брю, який понад 20 років присвятив дослідженню життя й творчості Дж.Р.Р.Толкіна. Монографія «Дядько Курро. Іспанські зв’язки Дж.Р.Р.Толкіна» присвячена особі «другого батька» вченого — отця Франциска Хав’єра Моргана, який виховував його після смерті матері. Під час підготовки видання було використано спогади Томаса Осборна Гамеро Сівіко, п’ятого графа Осборна, а також матеріали від Крістофера Толкіна, сина й розпорядника літературної спадщини професора, щоденники Прісцилли Толкін, доньки письменника.
За матеріалами книжки «Uncle Curro: J.R.R. Tolkien’s Spanish Connection»
фінансово.
Щиро дякуємо!
