Інтерв’ю

Чому Марк Ґаллі, відомий євангеліст, вирішив стати католиком?

23 Вересня 2020, 15:04 2678

Тод Ворнер, головний редактор журналу «Євангелізація і культура» Інституту «Word on Fire», мав змогу поспілкуватися з Марком Ґаллі.

Марк служив пресвітеріанським пастором, був знаним на Заході журналістом, а нещодавно також головним редактором журналу «Christianity Today» — міжнародного видання, яке 1956 року заснував Біллі Грем. Цей журнал у світі є провідним голосом євангельських християн. І ось, 13 вересня 2020 року Марка Ґаллі прийняли в лоно Католицької Церкви.

 

— Після десятка років душпастирства Ви перейшли в журналістику. Ви не тільки були плідним християнським письменником, але й очолювали редакційні колективи у кількох відомих християнських періодичних виданнях, включно з «Christianity Today». Що привело Вас до кар’єри письменника/редактора і як це сформувало Вас і Вашу віру?

— Журналістом я став випадково. Я не вивчав цього в коледжі й не мав прагнення стати журналістом. Коли я був пастором, то взявся за написання есеїв. Про це дізналися в журналі для пасторів «Leadership Journal». Якось редактор запропонував мені написати заяву на посаду заступника редактора. Я собі думав, що зроблю кількарічну перерву в пасторському служінні, спробую це. Рішення виявилося дуже вдалим і я залишився на цій посаді на… наступні 30 років.

Я не знаю, чи журналістика якось вплинула на мою віру, — за винятком, може, підтвердження деяких моментів, про які я дізнався від Августина і Кальвіна: що навіть християни можуть робити й казати огидні речі! Однак же вони можуть робити і надзвичайно гарні речі. Журналістика стала способом зазирнути як у темні закутки, так і в світлі сторони релігії, зокрема євангельського християнства.

Багато євангелістів, відкриваючи темну сторону руху, стають цинічними. І багато євангелістів, які стають католиками, озираючись назад, зневажають своє протестантське минуле. Я ніколи не мав такої спокуси. Євангельські християни, як і християни будь-якої іншої конфесії, здатні робити щось дуже підло. Але загалом вони стали силою добра у світі. Вони мені нагадують декого з найгероїчніших католиків, кого я знаю, з їхньою здатністю приносити величезні жертви, служачи в найбільш неспокійних точках планети заради свідчення Євангелія. Я пишаюся тим, що належав до цього руху. Багато в чому я став католиком не для того, щоб відкинути свої євангельські переконання, а щоби глибше в них укріпитися. У певному сенсі, я сьогодні вважаю себе євангельським католиком.

— Все своє життя Ви жили, працювали і молились як протестант. Ви виросли, дозріли і багато чого пережили в межах цієї традиції. Тим не менше, здається, Ваша віра теж була мандрівкою з несподіваними поворотами. Ви б не могли розповісти більше про цю подорож, і куди вона Вас привела?

— Серед численних ключових поворотних моментів був такий, коли я редагував випуск журналу під назвою «Christian History», а темою цього випуску був Франциск Ассізький. Звісно, його героїчне самозречення і повна закоханість в Ісуса глибоко мене вразили. У той час я вечорами читав енцикліку Йоана Павла ІІ «Veritatis Splendor» («Сяйво Істини»). Не згадаю, чому я вирішив її прочитати, — окрім своєї загальної цікавості до сучасних богословських течій.

Читаючи цю енцикліку, я був глибоко вражений не тільки розумом Йоана Павла ІІ, але й католицькою чуттєвістю, що вплетена в цей філософський трактат. І я відзначив про себе: як дивно, що одна й та сама Церква зродила і Франциска, і Йоана Павла ІІ! Певно, то був момент, коли моя цікавість до католицизму почала посилюватися, — хоча минуло ще багато років, перш ніж я зміг сказати, що навернувся.

— Гілберт Кіт Честертон якось сказав: «Церква — це дім із сотнею дверей; і немає двох людей, які входять однаковим чином». Ви б не могли трохи розповісти про те, як почали розпізнавати цей поклик?

— Попри те, що в ретроспективі зрозуміло, що цей момент був ключовим, я все одно блукав, шукаючи чогось, чого моя євангельська віра не могла забезпечити. Тож я деякий час займався християнською містикою, потім православ’ям, а потім — теологією радикальної благодаті, як це назвали деякі лютеранські письменники і богослов Карл Барт.

Зараз цікаво поглянути, як католицизм багато в чому став втіленням кожного з цих шляхів. Звісно, традиція католицького містицизму вражає найсильніше, особливо це видно, серед багатьох інших, у постатях св.Терези Авільської та св.Йоана від Хреста. І важливість церковної традиції, і органічний зв’язок із першими апостолами — це є не тільки у православ’ї, але і в Римо-Католицькій Церкві. І, попри думку багатьох протестантів про те, що католицизм — це релігія виправдання ділами, я виявив, що католики вірять у благодать, і навіть радикальніше, ніж це сповідують радикальні лютерани! Отож, ці так звані обхідні шляхи насправді готували мене до входження у повноту Римо-Католицької Церкви.

— Які аспекти католицизму дали Вам найбільше відчуття істини та найглибше почуття миру?

— Важко було би сказати, що є «найкращим» аспектом; але дозвольте мені вибрати один чи два, які насправді є чудовими!

Католики живуть із парадоксом, який я вважаю непересічним. З одного боку, це неймовірно високий заклик жити святим життям, віддати цілого себе — серце, душу, розум і силу — тому, щоб любити Христа і жити для Нього. Водночас є і своєрідне спокійне сприйняття того факту, що ми — нещасні грішники, і що ми навіть наблизитись не можемо до того, щоб жити святим життям, якого прагнемо. Католицька Церква — це як Церква «священника-випивохи» у Грема Гріна (роман «Сила і слава»), яким, попри його численні моральні слабкості, Бог надалі послуговується, а також отця Даміана, святого, який служив прокаженим за ціну власного життя. Одна думка, яка приходить до мене щоразу, коли я сповідаюся, — це те, що ми служимо Милосердному Богу, який покладає на нас найвищі очікування, але милосердя Його ще вище. Це не «святість або милосердя», це «і/і».

Одна річ, яка принесла мені багато спокою, — це успадкована традиція та мудрість Церкви, знана як Учення (Магістерій). Багато протестантів неправильно це розуміють, вважаючи, що прийняти вчення Церкви означає зректися розуму та вільної волі. Чого вони не розуміють, то це того, що це розквіт розуму та підтримка вільної волі. Вчення Церкви допомагає нам глибше і ясніше замислитися над тим, що означає бути християнином, а також над природою істини, краси і добра. Це не означає, що католики не можуть сумніватися чи запитувати; як знають численні католицькі духовні керівники, саме через сумніви й запитання наша віра формується глибше. Це не означає, що ми не можемо провадити розмов, у яких могли б допомогти розвиткові католицького богослов’я, як пропонував його розвивали кардинал Джон Ньюмен. Це просто означає щасливо дати собі жити в межах цієї традиції, яка, як я вже сказав, дозволяє розумові зростати, а духові — насолоджуватися свободою, як ніколи раніше.

— Чи є якісь аспекти католицького вчення чи Католицької Церкви загалом, які все ще змушують Вас замислитися або завдають незручностей? Якщо так, то як Ви на це все дивитеся у світлі Вашого повного сопричастя з Церквою?

— Звісно, мені все ще складно прийняти деякі речі в Католицькій Церкві; але мені все ще складно прийняти дещо з того, що сказав Ісус (любити моїх ворогів, Ісусе??? Ти жартуєш!). Якщо так брати, то ніхто не приймає католицизму чи Ісуса, одразу ж стаючи інтелектуально бездоганним. Є певний шлях учнівства, коли я намагаюся збагнути глибину, широту і красу всього, чого навчає католицизм. У цьому й полягає сенс підпорядкування Церкві та її вченню: це значить дозволити Церкві формувати твій розум і душу. Це те, чого я дуже чекаю в подальші роки.

— Чи є книжки або люди, які брали участь у процесі Вашого навернення?

— Це чудовий збіг обставин — що в мене бере інтерв’ю служитель руху, заснованого єпископом Робертом Барроном. Мірою того, як справи ставали для мене дедалі яснішими, я слухав аудіоверсію його книжки «Католицизм» — не один раз, а двічі. Під час другого прослуховування, коли він наприкінці книжки посилався на католиків-інтелектуалів, громадських активістів, діячів сфери мистецтва, будівничих великих соборів, на тих, хто мав надзвичайні містичні пережиття і хто жив життям великої святості — ну… я ридав. Слухаючи запис, я перебував за кермом, але довелося з’їхати на узбіччя, бо я не бачив дороги.

Це була мить, коли я навернувся у серці і вже знав, що мені треба прокласти шлях до повноти єднання з Церквою.

— Які радощі й труднощі Ви виявили в ході цього процесу? Як сім’я, друзі, колеги, читачі прийняли або приймуть цю новину, і як Ви їм це поясните?

— Моя сім’я та друзі-євангеліки зазвичай виявляють або зацікавлення, або підтримку. Мені ніхто не дорікав і не критикував, принаймні в очі! Мені було складно пояснити їм, чому я стаю католиком. Це не те, що я можу чітко сформулювати. Крім того, я не зовсім усвідомлюю, що відбувається всередині мене. По суті, це таємниця.

Через це я хотів сам дослідити свій шлях до Римо-Католицької Церкви після всіх цих років. А як це робить письменник? Ну, він пише книжку, — і саме це я зараз роблю. Як скаже вам будь-який письменник, у процесі писання я відкрив шерег речей, які й привели до мого навернення. Праця над книжкою ще триває.

— Пишучи про своє навернення, о.Річард Джон Нойгаус сказав: «Те, що я стану священником у Римо-Католицькій Церкві, буде завершенням і увінчанням того, що було розпочато багато років тому. Ніщо добре не відкидається, все виконується уповні». Марку, що Ви берете з собою в Католицьку Церкву з того, що винесли зі свого протестантського виховання?

— Багато чого, звісно, бо у протестантів дуже міцні підстави віри. Завдяки своєму євангельському минулому я приношу глибоку любов до Святого Письма, христоцентричну теологію та євангелізаційну ревність щодо тих, хто ще не зустрів Христа і Його Церкву.

— А що саме, зокрема, Католицька Церква може запропонувати сучасному світові?

— Дві речі, які можуть видаватися парадоксальними.

З одного боку — непохитність. У світі, який зазнає сум’яття і розгубленості, коли люди не відрізняють свою ліву руку від правої, коли вони плавають у морі релятивізму та відчаю, — Католицька Церква може стати твердою скелею, на якій можна будувати міцний фундамент для життя.

Водночас ми припускаємося помилки, якщо думаємо про Католицьку Церкву як про найвище вираження консервативності. У своїй основі вона яка завгодно, але не консервативна! Так, звісно, в будь-якій організації з розмірами та історією Римо-Католицької Церкви знайдеться чимала доля консерватизму — як на добре, так і на зле. Але саме тоді, коли Церква більше, ніж будь-коли, здавалася втіленням консерватизму в сучасному світі, — з’являються папа Йоан ХХІІІ і Другий Ватиканський Собор. Це був сповнений драматизму і певним чином радикальний перегляд життя і вчення Церкви на майбутнє століття.

Сучасний світ потребує міцної скелі, на якій можна будувати, та інституції, яка бажає по-новому переосмислити свою теологію і практику, щоби досягти світу, який потребує Ісуса Христа, як ніколи раніше.

— Отже, Марку, що далі? Ви напишете про свій досвід? А є якісь особливі аспекти католицизму, або нові професійні шляхи, які Ви відчуваєте себе покликаним досліджувати?

— Як я згадував, пишу книжку, в якій пояснюю іншим — і собі самому! — чому я став католиком. Сподіваюся, це буде корисне для всіх, хто шукає свій шлях.

Хоч офіційно я на пенсії, та підозрюю, що матиму змогу застосувати свої журналістські та письменницькі навички в інтересах католицької віри. Я буду радий це зробити.

— На завершення розмови. З огляду на все, що Ви пережили й дізналися: яку пораду Ви б могли дати людям, які борються зі своєю вірою і намагаються розпізнати покликання долучитися до Католицької Церкви?

— Прислухайтеся до цієї боротьби. Зверніть на неї увагу. Коли ми почуваємося найбільш некомфортно — часто буває, що саме тоді Святий Дух виконує свою найбільш плідну роботу. Продовжуйте запитувати себе, чому у вас постало це запитання або це хвилювання. Копайте глибше і глибше: чому? Ми схильні вважати, що багато з наших заперечень — насамперед інтелектуального плану. Не заперечуючи важливості інтелектуальної обґрунтованості віри, корисно ще й визнати, що чимало з наших інтелектуальних сумнівів, проблем і питань мають екзистенційний характер.

Якось я мав євангелізаційну розмову з другом і відповідав на кожне його запитання стосовно християнської віри. Треба сказати, що тієї ночі я дістався вершин своєї апологетики, — і все намарно! Тому що під кінець нашої розмови він сказав: «Марку, те, що ти говориш, — цілком логічне. Але я не можу стати християнином, бо якби я це зробив, мені би довелося жити так, як велить Ісус. А я так не хочу».

Отже, звертайте увагу на свої сумніви і труднощі інтелектуального рівня; але особливо — екзистенційного. Тут ви зустрінете бентежного і милосердного Божого Духа.

— Вітаю, Марку! І ласкаво просимо у повноту віри. Знайте, що хоч Ваше навернення глибоко особисте, — та Ваше свідчення досягне багатьох. Ми пам’ятатимемо Вас і Ваших близьких у молитвах цих днів.

Переклад CREDO

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

США
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books