Під час однієї з розмов у його кабінеті в управлінні Апостольської елемозинарії я попросив узяти мене з собою, коли він увечері поїде роздавати їжу біднякам на вокзалі. Він погодився.
Ім’я кардинала Конрада Краєвського часто з’являється в медіазасобах. Одним разом світ облетить інформація про славнозвісні душові та перукарню для безпритульних на площі св.Петра, іншим разом це буде звістка про те, що він віддав біженцям своє помешкання; потім — що увімкнув струм у якомусь будинку, де його вимкнули байдужі бюрократи. Іншим разом будуть процитовані його слова з реколекцій або паломництва. Багато що в його діяльності дратує.
Кілька тижнів тому, коли в Кракові багато говорилося про плани перенесення безпритульних із центру, як добрий приклад для наслідування я навів оті римські душові. Й тоді отримав листа від людини, яка мешкає поблизу площі св.Петра.
«Дозвіл бездомним “обжитися” на площі св.Петра не полегшив життя нікому, — написав мешканець однієї з так званих «ватиканських кам’яниць». — Бездомні забруднюють не тільки Площу, але також прилеглі вулиці, що утруднює життя мешканцям, а туристам відбиває охоту відвідувати Базиліку. Однак є краще рішення: надати бездомним порожні будинки поза центром, де вони можуть спати і де вранці їх ніхто не виганяє».
У збірці висловлювань кардинала Краєвського «Запах Бога», що вийшла друком нещодавно в Польщі, таких історій про «утруднення» життя мешканцям — чимало. Сам кардинал недавно розповідав мені про випадок одного поляка, який минулої зими два місяці пролежав з відмороженими ногами на одній з римських вулиць. Щодня повз нього проходили тисячі людей і ніхто не зацікавився його долею. Інформація про цього чоловіка дісталася кардинала фактично в останню мить. Чоловіка моментально забрали з вулиці й помістити у шпиталі, де він видужав. «Цілих два місяці ця людина була викликом для тих, хто його оминав. Відреагувала тільки одна жінка», — сказав кардинал.
Я багато разів намагався вговорити його на інтерв’ю. Італійським журналістам це інколи вдається. Він щоразу відмовлявся. Таких, як я, було багато. Зрештою мені спало на думку, що я його впіймаю інакше. Під час однієї з розмов я попросив узяти мене з собою, коли він увечері поїде роздавати їжу бідним на вокзалі. Він погодився.
Був четвер. Того дня о 20.00 сірий бус із ватиканськими номерами, яким кермує кардинал Краєвський, виїжджає х Ватикану крізь ворота св.Анни і прямує на вокзал Рома Тібуртіна (по вівторках це Рома Терміні, а по п’ятницях — Рома Остія). Там на приїзд авто чекає вже цілком немаленьке гроно безпритульних. Протягом півтора годин волонтери численних благодійних організацій роздають суп, сухпайки та гігієнічні набори. Кардинал терпляче розмовляє з усіма, а між ділом, «озброєний» щіткою і совком, просто замітає вулицю. Князь Церкви, який мете вулицю! Причому це не напоказ. Це щирість. «Аутентік». Євангеліє в чистому вигляді. Не одноразове роздавання вареників біднякам перед Різдвом, а щоденність.
«Я нічого великого не роблю»,— каже він потім, як ми повертаємося до Ватикану. З нами їде Рудольф, словак, мешканець одного з римських парків. Він мене потім провів до метро, але перш ніж ми спустилися під землю — майже посеред ночі — ми випили кави в барі. Рудольф мені з гордістю показував у телефоні фотографію базиліки св.Петра, куди Краєвський його повів, коли Папа вручав йому (в червні минулого року) кардинальські відзнаки. Наступного дня він показував мені душові й перукарню, і амбулаторію, в якій сам прислуговує. «Це мужик!» — каже він про кардинала.
З інтерв’ю, хоча кардинал Краєвський у машині говорив багато, нічого не вийшло. І не треба було вже говорити. Вистачило незначних на позір жестів. Сьогодні — хоч я і розумію, що все одно замало, — я пробую втілити в життя те, що тоді побачив у Римі. Однак постійно маю в собі забагато упереджень і страхів. Тепер ось вийшла книжка зі словами кардинала Краєвського. Я переконаний: останнє, чого би він бажав від її читачів, — це щоб вони її з захватом читали, лежачи на диванах…
Переклад CREDO за: Томаш Кшижак, DEON
фінансово.
Щиро дякуємо!
