Погляд

Коротко і ясно. Так, це про проповідь

13 Травня 2019, 14:27 799

«Будь ласка, готуйте короткі проповіді — але добре готуйте. А як підготувати гомілію, шановні священики, диякони, єпископи? Як підготувати? З молитвою, вивченням Слова Божого і ясним і коротким підсумком; і, будь ласка, нехай вона триває щонайбільше десять хвилин».

Добре, що ці слова взимку 2018 року сказав саме Святіший Отець — з іншого джерела вони викликали б менший резонанс. А як щодо мирян, «царського священства» (1Пт 2,9), зокрема в царині проповіді власним життям? Чи готові ми так само гаряче вимагати від себе простоти і ясності у щоденному свідченні віри, як від пастирів непосидючої Божої отари?

«Мужність істини — це неминучий виклик конформізму, пошуку дешевої популярності або власного спокою». Це вже з документа під назвою «Правила служіння і життя священиків», який видала Конгрегація у справах духовенства. Однак ідеться тут не лише про духовенство, а й про загальну місію усіх охрещених, яку висловлює підзаголовок «Нова євангелізація — завдання всієї Церкви». Щоб занадто не заглиблюватись у цитування, хіба зазначу, що та проповідь, яка змінює реальне й живе життя, не буває суто літургійною та не належить лише до місії диякона, священика, єпископа. А Євангеліє, злучене з життям, здатне перетворювати в літургійну дію, спрямовану до Бога, також нашу буденність.

Усе, що стосується слів «євангелізація», «віровчення», «керигма», гадаю, не може бути сильним і повнокровним, якщо закуте в стінах святинь, немов під комфортним і спокійним «домашнім арештом». Інша річ, що тільки коротка, зрозуміла та влучна проповідь виривається з храму, мов пташка з клітки. Мандрує вустами людей, дворами й навіть «мемами» у Фейсбуку. Біжить вулицями й рішуче входить у доми нужденних. Перетворюється на історію для дітей і комікс для підлітків. Стукає у світ сновидінь і підсвідомих асоціацій. Вона живе, «бо слово — живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця» (Євр 4, 12).

 

Як не треба проповідувати? Спроба синтезу

Довго і без підготовки.
Без молитви і без Божого Слова.
Мутно.

Уявімо (це реальна історія), як кілька приятелів-священиків із сусідніх парафій уже від понеділка щодня збираються на каву, щоб читати біблійні фрагменти на найближчу неділю. Переглядають, вчитуються, обговорюють. Пригадують життєві випадки на тему чи якісь історії з семінарії, пов’язані з цим періодом або певним читанням. Це, мабуть, один із найбільш «спільнотобудівних» способів читання Євангелія та підготовки проповіді, про який мені колись пощастило почути. Звісно, він вимагає певної відмови від власного комфорту на користь хорошої організації братнього спілкування, готовності до ймовірних розбіжностей у розумінні й загалом життєвому досвіді, зрештою, просто правильної організації часу. Але які його плоди? Багатство думок, контекстів, практичних зауважень, які суботній вечір допоможе синтезувати в коштовну оправу, гідну діаманту Слова. Що заважає мирянам так само збиратися час від часу, «прожовуючи» Євангеліє, може, навіть у супроводі духовного отця? Звісно, насправді нічого. Хіба те, що не в усіх є добрі сусіди.

Здавалося б, очевидно, що проповідь не може бути без молитви й без Божого слова. А от і може, тільки тоді не зрозуміло, що й кого проповідують. Якщо ми прагнемо проповідувати Євангеліє, особливо життям (а це може бути єдина проповідь, яку «читає і слухає» хтось із нашого оточення), то дисципліна молитви суттєва як «до», так і «під час» і «після» — звісно, за умови, що нас цікавлять плоди проголошення. Проте трапляється, що віра — тільки привід для моралізаторства, розповідей про що завгодно, емоційного потоку свідомості, нарікань чи повчань; у таких проповідях не залишається місця слову Божому. Служитель Слова легко може стати служителем власних обмежених уявлень, упереджень, почуттів. Від цього оберігає єдність і сила спільноти Церкви, яка має чувати над формацією проповідників і духовним дорослішанням християн усіх станів.

Слово «мутно» як антонім слова «ясно» доволі непогано передає якість проповіді, яку, може, і підготували, але не заради служіння Євангелію. Тобто, послуговуюсь увагою аудиторії, нам починають роз’яснювати щось на тему політичних подій, ситуації в місті, коментувати поведінку якоїсь публічної особи чи когось із парафіян. Це проповідь? Формально так. Це проповідь Євангелія? Не факт.

 

(Нон)конформізм, (не)популярність і (не)спокій

Пасивно «пристосовувати» Євангеліє до життя — чи формувати життя по-євангельськи? Перший варіант однозначно сприяє тому, що Конгрегація у справах духовенства називає дешевою популярністю. А от друга версія провадить до того, що може надовго позбавити зручності та спокою.

На здобуття популярності може претендувати також емоційне маніпулювання тими, хто сприймає проповідь. Гра на почуттях; публічне висловлення неперевіреної, але разючої інформації; навмисне підкидання хмизу в вогонь через «яскраві» біблійні цитати, вирвані з контексту; відверте месіанство (мовляв, тільки я знаю, як правильно жити / вірити / служити тощо) — і ще довгий список того, що не є і не може бути євангелізацією. І байдуже, звернене щось таке до вірних з амвону чи до дитини з вуст матері.

Що ж до спокою, то, звісно, йдеться не про Богом даний мир, який є подарунком для кожного вірянина, а про нещирий спокій, здобуття якого для нас, слабких, може важити більше за служіння Істині. З іншого боку, щоби свідомо наважитися на неспокій, потрібно багато просити про дар мужності й щирості, чи не так?

 

Відповідальність за сірі наслідки

«Євангелізувати — це означає звіщати та розповсюджувати всіма гідними і відповідними засобами, які є у нашому розпорядженні, зміст істин Одкровення. […] Це означає також через моральну й духовну підготовку вчити втілювати ці істини в конкретне життя, у свідчення та виконання місіонерського завдання» (див. «Правила служіння і життя священиків», 2.2). Якщо Слово проповідувати не як живе й діяльне, а як мертве й пасивне, то це, зрозуміло, передусім провокуватиме спокуси й байдужість. Але такий підхід також заважає найважливішому — переміненню сірої буденності на яскраве, радісне й творче життя, що має сенс як у земному вимірі, так і у вічності. Зрештою, діти, нарікаючи на потребу йти до храму, найчастіше зауважують, що «там нецікаво». І часто, на жаль, мають рацію. Проте насправді нецікаво дорослим — бо зацікавлювати тим, що нам самим нудне, ми не вміємо.

Помірне читання цього тексту вголос забрало з десять хвилин, тож час завершувати. Є, до речі, багато цікавих висловів про важливість якості життя на противагу кількості. Наприклад: «Не важливо, скільки днів у твоєму житті, важливо, скільки життя у твоїх днях». Або: «З життям, як із казкою: важливо не те, чи вона довга, а те, чи цікава». Можливо, якось так воно є і проповіддю, як гадаєте?

Ірина Максименко, Verbum

Фото: Cristina Gottardi

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: