Меджугор’є, місце тиші

Коли Матінка запрошує, то все складається і вдається. Отак і з цим виїздом до Меджугор’я, куди я подалася автобусом Паломницького центру «Рафаїл».

Не секрет, що «недовизнане офіційно» Меджугор’я — це тема, до якої католицьким журналістам треба ставитися обережно. Однак на другий день після узгодження мого виїзду Папа Франциск узяв і офіційно дозволив паломництва туди. І група, з якою я поїхала, стала першим офіційним українським паломництвом до Меджугор’я. А вже під час самої поїздки з’ясувалося, що «Рафаїл» святкує своє 10-річчя. Хоча попередньо в редакції ніхто таких інфоприводів не планував. Але, я ж кажу, коли Матінка запрошує, то все складається…

Зрештою, не тільки паломницький центр мав своє свято в ці дні. У паломництво до Меджугор’я записалися люди, які (так ось мені видається) вирішили цією прощею відсвяткувати власні дні народження. Щодня у групі когось вітали і дарували подаруночки від організаторів. Та й у самого керівника нашої групи, о.Володимира Нестера, було сімейне свято — 10 років молодшій донечці. Вітальний молитовний спів і оплески лунали день за днем, і зрештою керівник групи мило обмовився, звертаючись до паломницької групи: «Любі парафіяни!» У таких подорожах насправді є шанс на утворення «мобільної парафії», «пересувної Церкви», називайте як хочете. Спільне паломництво здатне зріднити.

Автобус це теж проща

Звісно, не вся реальність паломництва зводиться до того, як усе гарно і мило. Автобусне паломництво — це теж зусилля прощі. Не треба трудити ноги, зате є інші труднощі. Насамперед це, звісно, нічні переїзди, особливо з урахуванням неспокоїв на кордонах, перевірками документів, багажу або суто людським фактором, коли трапиться роздратований митник. Тому до найперших висновків (вони ж — поради тим, хто збирається в дорогу), належить таке: уважно прочитати митні правила, перш ніж пакувати торби. Згідно з митними правилами ЄС, забороняється ввозити будь-яку молочну продукцію, м’ясну, сири. Не вийде розраховувати на те, що митник трапиться добрий і пропустить ваші канапки з ковбасою. А тим більше якщо ви взяли запаяний у плівку шматок шинки. Це вже не виглядає навіть на «особисту їжу в дорогу», на що можна іноді послатися… Овочі і фрукти дозволені не більше ніж 5 кг сумарно, тому огірки з яблуками теж варто пакувати у скромних кількостях. На запитання «а що ж їсти???» відповідь така: по-перше, ковбасу, сир, а також кефір-йогурт можна взяти з собою, але з’їсти це до кордону. По-друге, в програмі руху, незадовго до кордону, є зупинка в кав’ярні-їдальні, де можна з’їсти повноцінний обід. Ну а по-третє, можна це сприйняти як піст на посилення своєї паломницької молитви.

Щодо подушечок у дорогу, то зараз їх продають чи не повсюди, з різними наповнювачами, або й надувні, які не займають багато місця в багажі. Але якщо ви хочете дуже побожно мандрувати надалі, то можете потерпіти до Меджугор’я, щоби там купити собі дорожню подушку з зображенням Матері Божої.

Варто взяти з собою в салон не тільки їжу й воду (а також розарій і молитовник), але й те, чим за потреби можна вкритися вночі, якщо буде холоднувато. Водії теж люди і їм дуже не подобається, коли пасажири раз по раз смикають їх «відчиніть багажник, мені знову щось треба». Гарно справджуються в дорозі флісові пледи, вони тонкі, згортаються в невеличкий пакунок, а при цьому теплі.

Корисними будуть вологі серветки, зокрема для догляду за немовлятами: такі серветки просочені спеціальною речовиною, яка заміняє мило і при цьому нічого не подразнює.

Коли йдеться про трасу з заїздом на море, то, звісно, варто мати одяг для пляжу, але також відповідні креми. Цілком може статися так, що сонце навіть крізь хмарки вас попече на раків. Як показала практика, сонце Адріатики надає шкірі саме цей художній відтінок.))) Пляж там кам’яний, тому найзручнішим взуттям будуть шльопанці з товстою підошвою або крокси. Щодо кави, то вона може коштувати від 2 до 5 євро, залежно від кав’ярні або й навіть від настрою баристи. У Хорватії українців упізнають за мовою і приймають привітно.

Щодо різних інших дорожніх аксесуарів, як, наприклад, музика чи відео в телефоні і навушники в кишені, то якраз про них можна спокійно забути. Бо в паломництві досить багато моляться, а якщо не молитися, що навіщо взагалі їхати до «побожних місць»?

Життя це Євхаристія

Йдеться не виключно про Службу Божу під час паломництва. Те, що «Євхаристія» означає «подяка», чи не найкраще втілюється саме в дорозі. І якраз дорога стає найкращою нагодою перетворити своє життя на Євхаристію — на подяку. За погоду чи за негоду (їдемо по сонечку — це красиво, їдемо по дощу — це прохолодно), за красу природи за вікном автобуса, за сусідів, які діляться своїм покривалком чи «запасною» ковбаскою.

Їхати на захід — це згадати українську класику й побачити на власні очі, як «гори димлять». Далеко не кожний день випадає милуватися тим, як народжуються хмари… Як автобус переїжджає через Латорицю, разів п’ять… або сім… чи одинадцять??? Ну так, якщо не більше. Дуже символічна річка.

По той бік Карпат можна милуватися «Угорщиною в смужечку» (і дякувати Богові, який так гарно намалював наш світ). Смужки зеленої землі, смужки забудов, а за ними — нерівними зубчатими смужками — гори, пасма різних кольорів. Заодно звернути увагу, що «чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять». Щоби нам «стати Європою», потрібно насамперед усім населенням навчитися не смітити довкола себе. І тоді узбіччя стають красивими, річки — чистими, і помітно, що коли людина-Адам порає сад Господній, то світ насправді гармонійний і все на своїх місцях.

А свої молитовні наміри можна подавати священикам на Службу Божу. Особливо символічною стає, наприклад, Служба «за здоров’я» у хорватському Веприку, в їхньому санктуарії Божої Матері Лурдської. Біля гроту є маленькі крамнички, де можна купити пам’ятку, вервичку чи коронку, якщо є бажання (хоча з огляду на Меджугор’я попереду — то гроші варто поекономити).

Найкращий з усіх нефранцузьких Лурдів

Національний санктуарій у Веприку заснував 1908 року єпископ Юрай Карич. На французький Лурд Веприк схожий саме тому, що єпископ розпочав його будову під враженням від перебування в «оригінальному» санктуарії. На 50-річчя Лурдських об’явлень, згаданого 1908 року, з Хорватії до Лурда вирушило перше велике паломництво (єпископ, до речі, був учасником, а організував справу францисканець Бернардин Шкріванич, відомий у Хорватії церковний і культурний діяч із Рієки). Преса багато писала про це паломництво, а потім єпископ Карич, ординарій Макарський, розпорядився будувати «светиште». Коли він перебував у Лурді, його не полишала в молитвах думка про Веприк, зовсім поруч із Макарським, де був ну дуже подібний грот і все решта! Воно, що називається, «просилося».

Будівництво не зайняло багато часу, оскільки майже нічого не перероблювали, тільки використовували вже «підготовлене Богом», і 11 лютого 1909 року санктуарій освятили. Навіть коли єпископа Карича поставили ординарієм у Спліті, він не забував про свій коханий Веприк, і заповів себе там поховати (помер 1921р.). 1910 року там збудували Хресну Дорогу і встановили три хрести. Під час війни у 1944 році німці зняли хрести, і відновити їх вдалося тільки в травні 2004 року. Велика церква над печерою, передбачена в планах санктуарію, на жаль, так і не була побудована.

(Фото makarska-info)

Ця територія називається Макарська Рів’єра, санктуарій розташований за 10 хвилин пішки від узбережжя Адріатичного моря. Належить він до архідієцезії Спліт-Макарська, своєї парафії там нема. На території є реколекційний дім (у день нашого приїзду, наприклад, Веприк був повний священиків, які мали там дні зосередження), провадять санктуарій безгабітові черниці, утримується він за пожертви прочан. Відпустові урочистості — 11 лютого, 25 березня, 15 серпня і 7-8 вересня, тобто в день Лурдської Богородиці, на Благовіщення, Внебовзяття і Різдво Богородиці. Коли паломників багато, там може служитися п’ять Мес одночасно, на різних гірських вівтарях. Загалом у Хорватії «Лурдів» чимало (храмів і печер, присвячених Лурдській Богородиці), але Веприк вважається серед них найпрекраснішим місцем.

Ви коли-небудь бачили кам’яні конфесіонали?

Вотивні таблички (подяки за зцілення) по схилах гори біля гроту

Храм, де можна бути з телефоном

Хорватський Лурд лежить на популярній паломницькій трасі до Меджугор’я і, звісно, заслуговує на відвідини також і сам по собі. Але паломницький шлях таки веде до Боснії і Герцеговини, всередину за гірський хребет. У тих краях Європа «настільки маленька», що від кордону до кордону інколи навіть паспорт не треба ховати. Й ось нас приймає містечко між горами.

Те, що воно розташоване між Подбрдо і Кріжевацем, не означає, ніби там тільки дві гори. Просто це дві «молитовні гори» і найважливіші паломницькі місця, поза самим храмом св.Якова, що в долині. Він новий (старий упав від землетрусу), збудований 1969 року. Храм і вся парафія присвячені апостолу Якову Старшому, покровителю паломників. Для різних мовних груп визначено час для «їхніх» Мес, а розклад самого храму — це Розарій о 17.00, Меса о 18.00 і адорація після неї. Якщо уважно слухати, то переважно все зрозуміло, але якщо потрібно, то можна купити маленький радіоприймач (7 євро) і слухати переклад потрібною вам мовою. Храм у Меджугор’ї — це той нечастий випадок, де ніхто не коситься на людину з навушниками і телефоном (на сучасних телефонах можна знайти фм-хвилю парафіяльної радіостанції).

Якщо ж раптом ви прийшли на Месу і її чути в динаміках, але на вівтарі порожньо, то виходьте на площу позаду храму. Так само як у польському Непокалянові, так і в Меджугор’ї для велелюдних служінь облаштовано польовий вівтар, який прилягає до стіни пресвітерію ззовні будівлі. Його звели 1991 року, як і два «доми багатьох дверей» обабіч храму — комплекси сповідальниць, де на дверях розміщають таблички із зазначенням мови сповіді. Тих дверей я нарахувала тільки в одному комплексі 31, а ще просто на лавочках сидять священики, біля яких стоять таблички з зазначенням мови… Саме тому, через активний молитовний рух, Папа призначив у Меджугор’є свого відповідального єпископа і закликав потурбуватися про духовну послугу всім, хто туди прибуває. За цим місцем уже закріпилася назва «сповідальниці світу».

Адорації відбуваються і в тиші, і в супроводі співу. Це найчастіше «спів у стилі Тезе», по одному-два рядки слів, але різними мовами, тихо, проникливо, медитативно. Саме під час молитовного поклоніння Ісусові у Пресвятих Дарах «канони з Тезе» набувають повноти змісту й мети свого звучання — коли зібрані на молитві люди схиляються перед Живим Богом, присутнім на вівтарі, а не просто перед свічками і символічними інсталяціями.

Тиша — це немовби «друге ім’я» Меджугор’я. У крамничках довкола храму лунає неголосна трансляція з санктуарію. Люди не галасують, не бігають, не вмикають «сторонньої», світської музики. У храмі тихо, на подвір’ї тихо. Прочани зосереджено моляться біля скульптури Богородиці у дворі, стоять у чергах під сповідальницями. Там слухають свою душу і Бога, ні на що не відволікаючись.

Маленьке місце, де багато всього

Адорація в тиші відбувається у спеціально збудованій каплиці. Молитися Розарій можна також за територією польового вівтаря, де встановлено мозаїчні зображення Таємниць. А праворуч за цією територією є великий бронзовий Ісус Воскреслий. Скульптура встановлена 1998 року, а з 2001 року вона стала відома тим, що з її правого коліна витікає щось, що люди стали звати «миром зцілення». Підтверджень — як і виразних розповідей про цей хрест, загалом беручи, — офіційно немає, а от місцевий бізнес чудово знає про це явище. Тоненькі хусточки з вишивкою обличчя Меджугорської Богородиці продаються повсюди по 1 євро пакетик (10 штук).

Авторська скульптура Христа Воскреслого цікава тим, що сам Христос стоїть, а позаду нього лежить великий хрест із порожнім місцем замість Його тіла. Наочний символ воскресіння. Таких скульптурок, де фігурку Христа можна вийняти з хреста і поставити (на магнітик) в його підніжжі, повно по всіх крамничках сувенірів. Це теж «типово тутешнє», виразно меджугорське, як і відома скульптура Богородиці, що простягає відкриту долоню, або Меджугорська коронка (Отче наш, Радуйся Маріє і Слава Отцю по 7 разів), яку читають після кожної Меси.

Також після кожної Меси відбувається молитва за зцілення та освячення куплених предметів. Отож якщо ви вже накупилися і пішли до храму на Службу Божу, то можна не шукати священика для освячення.

Накупитися там можна на всі гроші, які є, тому що Меджугор’є це не тільки місце розарієвої молитви, а ще й виробництво (також і просто на місці, авторське) та продаж вервичок. Оскільки три головні вулиці, що сходяться до храму, складаються майже виключно з таких крамничок, то варто спочатку оговтатися, роздивитися, порівняти ціни, подумати, чого вам хочеться більше, і тоді вже йти купувати. Вибір розаріїв там просто неймовірний, їх буквально тисячі видів, від 2 до 7 євро за штуку. І це ще не рахуючи коронок, скульптурок, камінчиків із портретами Марії, медальйонів, хрестиків і всього іншого, по монстранції та орнати включно. Саме там — найбільший вибір розаріїв для дітей, із цікавих бусинок і цікаво плетених, «шлюбних» вервичок зі з’єднаними обручками замість великих бусин (чудова ідея для подарунків), із різними медальйонами, а також із міні-троянд ручного ліплення. У нас після років радянської пустелі було складно дістати розарій, потім їх стало багато і до них певною мірою звикли; але ті, що в Меджугор’ї, оновлюють захват перед розарієм як предметом і як явищем.

Найважливіша Дорога християнина

Подбрдо, або Гора об’явлень, — там бачили Госпу в 1981 році. Тепер місце першого об’явлення зазначене купою каміння, над якою стоїть хрест. До речі, слово «купа» зовсім не зневажливе. Мовні тонкощі дозволяють знайти різні сенси у схожих словах: місцевою (сербохорватською) мовою «купа» означає «дім», тому і в Лоретанській літанії там називають Марію «купою золота».

На молитовному шляху цієї «гори Розарію» встановлено барельєфи, які представляють Радісні та Скорботні таємниці. Автор — професор Кармело Пуццоло з Флоренції. Він же — автор барельєфів Хресної Дороги на горі Кріжевац. Барельєфи встановили 1988 року поруч із дерев’яними хрестами, які раніше позначали Стояння. Величезний бетонний хрест на вершині гори місцеві мешканці встановили 1934 року, на спомин 1900-річчя смерті Спасителя.

Про сам молебень людям віруючим розповідати майже нема що, зате ось про дорогу у фізичному розумінні — можна говорити довго. Щоправда, ні слова, ні показування «на пальцях» (а точніше, руками, які там камені), ні фотографії не пояснять того, як воно там усе насправді. Розповідати про Хресну Дорогу в Меджугор’ї — це в безсиллі опускати руки і погоджуватися з апостолом Павлом: ні око не бачило, ні вухо не чуло, ні серце людини не зуміло осягнути. Найсвятіша з усіх Хресних Доріг, та, що в Єрусалимі, — це, попри все її духовне значення, просто вуличка і базар. Натомість хто хоче насправді пройти Хресну Дорогу як молебень, відчутний «душею і тілом», тому варто побувати в Меджугор’ї.

Те каміння, по якому пройшли вже сотні тисяч паломників, із рудих гостряків поступово заполіровується до білих поверхонь, подібних до мармуру. І, піднімаючись із кожним каменем дедалі вище, я не могла позбутися думки, що вони нагадують Святі сходи, ті, що в Римі зараз, і їхню протертість. Мармурові сходи за два тисячоліття сходження ними протерлися ледь не до дірок… от і гострі камені Кріжеваца поступово обточило море людських ніг. Утім, на висоту каменів це не вплинуло.

Отож, якщо говорити про паломницькі поради, то для сходження на Кріжевац дуже варто взяти палиці. Хто має спеціальні, для гір, тому добре, але й звичайна дерев’яна ковінька з ручкою може стати вашим найкращим другом, навіть якщо у вас ще досить молоді ноги. Тому що одна справа — це зійти на стрімку і дуже різко кам’янисту гору. Але зовсім інша справа — це спуститися такою дорогою донизу. Господар готелю, в якому ми проживали, мав такі палиці на позичку для своїх клієнтів, а хто бажає, то може й купити. Звісно, куплені будуть із портретом Меджугорської Божої Матері.

На вершині, біля Хреста, хтось явно молився за Україну…

Історія сусіда Матері Божої

У Меджугор’ї є осередок спільноти Ченаколо, де видужують наркомани (стоїть біля початку Вулиці Хресна Дорога), а ще є «замок Марії». Це комплекс, який постав стараннями колишнього бізнесмена з Ванкувера, на ім’я Патрик, і його дружини Ненсі.

Патрикові вже чимало років, але він надалі живчик і спілкується з душевною відкритістю, а також і з цілком помітним італійським темпераментом, успадкованим від матері. Він був охрещений у Католицькій Церкві й починав навчання в католицькій школі, але через бідність сім’ї мусив її покинути. У 17 років купив за безцінь старий автомобіль, сам його повністю перебрав і переробив, а оновлене авто з задоволенням купив знавець і за досить великі гроші. Так розпочався його бізнес — купувати і продавати автомобілі. Він досяг усіх можливих вершин людських бажань, маючи все, що можна купити. Але це йому коштувало сім’ї — бо його ніколи не було вдома, а також виховання дітей. Тричі одружений і тричі розлучений, він не мав що відповісти своїй доньці, яка у свої 19 уже мала два розлучення. Завжди зайнятий справами, він не помітив, коли старший син став алкоголіком, а середущий впав у наркотики.

А потім у його житті з’явилася Ненсі. Яка вийшла за нього заміж попри те, що він на 20 років старший, з трьома дітьми і трьома розлученнями. І з якою він обвінчався, тому що таки її любив, а Ненсі казала, що «не почувається заміжньою без вінчання».

Ненсі дала йому книжечку про Меджугор’я, впрошуючи прочитати хоч би одне з послань Богородиці. «Я довго віднікувався, але потім вирішив, що прочитаю — але тільки найкоротше з усіх послань, які там є. І натрапив на слова: навернися, закликаю тебе востаннє». Патрик присвятив своїх дітей Непорочному Серцю Марії і став молитися за них на Розарії. Ця молитва стала першою за всі 40 попередніх років життя, після часу дитинства. Зацікавившись Меджугор’єм, він зрештою вирішив продати свій бізнес і перебратися в це дивне місце, заявивши: якщо там об’являється Богородиця, то я хочу бути Її сусідом! Збудував справжній замковий комплекс, приймає прочан і всім охочим свідчить про силу Розарієвої молитви. От і старший син покинув пити й навіть став пожежником — дуже почесна професія. Середній пішов на лікування. А дочці своїй він дав пораду щодо того, як будувати життя і стосунки.

«Коли хлопець тебе запрошує на побачення, постав йому спершу одне запитання. Нехай він покаже тобі свій розарій! Якщо він не молиться на розарії — з ним не варто мати справи. От і все!»

Зустрічі раптові, проте очікувані

Тетяна:

— Я молилася в себе в кімнаті. Ми займалися речами, але раптом захотілося помолитися. Серце відкрилося і я відчула духовну присутність Богородиці. Також мала особливе пережиття, коли підходила до мироточивого хреста. Коли я була біля нього — нічого не відчувала, а коли вже відходила — мала відчуття благодаті. Так буває, коли людина віддаляється, то відчуває, що вона втрачає…і хочеться повернутися.

І ще хочу сказати про зранення. Ми всі — люди, і не буває такого, щоби хтось чимось іншого не зачепив. Коли я молюся до Господа Ісуса, то відчуваю, що Він мене чує. Я починаю Йому все говорити, все, що мені болить. І Він відкриває мені, яка є людська любов — вона така маленька, як краплинка, — і яка є Його любов. А вона величезна.

Коли я була на Всесвітньому дні молоді в Кракові, то мала відчуття Божої любові, але тут — сильніше. Його любов непорівнювана з людською, вона якась інша, і велетенська, як океан. І коли тобі погано — а в житті не буває так, що ніхто не зробить боляче, — то ця любов є гарантією, що Він тебе ніколи не лишить. У моєму житті так буває, що коли мені роблять боляче, я відчуваю не своє страждання, а Божу любов, і вона допомагає йти далі.

Ірина:

— Я не хотіла побачити якесь особливе чудо, а просто подякувати Матері Божій за багато благодатей у нашому житті, та ще попросити за рідних, близьких. Ми молилися, ходили на гору, але я нічого особливого не відчувала. Думала: а чому в суботу, 25 числа, коли є день об’явлень, ми на ту гору не йдемо? А може, піти? Може, щось буде? Але нічого такого не було. І тільки увечері, коли була адорація, ми молилися на площі за храмом, я чую — довкола розливається запах мира. Такий сильний, я думала, що його відчувають усі. Але мені сказали — ні, не відчули… Повернувшись до кімнати, я вирішила, що розкажу про це і про мир, який тоді чула в душі.

Дмитро:

— На мене велике враження справила жінка, на горі Подбрдо, вона не може ходити і її принесли на ношах. Моя жінка сказала до неї «Бог хоче вас благословити», але вона не зрозуміла і мене попросили перекласти. Я переклав їй ці слова, а в серці почув: «Бог тебе любить». І зрозумів, що це вже було сказано до мене самого. Усвідомлення моменту прощення, доторк Божої любові зворушив мене до сліз, я ледве заспокоївся. Це вражаюче усвідомлення, що хоч би який ти був недобрий і грішний, а Бог тебе любить. І я з цим пішов далі. Може, це найбільший екзорцизм — сказати людині «Бог тебе любить»… Коли людина це зрозуміє, це скрушує серце.

Галина:

— Я не дуже знала, куди й для чого я їду. Не зустрічалося мені людини, яка би розповіла, що таке Меджугор’є…

Бог чує нашу молитву будь-де. Але коли молишся в такому намоленому місці, де моляться мільйони людей, то на тебе сходить якась особлива благодать.

Колись ми їздили на прощу в Освенцім, а як поверталися, я відчувала на душі великий тягар. Ми поверталися не зі святого місця, а з цвинтаря, і це гнітило. А от у таких місцях отримуєш зцілення душі. За останній рік у моєму житті було багато сумних подій, було тяжко з цим боротися і виходити з цього стану… А зараз я добре почуваюся і буду всім розповідати про це місце і що туди варто їхати.

Коли я пройшла Хресну Дорогу, в мене стільки думок виникло… (плаче) Тепер я точно знаю, що я буду своїм дітям на весілля дарувати. Я подарую їм черевики. Тому що таку Хресну Дорогу варто пройти кожній людині!