Світ почав мінятися із карколомною швидкістю. Ми, звісно, вважаємо, що здебільшого — на гірше. Але насправді, якщо вдуматись і трошки проаналізувати, то стане ясно, що це не зовсім так.
По-перше, світ зробився жорстоким і кривавим, несправедливим і небезпечним відразу після того, як Адама і Єву «виставили» з Едему за непослух, і він таким залишився, тож насправді нічого аж так дуже не змінилося. По-друге, паралельно з усім цим мороком, що став наслідком первородного гріха, люди все ж не втратили остаточно Божої іскри, яка дозволяє їм створювати й винаходити багато прекрасних і корисних речей, робити наукові та географічні відкриття, здійснювати прориви у медицині, техніці, в суспільному ладі. Просто раніше все це займало десятиліття і століття, а тепер технології дозволяють пришвидшувати процеси та ще й слідкувати за всіма змінами онлайн. Хіба не круто?
От тільки тим, що почали свій життєвий шлях, коли дисковий телефон був навіть не в кожному помешканні й телевізори також були не в усіх кольоровими, доводиться на ходу підлаштовуватися під усі зміни і вчитися приймати як факт те, що їхні діти й онуки всі ці технологічні дива сприймають як частину своєї буденності. У того покоління засобами для розвитку і самовдосконалення були книжки й бібліотеки, засобами спілкування — живі зустрічі, листи і часом дзвінки, джерелом інформації газети й вечірній випуск програми «Час», а в теперішнього покоління смартфони стали ключем до цілого світу і пропонують доступ до всього цікавого та корисного, що лиш може цей світ запропонувати, — але також і до бруду, непотребу та відвертого зла.
Що нам робити з тим, чого ми не розуміємо? Забрати? Обмежити? Дати свободу в користуванні і не втручатися? Довіряти чи контролювати? Де шукати відповідей на всі ці питання, взагалі? Як на мене, що відповіді залежатимуть від того, в кого ви спитаєте: працівники ІТ сфери скажуть вам, що треба дати дітям спокій і прийняти факт, що це частина їхнього життя у цьому світі — й матимуть рацію, частково. Психологи вам скажуть: викиньте це негайно! Ваші діти втрачають зв’язок із реальністю, не розвивають соціальні навички та втрачають емпатію, — і теж матимуть рацію, знову ж — частково. Вчителі будуть кричати: ваші діти тупіють від тих ґаджетів, стають неконтрольованими, не слухаються, знімають усе підряд на відео і викладають у мережу, тому заберіть, забороніть, — і щось у цих словах теж буде від правди, але теж частково. Правильне рішення, як завжди, десь посередині. Зло — у крайнощах. Заборона чи вседозволеність — це якраз крайнощі.
Крокуйте в ногу з часом
Познайомтеся з новітніми технологіями, поцікавтеся, що і як працює, створіть правила користування, слідкуйте за тим, щоб усі їх дотримувалися (батьки також!), поговоріть про безпеку в інтернеті, зрештою, самі подбайте про те, щоб ваша дитина була безпечна —заблокуйте небажані сайти, обмежте час користування і завжди цікавтеся тим, як ваші діти використовують час в інтернеті. Це тривожний і тернистий шлях, тому що нам хочеться вірити, що чиї-чиї, а наші діти точно не шукають «таких» сайтів і не грають у жодні неприйнятні ігри, не спілкуються в інтернеті з незнайомцями і взагалі дивляться лише розвиваючі канали на YouTube. Але якщо, вклавши своїм дітям смартфон до рук, ми не будемо пильнувати, направляти і турбуватися про якість і кількість спожитого ними контенту, тоді одного дня, коли ми все ж вирішимо поцікавитися, що ті наші діти роблять «у телефоні», реальність може нас дуже розчарувати. Краще бути трошки параноїком на випередження, ніж почуватися лузером по факту.
Будуйте на довірі
Це ґрунт і фундамент усіх відносин. А між батьками й дітьми — особливо. Діти мають знати, що можуть нам довіряти і можуть на нас покладатися. Вони мають відчувати, що ми достатньо дорослі, щоб їх вислухати, почути, зрозуміти, прийняти, пробачити. І ми маємо докласти максимум зусиль, щоб бути достатньо зрілими, щоб не легковажити проблемами власних дітей, хоч би якими мізерними вони нам здавалися. Для цього потрібно навчитися їх любити незалежно від талантів та успіхів у школі й поважати в них особистість незалежно від того, скільки їй: 3, 5 чи 15. Тоді в дітей буде менше спокуси самостверджуватися чи потреби шукати схвалення на просторах інтернету, і вони завжди зізнаються, якщо раптом хтось із друзів чи хтось чужий намагатиметься втягнути їх у щось сумнівне.
Не можеш побороти — очоль
Ви досі не у Фейсбуку і не маєте сторіночки в Інстаграмі? Дарма. Адже ваші діти там є, або скоро будуть. І більша частина їхнього життя проходитиме саме там, хай би як нас це лякало. Навчіться користуватися соцмережами — і вперед: наповніть свій Інста фотографіями ваших мандрів або хобі, або улюбленого котика чи собачки, підпишіться на цікаві групи, поширюйте справді цінні посилання — і ваші діти побачать, що їхні «старі» не такі вже й темні і, може, ви навіть на одній хвилі.
Самому не завадить бути обережним
Часом трапляється й так, що дорослі, цілком свідомі та мислячі люди, потрапляють у ті чи інші віртуальні пастки. І я зовсім не говорю про шахрайство за посередництвом інтернету (хоча це теж), але й про ті пастки, які ми самі ж і створюємо. В інтернеті насправді дуже легко відірватися від реальності, створюючи якусь паралельну, не обов’язково бездоганну картинку, адже у всіх свої способи отримати бажану увагу у вигляді лайків чи коментарів. Це можуть бути дописи про те, яке жахливе життя, які люди несправедливі, влада брехлива, друзі зрадники, начальство гнобить, зарплатня маленька. Хтось хоче, щоб інші заздрили або захоплювалися— і створює ілюзію такого собі хюґе, а хтось робить ставку на співчуття. Та хоч би яку ілюзію люди намагалися створити, все одно є ті, хто знає, які вони у реальному житті. Тож якщо вже немає внутрішніх бар’єрів, тоді цей суто зовнішній може стати і хорошим аргументом, і водночас фактором стримання, я б навіть сказала — фільтром, крізь який треба пропускати те, що збираєшся зробити надбанням загалу. Та й, зрештою, якщо ми вчимо дітей правил і культури користування інтернетом, то й самі маємо теж пильнуватися.
Насправді немає нічого поганого в тому, щоб ділитися позитивними враженнями чи досвідом, адже це може когось надихнути, мотивувати до змін або просто підняти настрій. Крім того, всі ми подеколи потребуємо, нехай навіть і віртуальних, але обіймів, коли ми засмучені, роздратовані чи нам самотньо. Людина — соціальна істота, і соціальні мережі можуть стати ще одним майданчиком, де ми даємо й отримуємо щось дуже людське: відчуття спільноти з однодумцями або з близькими нам людьми, які опинилися далеко. Це може бути майданчиком нашого самовираження, свідчення нашої віри і так далі. Головне, щоб те, що ми транслюємо через соцмережі, відображало правду про нас і не руйнувало живих відносин. Як казав св.Ігнатій Лойола: «Де немає міри, там добро перетворюється на зло, а чеснота — на ваду».
фінансово.
Щиро дякуємо!
