Все, що є, розвивається і занепадає за одним і тим самим законом. Виглядає він так: усе нове за деякий час стає старим, і його потрібно оновлювати.
«Традиція — це жива віра мертвих; традиціоналізм — це мертва віра живих». Слова Ярослава Пелікана, звісно, не відображають всіх аспектів традиції і традиціоналізму, однак суть справи він виклав афористично, коротко і точно. На смисловому рівні ці слова можна прямо пов’язати з Христовим застереженням «бійтеся закваски фарисейської». Християни дві тисячі років ці слова читають, однак далеко не завжди виконують… А традиції потихеньку перероджуються в традиціоналізм, втрачаючи по дорозі те, що живе.
Наприклад, традиції святити плоди і трави. (Я не буду зараз про проблеми візантійства і перелічення, скільки «Спасів» існує, і чи спасав Христос мед і грушки з яблуками.) Коли християнство існує в «народній сільськогосподарській» площині, воно вбирає в себе природні ритми селянського життя, зокрема — момент урочистого освячення перших плодів, на знак подяки Богові за урожай. Коли в кого є своє поле або принаймні город, така людина може, з повним усвідомленням своєї вдячності Богові, принести на освячення те, що в неї вродило, навіть якщо це заморські баклажани, а не звичні для нас яблука. Ну а в кого городу нема, той може і купити яблука з грушками; суть не в тому, чи ти його виростив. Суть же в тому, чи ти подякував Богові за те, що наша планета нас годує (ох, ще поки годує, але не будемо про сумне).
А ось і Внебовзяття. Що означає і що символізує освячення трав на «Матір Божу Зільну»? В наших умовах «переважного православ’я» дуже зручно вийти на базарчик напередодні свята, коли брати-православні святкують «маковія», і купити гарно оформлений букетик із колосками, маком, безсмертниками, васильками і що там ще. Освячені трави будуть стояти десь у відповідному куточку — наприклад, у мене на книжковій полиці є спеціальна висока склянка, в якій від Посту до Посту стоїть верба з Вербної неділі. Там же опиняється освячений сухоцвіт на Внебовзяття. А потім постає питання, скільки ця умовна краса буде збирати пилюку і що з нею взагалі роблять.
Так, якби в мене було нормальне селянське господарство, то молоде збіжжя, зібране для освячення, можна давати домашній худобі, по хаті розвішувати в кутках ароматичні трави, ті самі васильки (не плутайте з волошками, васильки це рід базилікових). Якось так. А що робити міській людині, в якої з усієї худоби — одна кицька, скажімо, а пучки трав по хаті хіба що в кіно про відьом розвішують?..
Під час котрогось з освячень я подумала, що, певно, текст благословення зілля й квітів варто знати наперед. Ну розповідаємо ж ми людям, що і як класти у великодній кошик! Тож чому би не пояснити, що потрібно для освячення в день 15 серпня.
«Ми з вдячністю принесли до Божого храму найкращі квіти, зілля й лікарські трави» — розпочинається текст благословення.
Упс! — подумки ляснула я себе по лобі. Ну і який же сенс у купленому «маковійчику» для ритуальних потреб, якщо із цього благословення можна (і потрібно ж, потрібно!) мати реальну користь у житті, як це насправді задумано? Чому би не купити для освячення, наприклад, добрий пучок м’яти і меліси для чаю? Освячене це не «ікона», яку треба поставити і не чіпати. Все, що Церква освячує в ім’я Боже, дається для використання, а не для поклоніння — яке чим далі, тим більше стає схожим на ідолопоклонство… або вироджується в порожній ритуал.
Та навіть і полин можна освятити, якщо хтось п’є полин (це жовчогінне, кому треба). І золототисячник (чудовий засіб для тих, у кого проблеми з підшлунковою). І мати-й-мачуху (всі знають: кашель). Є люди, які п’ють іван-чай, материнку, хвощ, звіробій…
А як щодо салатів? Скільки ж зараз є любителів свіжого базиліку, який цілком можна використати (побожно) собі на радість і Богу на подяку… Чимало хто з умільців навіть руколу по підвіконниках розводять. Це ж розумніше, ніж просити освячення для сухого букетика-прикраси для просто так!
«Ти наказуєш траві, зіллю й збіжжю рости, щоб вони ставали ліками й поживою для людей і тварин». Формула благословення, як можна зробити висновок, включає все потрібне, навіть пророщений овес для кота, якщо коту така травичка потрібна…
Варто час від часу переосмислювати звичні традиції і наповнювати їх живим змістом. Церква і Бог не вимагають від нас повторення безглуздих дій, просто щоб їх повторювали. Бог через Церкву дає людям свою допомогу. Наша справа — прийняти її свідомо, з використанням дару розуму (один із дарів Святого Духа, про що не годиться забувати).
Хто має вдома кімнатку-капличку або хоч молитовний куточок — нехай поставить Матері Божій красиву і освячену в день урочистості квітку. Куди її потім, щоб не у смітник? Є варіант: прикопати на найближчому газоні. Нехай піде у землю і, може, теж якось згодиться цій землі…
«А коли ми будемо відходити з цього світу, нехай нас з повними оберемками добрих учинків представить Тобі Пресвята Діва, яка була взята на Небо з тілом і душею…» Ось і символ того, для чого такі ритуальні жести виконуються. Бо питання навіть не в тому, щоб освятити щось собі та іншим корисне, а не просто якийсь сухоцвіт «для галочки». Питання в тому, щоб пам’ятати, а принаймні згадувати, і нагадувати собі, що все це — символи, потрібні для підготовки до Майбутнього Життя.
І буде прекрасно, якщо ми увійдемо у вічність не з порожніми руками…
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
