Роздуми

Роздуми на Велике Тридення під час пандемії

Czytać po polsku

09 Квітня 2020, 17:15 884 о. Генрик Дзядош SJ

Цілий світ переживає нині велике страждання і непевність через пандемію коронавірусу. В таких ситуаціях ми ставимо собі багато запитань: що є причиною такого стану справ — чи це природа, чи людина, а може, якийсь фатум навис над людством…

Багато людей, які не вірять у Бога, стараються пояснити цю ситуацію різними способами, бо через брак достатніх даних їм тяжко знайти адекватну відповідь. Отож це — велика темрява і велика таємниця, яка їх зачіпає і постає перед ними як щось безглузде.

Але вона може бути для цих людей нагодою до поглиблених роздумів, оскільки страждання і смерть завжди були найбільшим абсурдом нашого існування. Тому не лише філософія, але й різні релігії пробували дати відповідь на питання про сенс страждань і помирання. Якщо ми спробуємо подивитися на них не виключно з перспективи нинішньої пандемії, то побачимо, що, власне кажучи, в кожну епоху, в усі століття є такі події, повз які неможливо пройти спокійно. Досить буде згадати минуле століття, щоби здивуватися наслідкам двох світових війн і мільйонам жертв німецького нацизму й радянського комунізму, жертв революцій у Камбоджі, Китаї та інших тоталітаризмів. Ми повинні запитати, хто винен, хто за цим стоїть, чому так сталося?

Не тільки ХХ століття, але й нинішнє показує безмір страждання неповинних людей. Статистика каже, що тільки за 2019 рік у світі вбито 42 мільйони ненароджених дітей, виконано тисячі евтаназій, убито понад 100 тисяч християн, відзначено десятки регіональних воєнних конфліктів та сучасні революції звичаїв, які, немов ураган, нищать лад нашої цивілізації і вціляють у її основу, тобто у сім’ю як зв’язок чоловіка й жінки. Хіба ж це не така сама жорстока пандемія, авторами якої є люди? Чи ці факти не повинні спонукати нас іще більше замислитися, ніж сам по собі SARS Cov2?

Про це ж саме й Апостоли запитували Ісуса, коли на людей упала вежа Сілоамська і жертвами стали 18 чоловік, або коли Пілат повбивав повстанців у Галілеї. Ісус відповів: «Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? Ні, кажу вам, але як не покаєтеся, усі загинете так само» (Лк 13, 1-5). Коли Апостоли зустріли сліпонародженого — запитали: «Учителю, хто згрішив — він чи батьки його?» А Ісус відповів: «Ані він не згрішив, ані батьки його, — але щоб ділам Божим виявитись на ньому» (Йн 9, 2-5). Потім же Господь додає: «Ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти».

У ситуації величезного страждання, яке присутнє в людському житті від самого початку, приходить світло, яке дає відповідь учням на їхнє запитання, людям доброї волі, а насамперед — тим, які увірували у Слово, що стало тілом і оселилося між нами (Йн 1,14).

Саме це Боже Слово ідеально пояснює сенс людської історії: показує причини величезної радості, яку ми переживаємо у своєму житті — у сім’ях, у різних вимірах життя, у красі природи довкола нас. Це слово дає відповідь на наші смутки і страждання, викликані нещастями, війнами, катаклізмами, хворобами, смертю близьких. Дає також відповідь на пандемію, яка зачепила всі народи, а багато людей, перелякавшись її, подібні до дітей, які сидять у темному приміщенні і переживають надзвичайну травму.

Єдиним Світлом, яке Бог запалив для тих, хто вірить, є Розп’ятий Господь, на тілі якого можемо побачити рани, яких ми Йому завдали нашими гріхами: то не цвяхи, а мій гріх Тебе прибив (як співається в пісні). З хреста Він говорить до нас: Я зробив це для тебе, Я дозволив себе розіп’яти, щоб ти увірував, що Бог — по твоїй стороні. Для того Я прийшов у світ, щоб тебе відшукати — загублену овечку, марнотратного сина, бо полюбив тебе любов’ю одвічною. І поки Я у світі — Я світло світу (Йн 9,5).

Що ще я міг зробити для тебе? Люде, мій люде, що тобі вчинив Я? Мені повідай, чим же завинив Я? (див. Міх 6,3). Бог, перш ніж нас створити, приготував колиску — прекрасну природу, створив нас на свій образ і подобу — мало чим зменшив єси від ангелів (Пс 8,6). Дав нам розум, а насамперед — серце, щоб любило інших. Адам любив Єву, а вона — Адама. Це був досвід світла, яке променіло з близькості люблячого Бога. Потім настала тьма.

Ісус не тільки на хресті, але наново у ранок воскресіння об’явився як Світло — зоря, яка не знає заходу (Exultet). Це світло, яке невпинно супроводжує нас у ході історії, диявол — наш ворог — хоче в нас згасити. Він робить це різними способами: спокушаючи до ненависті, до жадоби грошей, до війн, революцій, обдурюючи згубними тоталітаризмами та атеїстичними ідеологіями.

Під хрестом Ісуса стояла Страждальна Мати. Що ми знаємо про Неї, що діялося в Її серці? Ми можемо почути в Її серці скаргу, яку так описав Роман Солодкоспівець, один із грецьких Отців Церкви: Сину мій і Боже мій! Ніколи не думала, Дитя, таким Тебе побачити, ніколи не вірила, що так сильно безумні ті беззаконні, що неправедно до Тебе руки простягнуть, Сину мій і Боже мій. Чого ж ради нині зло звершується? Хотіла б я, бідна, зрозуміти, як це так, що світло гасять нині. Як це так, що до хреста прибивають Тебе, Сину мій і Боже мій (кондак на Розп’яття).

Світло віри в любов Бога ніколи в Ній не згасало, але навіть якщо Її серце прошив меч болю — Вона не піддалася сумнівам, переживаючи це страждання самотньо і в мовчанні, (…) Нехай закриє порохом уста свої — може, є ще надія? (ПлЄр 3, 28-29).

Ісус живе далі у своїй Церкві, — що не означає, що треба обов’язково в цій ситуації, в якій ми опинилися, йти до храму чи до каплиці, чи до якогось сакрального місця, бо, на нашу думку, тільки там присутній Бог. Протягом трьох століть християнства люд Божий на літургії збирався по домівках, цвинтарях, катакомбах. Під час різних революцій, переслідувань донині залишається так само. Як ми можемо повестися в такій ситуації? Можемо оживити віру дітей та молоді, молячись удома не тільки з допомогою трансляцій Літургії по телебаченню чи в інтернеті. Можемо читати Слово Боже, провадячи різні молитви, спільно молячись Розарій. Можемо більше розмовляти одні з одними, і прощати одні одним, і просити прощення.

Прекрасно було би вимкнути мас-медії на якийсь час і в мовчанні переживати, як Марія, цей час відвідин Бога, вірячи, що Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його (ПлЄр 2,25).

Бо Господь не навіки ж покине! Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за своєю великою милістю, бо не мучить Він з серця свого, і не засмучує людських синів (ПлЄр 3, 31-33). З довірою чекаймо на світанок Великодня!

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит грудень-травень
Зібрано Залишилося зібрати
60032грн
28995грн
Потрібно зібрати
89027грн
Залишилося
2дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: