Роздуми

Дитяча риса дорослих людей

11 Квітня 2020, 13:22 831 Василь Калита

«Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя — душа моя у мене. Надійсь, Ізраїлю, на Господа віднині і повіки» (Пс 131(130),2-3).

Ось — ідеал справжньої постанови християнина перед Творцем! Слова, які постійно нам нагадують, хто ми, хто — Бог.

Недарма в багатьох книгах Святого Письма богонатхненні автори з різних причин порівнюють віруючих людей із дітьми. Це тому, що Бог нас створив і постійно опікується нами. Це через Духа усиновлення (Рим 8,15), що Ним Отець робить нас своїми синами через Ісуса Христа (Еф 1,5) і дає завдаток нашої спадщини (Еф 1,14) в Царстві, приготованому нам від створення світу (Мт 25,34). А ще — через певні притаманні дітям риси.

Однією з таких рис є безпорадність. Маленька дитина не один рік має прожити, поки добре не адаптується в нашому світі й не почне самостійно в ньому орієнтуватися. До цього і для цього вона потребує постійної батьківської опіки. І якби хоча ненадовго буде її позбавлена, може загинути.

У різних непередбачуваних і загрозливих у фізичному та духовному розумінні обставинах нашої земної мандрівки ми теж почуваємось беззахисними, як діти. Іноді навіть як немовлята — вікова категорія дітей, яка залежить від батьківської опіки найбільше. «Немовлятками у Христі» (1Кор 3,1), яких треба молоком поїти, а не їжею годувати (пор. 1Кор 3,2), називає апостол Павло коринтян, які, попри його тривале у них проповідування протягом вісімнадцяти місяців, не змогли протистояти чварам і поділам у своїй громаді.

І таких загроз, із якими нам самотужки не впоратись, є безліч. Добре, коли людина чесно собі в цьому признається. Усвідомивши свою безпорадність, вона починає шукати опори, яку знайде у Бозі. Христос попереджає: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йн 15,5). «Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені» (Йн 15,4), — ще одне влучне порівняння, яке ілюструє зв’язок людини з Богом серед поривчастих вітрів цього віку.

Відтята від виноградини гілка всихає. Немовля, позбавлене материнських грудей, гине голодною смертю. Людина, якщо засліплена своєю гординею і самовпевненістю, відмовляється від Божої допомоги, — скоро постане перед проблемою, що навіть елементарні речі їй не під силу. І якщо вперто триматиметься свого переконання, що може впоратися без Бога, то всі її починання вестимуть до упадку, а видимий успіх залишатиметься самообманом.

Це — шлях духовної деградації, який урешті-решт може закінчитися вічною загибеллю. Бог поважає будь-який наш вибір, навіть той, який Його відкидає. Але без Нього ми — всього лиш гілка, безпорадна дитина, і питанням часу залишатиметься те, наскільки довго ми протримаємось, не підживлюючись Його благодаттю. «Без Нього час — це порох, а життя — мов сірий дим, і все не має сенсу, коли ти не з Ним», — так окреслює цю ситуацію у своїй пісні християнський гурт «PopryVse». «Марнота й гонитва за вітром» (Проп 2,26), — сказав би Когелет. Змарноване життя. Хоча й могло видаватися успішним для неозброєного ока оточення і самого нещасного.

Тож якщо почуваємося безпорадними — радіймо! Для нас, людей, це нормально. Це — нагода для того, щоб у наше життя втрутився Бог. А таке втручання стократ примножить наші зусилля, зробить їх ефективними. Головне — просити Бога про це, відкрити у молитві перед Ним свою проблему, свою наготу, не соромлячись, як Адам після гріхопадіння (пор. Бут 3,10), а довіряючи, як дитина матері. Якщо відчуваємо піднесення, успіх, зростання, — теж радіймо! Але у тремтінні (Пс 2,11), пам’ятаючи, що це Господь, Бог наш, іде поперед нами і воює за нас (пор. Втор 1,30). І чи всі справи нам вдаються, чи ми опиняємося віч-на-віч зі своєю безпорадністю, — «прославляймо у серцях наших Господа і дякуймо за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа» (пор. Еф 5,19-20).

 

Василь Калита — журналіст, блогер, основними зацікавленнями якого є суспільні, богословські, філософські, психологічні та історичні теми. Редактор парафіяльного вісника та катехит при храмі Всіх Святих Українського Народу (м.Львів, УГКЦ).

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: