Інтерв’ю

Архієпископ Мокшицький про Йоана Павла ІІ: Він мене багато чому навчив

Czytać po polsku

18 Травня 2020, 13:33 1154 Віта Якубовська

Сьогодні, 18 травня, ми відзначаємо 100 річницю з Дня народження св. Йоана Павла ІІ – Папи, що змінив хід історії. Це він великою мірою спричинився до падіння комуністичного режиму у Центральній та Східній Європі. Вперше від понад 455 років до Петрової Столиці було покликано єпископа, який був не з Італії. Кароль Войтила був папою 26 років. Це були надзвичайно працьовиті та плідні роки – чисельні апостольські подорожі, документи, адгортації, енцикліки, та апостольські конституції. Це була людина діалогу та поєднання.

Йоан Павло ІІ помер 2 квітня 2005 року. Першого травня 2011 р. був беатифікований папою Бенедиктом XVI, а 27 квітня 2014 року папою Франциском – канонізований.

Останні роки життя Папи його супроводжував теперішній Львівський митрополит архієпископ Мечислав Мокшицький. Читачам CREDO архієпископ розповідає, як йому працювалося із Святішим Отцем, яким він був, що любив, що про себе розповідав і чого він сам навчився від Петра нашого часу, який був проголошений святим у такому короткому часі після відходу до вічності. Сота річниця з Дня народження — це чудова нагода наблизити постать цієї визначної особистості від народження і до смерті.

 

— Папа любив розповідати про себе?

— Йоан Павло ІІ багато про себе розповідав. Не для того, щоб чимось там похвалитися. Він розповідав про те, що мало вплив на його розвиток, на особистість, характер, на його життєві вибори. Багато розповідав про своїх батьків, котрих дуже любив. А найбільше, звичайно, про свого тата, тому що мама померла, коли він був ще зовсім дитиною. Розповідав також про свого брата Едмунда, котрий будучи лікарем, помер внаслідок зараження скарлатиною, від якої тоді не було ліків. Папа часто говорив про те, що тато вчив його суворого життя. Вони повинні були удвох давати собі зі всім раду, тож тато привчив малого Кароля до порядку, дисципліни, відповідальності, роботи. Тато Кароль навчив майбутнього папу не марнувати часу і згодом це стало частиною його характеру. Але також тато вчив його молитви та життя вірою. Мав особливу побожність до Марії і передав її синові. Разом вони ходили у паломництва до Зебжидовської Кальварії.

 

— Якщо Кароль Войтила вів домашнє господарство разом із татом, то можна припустити, що вмів готувати щось більше, ніж яєшню?

— Щиро кажучи, то я цього точно не знаю. Але припускаю, що і готувати вмів, і прати теж. Адже папа любив гори, часто ходив у походи, подорожував та ходив у паломництва, тому повинен був уміти радити собі із такими побутовими справами. Але я точно знаю, що він зовсім не звертав увагу на такі речі – він їв, щоб жити.

 

— Він рано втратив маму, брата і згодом теж батька. Як радив собі у житті?

— Йому завжди щастило на добрих людей, котрі мали гарний вплив на його формування – вчителі, друзі. Часто при них згадував. Навіть підчас окупації мав щастя зустрічати людей, які його розуміли. Під час робіт у каменоломні виручали його, дозволяючи читати, щоб не переривав навчання, продовжував розвиватися. Все ж таки папа завжди був інтелектуалом більше, ніж людиною фізичної праці. Боже Провидіння завжди ним опікувалося.

 

— Чи згадував колись Папа, з якими труднощами довелося йому зустрітися у перші роки понтифікату?

— Ватикан звик до пап-італійців. Це була перша змінена з його приходом традиція. Наступною зміненою традицією були його численні апостольські подорожі. Раніше про пап говорилося, як про в’язнів Ватикану – після Йоана Павла ІІ вже так не говорять. Після щотижневих аудієнцій, які відбувалися по середах на площі Святого Петра Папа так часто заставав зненацька ватиканських жандармів і не дотримувався протоколу, підходячи до людей, які зібралися на площі, що врешті довелося змінити протокол. Він намагався бути якнайближче до людей, мати контакт з вірними. Папа багато працював, але теж вмів радіти життю – у чітко визначені дні він виїздив за межі Ватикану, чим неабияк дивував італійців, які не були призвичаєні до такої поведінки наступника Святого Петра. У горах, на піших прогулянках, він часто зупинявся поговорити з пастухами та фермерами. Якось зайшов до одного з будинків, щоб поговорити з господарем, а той здивований, що бачить Папу, зізнався, що його дружина щойно навмисне пішла поближче до літньої резиденції Папи в надії побачити його, і коли повернеться, нізащо не повірить, що у той самий час Папа сам прийшов до них додому.

 

— Як було прийнято звертатися до Папи в його найближчому оточенні?

— Ми завжди зверталися до нього «Святіший Отче». Усі до нього так зверталися. Навіть особи з-поза Церкви, з якими він товаришував. Я ніколи не чув, щоб хтось звертався до папи на ім’я «Кароль». Водночас Святіший Отець був людиною простою у спілкуванні. Умів кожного зауважити, віддати належне праці та зусиллям, підтримати; старався заговорити до кожного, про всіх пам’ятав, умів виявити вдячність навіть усмішкою чи помахом руки.

 

— Траплялося, що Йоан Павло ІІ злився чи кричав?

— Йоан Павло ІІ ніколи не підвищував голосу. Зрештою, ніхто би не відважився нервувати Святішого Отця. Проте часом можна було зауважити і сприйняти це як ознаку роздратування, коли йому починала заважати рука, що трусилася від хвороби Паркінсона, то він підносив її і вдаряв по столі або по бильцю крісла. Навіть якщо щось не було готове вчасно (а таке траплялося вкрай рідко), він ніколи не нервувався. От, наприклад, був такий випадок: Святіший Отець диктував мені свої промови і я записував їх, використовуючи скорочення, котрі потім треба було розшифрувати. Так склалося, що я цього не зробив, а віддав у непереписаному вигляді і навіть не попередив. Під час обіду Папа кілька разів, споглядаючи на мене, грозив мені пальцем. Пізніше, котрийсь із єпископів не витримав і таки запитав у мене, що я такого зробив. Таким власне був Йоан Павло ІІ — навіть дорікав якось так симпатично.

 

— Останні роки життя Папи були схожими на Хресну Дорогу, проте він продовжував віддано виконувати своє служіння. Як він витримував такий темп?

— Ми, ті що були поруч із Папою, бачили, скільки зусиль йому коштували зустрічі, офіційні аудієнції, скільки труднощів доводилося долати, скільки страждань, болю, як він змагався із слабкістю свого тіла, котре не хотіло вже слухатися. По-людськи нам було його дуже шкода, проте Папа ніколи не знеохочувався і не здавався. Попри сильні і тривалі головні болі, попри те, що мав пролежні і мусив часто вставати під час аудієнцій, бо це йому дуже дошкуляло, він ніколи не скорочував зустрічей, не давав собі звільнень з огляду на страждання. Ми бачили, що хоча мав би відпочити і відмовитися від певних речей, та його сильна воля і міцний характер долали людську слабкість. Відповідальність та любов до Церкви і людей допомагали йому перемагати себе. Він ніколи не звільняв себе від обов’язків і ніколи не відмовлявся. До кінця зберігав світлий розум. Про це свідчить хоча б «Римський Триптих», виданий у 2003 р. котрий він довго виношував в думках і сам записував. У нашому музеї є також його портрет, підписаний власноручно самим Йоаном Павлом ІІ у 2005 році «Мєтеку на іменини» і видно наскільки каліграфічно написано, попри те, що рука вже трусилася.

 

— Хто планував день Йоана Павла ІІ, його розпорядок?

— Папа мав стабільний розпорядок дня і ми під нього підлаштовувалися.

 

— Чи мав папа улюблене горнятко або ручку, якою підписував документи, чи якусь іншу улюблену річ?

— Він не був прив’язаний до предметів чи матеріальних речей, у нього не було улюбленого горнятка чи ручки, чи будь-чого іншого. Але Святіший Отець був людиною порядку і любив, щоб речі мали своє місце – бревіарій, письмові приладдя. Єдиною річчю, яку не хотів міняти, це було взуття.

 

— Йоан Павло ІІ до того, як став Папою був дуже активним єпископом і навіть кардиналом. Що із цього залишилося, коли він став Папою?

— Папа вів активний спосіб життя ще до того, як це стало модним. Він справді завжди був активним, спортивним, ходив у гори, їздив на лижах, плавав на байдарці, любив піші прогулянки.  Якось мені сказав, що у Кастель Ґандольфо обходив усі закутки (а це 55 гектарів), настільки бракувало Папі Бескидів.  Коли у нього була діагностована хвороба Паркінсона, то лікарі рекомендували комплекс вправ, масажі, проте йому важко було знайти для цього час. Аудієнції видовжувалися у часі, тому що проходили значно повільніше. Та від однієї речі Папа не відмовився фактично до останнього (до 2004 р.)  – від плавання. Перебуваючи у літній резиденції Кастель Ґандольфо, Папа щодня по два рази спускався поплавати у басейн. Я був вражений його наполегливістю, адже це було пов’язане не лише  із труднощами при роздяганні та одяганні, але також і з самим спуском драбинкою у басейн. Йому було важко і боляче, але Папа не здавався і робив це так довго, як тільки міг. А також раз на місяць виїздив у гори Абруццо, навіть тоді, коли вже не міг ходити.

 

— А як на рахунок солодощів? Усі знають про знамениті папські «кремувкі», але чи залишилася у Папи любов до десертів у Ватикані?

— Колись сестри розповідали мені, що Папа жодного разу не доїв десерту за обідом. Але у тому часі, коли прийшов я, у ті останні роки його життя, я помітив, що на його тарілочці з десертом не залишається жодної крихти. Я у кожну свою відпустку намагався провідати кардинала Мар’яна Яворського і після повернення до Риму Святіший Отець мене питав, що було на десерт у кардинала на обіді, а я відповідав, що нічого особливого не було, бо кардинал не любить солодкого. А Папа на це: «А я дуже люблю!». І справді вимагав, щоб йому давали хоча б якесь печиво. Хоча Кардинал Дзівіш заперечував, бо це було не надто корисно для Папи. З печивом йому було легше випити ту неймовірну кількість чаю, яку він випивав під час кожного прийому їжі. Переважно люди похилого віку не відчувають спраги, але на щастя Папа не мав із цим проблем і міг випити під час обіду до 1,5 літра чаю.

 

— Чим був для вас особисто цей час поруч із такою видатною людиною?

— Служіння Петрові нашого часу було неймовірною пригодою та школою життя. При ньому і від нього я багато чого навчився. Йоан Павло ІІ був прикладом людини молитви, священника, особи відповідальної за те, чим нас Бог обдарував і до чого покликав. Я пишаюся і дуже вдячний за те, що міг перебувати стільки років поруч із такою людиною, чиєю нагородою за добре життя є слава святості. Відчуваю його присутність постійно, він продовжує бути поруч, підтримує нас як святий Церкви і є нашим опікуном та заступником у Небі. Мені би хотілося усім побажати зустріти у житті таких людей.

 

— Ми знаємо, що св. Йоан Павло ІІ був якоюсь мірою пов’язаний із Львівською архідієцезією. Навіть його консекратором на єпископських свяченнях був архієпископ Євгеній Базяк, Львівський митрополит до 1946 року. Як Львівська архідієцезія відзначатиме сторіччя з Дня народження папи Йоана Павла ІІ?

— Йоан Павло ІІ справді був пов’язаний із Львівською архідієцезією. Він приятелював із кардиналом Яворським. Ми вдячні йому за відновлення структур РКЦ в Україні, за створення нових дієцезій, за кардинальську гідність архієпископа Мар’яна Яворського, за те що вибрав собі другого секретаря з-поміж священників Львівської архідієцезії, за те, що у 2001 році відвідав Україну. Вдячні за все, ми обрали св. Йоана Павла ІІ за покровителя Року Молитов за покликання, який тепер переживаємо. Ми планували, що 9 травня відбудеться урочисте освячення храму св. Йоана Павла ІІ у Сокільниках у передмісті Львова, але через епідемію довелося перенести цю подію. Цей храм – наше вотум вдячності за неймовірний вклад у підтримку та розвиток Римо-Католицької Церкви в Україні, які ми мали з боку св. Йоана Павла ІІ.  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит вересень-листопад
Зібрано Залишилося зібрати
4927грн
70316грн
Потрібно зібрати
75243грн
Залишилося
15днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: