Погляд

Вірус і Причастя

13 Березня 2020, 17:05 3294

Вірус, що з’явився в грудні 2019 року в Китаї і поширився з різною інтенсивністю майже по всьому світу, в більшості людей викликає паніку, в інших — пригнічення, у декого — розгубленість, а ще в когось — підозру про всесвітню змову. Варіантів реакцій на вірус — безліч, доходить навіть до заперечення існування чогось такого, як «коронавірус COVID-19», що це все вигадки.

Проте якщо такі нісенітниці, як заперечення, легко спростовуються лабораторними даними чи фактом смертей від хвороб, викликаних цим вірусом, то вже дискусія, як поводитись у час розповсюдження вірусу, або (в нашому випадку) щоб не допустити його поширення, то тут уже є різні думки. І знову, від панічно-нервових до песимістично-насмішливих. А ще гірше — до некомпетентних. Причому, якщо йдеться про церковно-літургійну сферу, ця некомпетентність часто шириться не лише серед вірних, але й виходить від пастирів.

Через загрозу новітньої епідемії в людей постають запитання. Чи можна заразитися через Причастя або цілування ікони? Чи взагалі передається вірус через Святе Причастя? Звідси — наступне логічне запитання: чи втрачають Пресвяті Дари свої матеріальні властивості? Крім того, чи були в історії Церкви прецеденти зараження через Причастя? Як узагалі Церкви переживали епідемії, наприклад, чуму в пізньому Середньовіччі?

Причастя — це Тіло і Кров Христа під видами хліба і вина. «Види» — це і є всі без винятку властивості цих продуктів. А отже, вони можуть псуватися, бути неїстівними, бути отруєними чи, власне, переносити бактерії або віруси. Не говорячи вже про посуд, який використовується для уділення Причастя. Аналогічно з іконами: бактерії чи віруси спокійно на іконах залишаються після поцілунку ікони хворою людиною, або теж деколи після прикладання до ікони чола, якщо раніше це чоло було потерте рукою, в яку ще раніше хворий кашлянув…

З богословського погляду це доводиться дуже просто: Тіло і Кров Христа — це Бого-людське Тіло і Кров, а не лише Боже. Це втілений Бог, а отже — Той, який взяв на себе всі наші слабкості, хвороби, страждання: все, крім гріха. Навіть узяв на себе нашу смерть. Тому мова про те, що Причастя не може передавати хвороби чи віруси, — це монофізитство. Це єресь перших століть християнства, коли деякі не вірили у реальність Втілення Христа, або навіть якщо вірили у Втілення, то твердили, що людська природа Христа була поглинута Його Божественною природою, тому різні людські прояви Особи Христа — лише ілюзія.

А отже: вірус може передаватися через Причастя, бо Причастя зберігає всі матеріальні властивості продуктів. Як вчить Католицька Церква, завдяки переісточенню, яке має місце під час Служби Божої, змінюється суть хліба і вина, тобто субстанція, але не акциденти, тобто не всі інші категорії, притаманні матеріальним речам. Іншими словами, Причастям з вірусом можна заразитися так само, як і бутербродом чи соком з вірусом.

В історії Церкви, звісно, були випадки зараження через Причастя, особливо в часи, коли люди не мали знаття, що таке віруси, бактерії, як переноситься, приміром, чума. Навіть біля Папи Римського свого часу був спеціальний диякон, чиїм завданням, перш ніж Папа звершить Службу Божу, було покуштувати хліба й відпити вина, підготовлених до цієї Служби, щоб визначити їхню придатність, тобто свіжість і якість, — а також виявити, чи не отруєні хліб і вино, на яких служитиме Понтифік. Тому що папи розуміли: отруєні хліб і вино, навіть коли стануть під час Служби Божої Тілом і Кров’ю, не перестають бути отруєними, і разом із благодаттю принесуть також неминучу смерть тому, хто їх споживатиме. Якщо хтось ігнорує здоровий глузд в ім’я сліпої віри, то зазвичай платить за це або здоров’ям, або життям. І з мучеництвом це нічого спільного не має, лише з людською наївністю, якщо не дурістю, або навіть із гординею.

Щодо прецедентів в історії зараження через приймання Причастя, то це настільки очевидний факт, що навіть важко ще його заново висвітлювати. Не лише від приймання Причастя в часі чуми чи мору помирали вірні, але й під час інших Таїнств, де був контакт із кимось зараженим, наприклад, під час Хрещення чи Сповіді. У часи «Чорної смерті», тобто чуми у Європі в XIV столітті, чумна паличка викосила не лише багатьох вірних, але й духовних, які контактували з вірними. Найбільше загинуло в Європі представників ордену картезіанців — близько 50%, та домініканців — близько 30%. Це все, між іншим, через служіння, зокрема — причащання хворих.

Мало того, ще раніше в Середньовіччі Церква не дозволяла хірургічні втручання, зокрема — анатомування мертвих тіл, бо це було «огидне пролиття крові» (див. Постанови Турського Синоду 1163 року) чи «паплюження храму Божого», яким є тіло людини. Як писав один медик часів «Чорної смерті»: «Клірики, як завжди, юрбляться біля хворих, намагаючись зі всіх сил довести велику дієвість свого втручання, звернення до святих, реліквій, освячених свічок, обітниць, милостині та іншого праведного шарлатанства. Коли ж лікарю вдається здобути перемогу над хворобою, це приписується заступництву святих, обітницям і молитвам кліриків. Коли ж хворий помирає, винні у цьому, звісно ж, лікарі».

З другого боку, у часи «Чорної смерті» папа Климент VI видав наказ перебувати у містах, заражених чумою, так званим «чумним лікарям». Пізніше ця практика поширилася на всю Європу. Зображення чумних лікарів, обтягнутих шкіряним вбранням і з дзьобом, у якому були ароматичні трави, часто ще сьогодні перепощують у зв’язку з ширенням коронавірусу.

Підсумовуючи, треба знову нагадати багатьом вірним, що «віра завжди повинна шукати розуміння» і віра має бути позбавлена гордині. А також — визнати роль розуму, зокрема — компетентних медичних вказівок щодо гігієни, правил поведінки в часі епідемій, вірусів  та інших техногенних явищ. Фанатизм у цих питаннях не схвалюють ні суспільство, ні Бог. Бог не хоче, щоб грішник загинув, але щоб навернувся і жив (пор. Ез 33, 11).

То причащатися чи ні у ці часи? Чи все-таки боятися і не ходити до Причастя? Рішення просте: слухати Церкву, яка видає відповідні інструкції щодо способів Причастя в таких надзвичайних ситуаціях, не ширити фідеїстичних переконань, нібито «з вірою і в прірву можна скакати», а здоровий глузд, який дав нам Бог, можна відкласти на поличку. Ну й головне — не впадати в паніку, а ще більше довіритися нашому люблячому Отцю як Його діти.

Петро Балог ОР

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: