Нещодавно єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович повернувся зі Сполучених Штатів, де перебував із робочим візитом на запрошення Єпископату США.
В ексклюзивному інтерв’ю для CREDO він поділився своїми враженнями від американської побожності, стану католицької віри на тлі сексуальних скандалів та сприйняттям України по той бік океану.
– Отче єпископе, яка була мета Вашої поїздки у США?
– Я був разом із представниками Білорусі, Росії, Литви, Хорватії та Чеської Республіки запрошений підкомітетом для Східної Європи Конференції єпископату США на дві конференції, які відбувалися у Чикаго. Перша була присвячена управлінню фінансами у дієцезії, а друга — організації парафіяльного життя, залученню до відповідальності мирян. На заходах були представники більшості — якщо не всіх — американських дієцезій та чимало з Канади. Перша конференція об’єднала понад 300 учасників, а друга — близько 800.
Керівники підкомітету хотіли нам допомогти у такій важливій сфері, як управління фінансами, та показати, який великий потенціал криється у мирянах. Вони побачили подібність між нашою ситуацією і ситуацією католиків в Америці. Католицька Церква у США ніколи нічого не отримувала від державної чи місцевої влади. Все, що вона збудувала чи створила, було зроблене силами членів Церкви, які становили меншість і часто були дискриміновані. Свого часу при кожній парафії була католицька школа, яку повністю утримували вірні. Ми перебуваємо у схожій ситуації, адже не можемо сподіватися на допомогу від світської влади. Тому поїхали вчитися.
Під час зустрічі з архієпископом Чикаго кардиналом Б. Купічем
Наш візит також відбувся в контексті будівництва Центру св.Йоана Павла ІІ у Хмельницькому — того великого проекту, який має створити добрі умови для формації ревних священиків і світських вірних, особливо сімей. Ми молилися і мали нагоду зустрітися з людьми та організаціями, які зможуть нам допомогти.
Брали участь, серед іншого, в ювілеї 25-річчя організації «The outreach to North Ukraine» у Колорадо Спрінгс. Ця організація добре відома в Сумах, Конотопі, Миргороді. Тепер вони розпізнали, що повинні допомагати і в реалізації нашого подільського проекту.
– Як сексуальні скандали в Церкві вплинули на віру та побожність американських католиків? Чи насправді католицизм за океаном переживає кризу, як це подають медіа?
– Мені важко відповісти на це запитання після короткого терміну перебування там. Маю враження, що для багатьох людей в Америці віра є важливою. Здається, що це кардинально інша ситуація, аніж у Західній Європі. Під час візиту ми відвідали чотири парафіяльні храми. В усіх можна було побачити чимало вірних, красу літургії, значну активність мирян. У Колорадо Спрінгс ми відвідали центр місцевого Карітасу, де щодня видається близько 800 обідів для потребуючих. Переважно це роблять волонтери. Можна, звісно, було почути слова про кризу; але тих католиків, кого ми зустріли, більше характеризувала мобілізація, прагнення діяти. Якраз на тих конференціях, у яких ми брали участь, було зрозуміло, що згадані скандали мобілізували багатьох людей до більшої активності у Церкві та життя вірою.
У музеї Лицарів Колумба у Нью Гавені
– Чи справді Церква у Сполучених Штатах поляризована між католиками-консерваторами та лібералами, і як глибоко проходить цей поділ?
– Щось із цього є, але мені важко це оцінити. Напевно можна побачити середовища, які піддалися спокусі бути схожими на світ; але також є середовища, вірні Євангелію. Знаємо слова, що «де збільшився гріх, там перевершила благодать» (Рим 5,20). Під час перебування у Денвері та розмов із місцевим архієпископом Самуелем Джозефом Аквілою в мене з’явилася думка, що там, де є благодать, там ще сильніше атакує гріх. Під час паломництва на Всесвітній день молоді у 1993р. св.Йоан ПавлоІІ сказав, що саме Денвер має стати центром нової євангелізації для тієї частини світу. І справді, дуже багато чудових і міцних програм віднови віри зродилися у тому місті. Одночасно, це один із найбільш ліберальних штатів у США: аборт дозволений у кожній формі й до останньої стадії вагітності, узаконено вживання марихуани, а по університетах заборонено вживати слово «Christmas» — Різдво Христове.
– Який урок Церква в Україні може для себе почерпнути з факту, що чимало католицьких храмів та інших споруд, які колись служили вірним, нині продаються або маже порожні?
– Америку атакують соціалізм та агресивна секуляризація, тобто те саме, що колись прийшло і нашу землю. Не один раз під час цього візиту ми говорили, що напередодні більшовицької революції на нашій землі було чимало храмів, братств, чернечих орденів. Християнське життя процвітало, майже всі були охрещені; однак революція перемогла, і чимало людей її підтримали. Іншими словами, ми вже колись утратили наші святині, а тепер їх відбудовуємо. Вони також можуть втратити свої: можливо, інакшим чином, через просту нестачу вірних, тобто брак віри. Всі ми знаходимося у боротьбі, кожне покоління. І те, що переживали на нашій землі, і те, що є тепер, — це історія спасіння. Часом можна почути, що те, що відбулося в нас, було викликане слабкою вірою. Напевно, тут є певна доля правди, але найважливіше — це дивитися на минуле та події як на історію спасіння. Спаситель світу був відкинутий і розіп’ятий. Чи тому, що Він був «слабким християнином»? Нам відома відповідь: є гріх, страшний гріх, є духовна смерть у людині й необхідність відкуплення, спасіння людини. Це здійснилося через смерть і Воскресіння Господа. У кожному поколінні християни беруть участь у цій справі Відкуплення і Спасіння, даючи своє тіло. Переживаючи своє життя, історію, яку їм дає Бог, як Ісус із Назарета, тобто у глибокій єдності з Отцем, як Його діти. Часами це означає і страшне страждання — таке, якого зазнали наші предки. Чимало з них зносили це з Христом і жертвували за спасіння інших. Часами це означає пожертвувати страждання з приводу відходу від Церкви дітей чи онуків. Бог хоче спасти кожного і це Він веде історію.
Зустріч з дітьми на катехезі, під час візиту до польської школи у Чикаго.
– У нашому середовищі, особливо на Заході України, національна ідентичність часто визначає конфесійну. А як справи у США, куди приїжджають чимало мігрантів з Латинської Америки та Східної Європи, здебільшого католиків?
– Спершу, звісно, вони збираються в етнічних середовищах; але вже діти чи онуки ідентифікують себе з Америкою та стають англомовними спільнотами й американцями. Проте у багатьох місцях надалі є етнічні парафії, а деякі навіть змінюють свій характер. Наприклад, у Чикаго колись майже однорідна польська парафія тепер стала китайською, досить динамічною та з багатьма наверненнями. Нині вона має близько 30 катехуменів, які готуються до хрещення.
– Які настрої серед католиків США напередодні Президентських виборів і як Ви оцінюєте програми республіканської та демократичної партії у царині сім’ї та біоетики?
– Докладно не знаю, які настрої. Напевно, що у католиків, які живуть вірою, є прагнення, щоби Президент Трамп залишився на другу каденцію. Це пов’язано з його зусиллями обмежити аборти у світі та США. Тим більш це стає суттєво, коли чуємо пропозиції демократів, які випливають із дуже фальшивого образу людини. Вони хоча теж часто взивають Господа Бога, щоб благословив Америку, але які ж безбожні та деморалізуючі їхні пропозиції!
– Соціологічні дані вказують, що останніми роками різко впав відсоток християн усіх напрямків серед загального населення Штатів. На Вашу думку, яка причина цього явища?
– Людство проходить велике випробовування. Колись це більше стосувалося нашої частини світу, тепер має глобальний вимір; проте особливо сильне у Західному світі. Звісно, можемо сказати, що попереднє покоління надто слабо жило своєю вірою і не вміло її передати. І, безумовно, перед нами стоїть завдання пробудити віру в людях та створити умови, щоб наші вірні могли нею жити в секуляризованому суспільстві.
Повернуся, проте, до думки, яку вже виразив. Бог веде людство і хоче спасти кожну людину. Спасіння приходить через Христа, який живе у Церкві; але сам процес «пробивання» Божої благодаті у життя конкретних людей відомий лише Богу. Що необхідно, щоб благодать «пробилася» до душ людей, знищених гріхом і безбожністю? Колись гріх людей убив Бога, який став Людиною. Смерть і Воскресіння Тієї Людини врятували людство. Не знаємо, наскільки страшні страждання наших предків у часи безбожного комуністичного режиму рятували від вічного осудження їхніх переслідувачів. Якщо це було з’єднане зі стражданнями Господа, то з упевненістю це створювало шанс на спасіння кожному. Неможливо зрозуміти історію без світла Христової Пасхи. Великим світлом на те, що переживаємо, є Книга Одкровення святого Йоана. Ніколи не бачимо там Церкви як більшості, але навпаки, як вибраних, які покірно прийняли своє вибрання до місії спасіння світу. Щоб ця місія була виконана — немає необхідності всіх записати до книг охрещених; проте необхідні ті, які все, також і велике страждання, переживають разом із Господом.
– Тобто Ви оптиміст щодо майбутнього християнства у світі?
– Мені приходить на думку святий Августин, який сприймав здобуття Риму варварами майже як кінець світу. Однак Господь вів ту історію. І, може, ще згадаю слова попереднього архієпископа Чикаго, зі згромадження Облатів Непорочної Марії, кардинала Френсіса Джорджа. Одного дня прийшли до нього двоє священників, пригнічених тим, що бачили у американському суспільстві. Вони мали відчуття, що Церква атакована агресивною секуляризацією, не має майбутнього. Кардинал же їм сказав: «Уявімо собі найгірший варіант. Я вмираю у лікарні, мій наступник у в’язниці, а черговий єпископ Чикаго буде мучеником. Після цього Церква буде відбудовуватися з руїн, як це робила вже багато разів протягом історії». Ми можемо додати — так, як ми відбудовуємо руїни, а особливо життя людей, після божевілля комунізму й фашизму на нашій землі. Адже були моменти, коли все видавалося втраченим. Вже 1932 року було оголошено п’ятирічний план, який заявляв, що в Радянському Союзі невдовзі зникне останній віруючий. А що бачимо сьогодні? Чи історія Церкви закінчилася?
Так, ми й сьогодні переживаємо важкі часи, коли агресивна секуляризація має глобальні амбіції та досягає вже просторів над Дніпром, але нічого страшного, бо ХРИСТОС ВОСКРЕС. Можна всміхнутися до тих, хто сумнівається, і сказати: чи ти справді думаєш, що можна виграти в Бога? Не бійся, адже Він увійшов у нашу історію, час, життя. Він у Христі вже переміг, Він веде Церкву, навіть якщо люди в ній сумніваються і продають свою спадщину, щоби подобатися світу. Відваги, ти маєш місію, Христос є з Тобою. Відваги, Він воскрес!!!
– Чи за океаном слідкують за подіями в Україні і наскільки поінформовані про реальний стан справ, зокрема на лінії фронту?
– Знають дуже мало. Звісно, є люди досить орієнтовані, особливо якщо походять із наших сторін. Загалом, знання про те, що було або що відбувається, досить мале. Щоправда, у тих днях всі в Америці багато почули про Україну завдяки розмові Президентів. Деякі говорили: «Тільки тепер дізналися, де розташована Україна». Коли ж чують хоча б трішки про нашу історію, то це їх зачіпає і зацікавлює. Під час однієї з конференцій промову мав Філадельфійський митрополит УГКЦ Борис Гудзяк, який чудово говорив про історію католиків в Україні. Панувала цілковита тиша, а слухачі як зачаровані відкривали свої серця. Хтось сказав, що «варто було приїхати лише для тієї конференції».
фінансово.
Щиро дякуємо!
