Отець-домініканець Франсуа-Марі Дермін, канадієць за походженням, був екзорцистом у кількох італійських дієцезіях починаючи з 1994 року. У 2003 році він взяв участь у створенні «Курсу екзорцизму та молитви звільнення» — щорічного заходу, що проводиться у Римі, збираючи священників, богопосвячених та світських експертів з усього світу.
Отець Дермін є президентом католицької асоціації «Група досліджень соціально-релігійної інформації» та професором теології. Він також написав кілька книг, присвячених служінню екзорцистів та небезпеці окультних вірувань і практик. Своєю останньою працею «Поміркуймо про диявола: між забобонами, міфами та реальністю», написаній у формі питань-відповідей, він має на меті проінформувати як віруючих, так і невіруючих про природу і сферу діяльності сатанізму у той час, коли саме існування диявола дедалі більше ставиться під сумнів навіть католицькими лідерами.
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з екзорцистом.
— Чому ви написали цю книжку, розраховану на широку аудиторію?
— Перш за все, я написав її тому, що існує багато забобонів, невігластва та плутанини, на які слід звернути увагу. Мені як екзорцисту часто боляче чути, як люди загалом і священники зокрема заперечують конкретні дії диявола у нашому житті. Віра, позбавлена віри у диявола, не є справжньою, оскільки існування ангелів — це істина віри, а сатана є зверженим ангелом. Той, хто заперечує існування диявола — єретик. Очевидно, що сатана не є центральною фігурою віри, але його постать необхідна для розуміння таємниці віри. Часом я дивуюся, як священник може лишатися вірним покликанню, не вірячи в існування диявола. Це перетворює його на соціального працівника, але не більше.
— Чому, на вашу думку, у сучасних богословських колах так уникають питань, що стосуються диявола?
— Ми живемо у часи великого раціоналізму. Ми намагаємося знайти усьому пояснення, усе довести — але існування диявола не треба доводити, у нього слід вірити. Після ІІ Ватиканського Собору прагнення раціоналізувати віру подекуди було занадто радикальним, і ми вихлюпували дитину разом з водою. Виглядає так, що багато представників духовенства хочуть звільнитися від концепцій, що здаються їм надто середньовічними, відсталими або забобонними, тоді як серед решти суспільства, зокрема серед молоді, віра в існування диявола ще доволі поширена. Коли я ходжу читати лекції у школах, мене слухають у побожній тиші. Наш обов’язок — пояснити, чим є диявол, ні у екстравагантний, ні у забобонний спосіб.
— У Церкві свого часу спалахнула суперечка, коли священник-єзуїт припустив, що диявол — не що інше як просто символ зла. У своїй книзі ви також згадуєте екзегета Альберто Маґґі, що заперечував існування одержимості демонами на основі Старого Завіту. Чому ці погляди хибні?
— Тому що вони просто суперечать Святому Письму. Дійсно, у Старому Завіті не так багато згадок про диявола, навіть якщо він фігурує на перших сторінках Книги Буття. Але з наближенням до повноти часів, до Об’явлення Ісуса Христа, цих згадок стає більше. Сам Ісус наполягає на існуванні сатани. Він міг би стати на бік садукеїв, що не вірили у ангелів як у суто духовних істот, але Він не лише не зробив цього, а й забажав підтвердити цю реальність, проти якої Йому самому довелося боротися. У нас немає підстав вважати,що диявол — це символ світового зла. Символ виконує функцію прояву реальності, присутності якої не видно. Зло ж настільки всюдисуще, що не потребує символу, що підтверджував би його існування.
— Як ви пишете, смерть диявола передує смерті Бога. Чи може «смерть» диявола у свідомості людей зміцнити присутність демонічних сил і поле їх діяльності?
— Звичайно. Якщо фігура диявола відсутня, людина також втрачає з виду фігуру самого Бога. У цьому сенсі «смерть» диявола може супроводжувати, передувати або сприяти «смерті» Бога, оскільки робить саме поняття Бога дуже абстрактним. Це робить віру сухою та інтелектуалістичною, і змушує забути, що ми дійсно потребуємо спасіння, допомоги і захисту Господа. Ми повинні пам’ятати, що наша віра полягає у дійсній присутності люблячого Бога, і раціоналізація не завжди є найкращим способом досягти Його.
— У попередньому інтерв’ю ви говорили, що стурбовані відродженням «агресивного сатанізму». Що змушує вас так думати, і як ви це пояснюєте?
— Так, я знаю це з власного досвіду, але це можна побачити навіть просто зазирнувши в Інтернет. Це дає зрозуміти, як сатанізм сьогодні стає реальністю для багатьох молодих людей, що вже знають про нього так багато завдяки онлайн-ресурсам. Постать диявола там відверто вихваляють, і вона приваблює багатьох людей тим, що звільняється від Бога аби жити як заманеться. Зараз спостерігається зростання та поширення груп реальних сатаністів — я бачу це на прикладі жертв небезпечних обрядів, що звертаються до мене, переживши жахливі страждання. Особисто я можу сказати, що зараз до мене приїздить набагато більше людей, ніж раніше, і я, на жаль, не можу допомогти їм усім.
— З іншого боку, чи немає ризику у тому, щоб говорити занадто багато про диявола, бачити його скрізь його знаки і приписувати йому все зло людства?
— Коли люди приходять до мене для екзорцизму, я проводжу багато часу, розмовляючи з ними, бо вони часто забувають, що більшість нашого зла спричинені не діяльністю диявола, а нами самими, оскільки ми на 90% є своїм власним злом. Диявол може довести нас до відчаю, але його не можна вважати головною причиною усіх наших нещасть. Адам і Єва, а не змій, вчинили первородний гріх. Очевидно, що їх спонукав диявол, але безсумнівно сам гріх спричиняється нашим вибором. Було б занадто просто звернути на диявола всі наші гріхи. У цьому сенсі непросто знайти баланс. Люди, що з будь-якої причини біжать до екзорциста, теж ризикують не бачити справжньої причини своїх проблем.
— Чи можуть люди, вкорінені у молитовне життя, бути жертвами осіб, які вдаються до окультних практик?
— Так, на жаль. Кожна людина може стати жертвою зла — але люди, що намагаються жити згідно з Божою волею, стають для диявола важкою здобиччю. Але в історії є навіть приклади святих, що були одержимі, і це дуже важливо — адже ці люди змогли виграти битву з Божою допомогою, і це зміцнило їх святість та людяність. Я завжди кажу, що немає абсолютних протиотрут до дії диявола. Ми покликані бути пильними, поки наш ворог ходить навколо, як рикаючий лев, намагаючись змусити нас впасти, але не маємо ставити диявола чи страх перед ним у центр своєї уваги. У центрі — завжди Ісус Христос і безмежна любов Бога до нас.
— Чи вважаєте ви, що сатанізм також поширений у сферах земної влади — чи це міф?
— Щоб стати могутніми, у деяких людей може виникнути спокуса покластися на диявола, і мета сатанізму саме в цьому. «Я складаю тобі жертви, сатано, і робитиму це, доки ти даватимеш мені щось натомість». Абсолютно не виключено, що високопоставлені люди явно поклоняються дияволу — не кажучи вже про масонство, деякі представники якого можуть чудово ладнати з сатанізмом.
— Сьогодні багато католиків вдаються до ворожіння, переконані, що це не суперечить їх вірі. Чи ворожіння за своєю суттю є диявольським?
— Дійсно, я зустрічав навіть священників, що ворожили іншим, навіть проводили сеанси, але, на щастя, це рідкісні випадки. Але Святе Письмо дуже чітко засуджує всі форми забобонів і ворожіння; це написано чорним по білому. Ці практики — серйозний вияв невірності до Бога. Бог тримає нас у незнанні щодо того, що трапиться за місяць або рік, отже ми повинні Йому довіряти.
— Як ви пояснюєте, що деякі провидці роблять точні передбачення? Чи диявол знає майбутнє?
— Це залежить від того, чи Бог керує цими провидцями, чи ні. Якщо ними рухає Бог, у цьому немає нічого дивного — але мова тут саме про пророків, про яких йдеться у Старому та Новому Завітах. З іншого боку, деякі люди здатні «вгадувати» майбутні події, і диявол може втрутитися у це. Він дуже розумний, він може бачити ознаки та причини подій, що стануться за тиждень, рік чи десять років. Але диявол не може бачити подій, пов’язаних з нашими вільними рішеннями — їх знає лише Бог.
— Ви часто застерігаєте від таких практик, як альтернативна медицина чи навіть йога, які зараз є частиною повсякденного життя західного суспільства. Як можна розрізнити, які з них небезпечні?
— Я не демонізую все підряд. Деякі люди дивуються, що я не цілковито засуджую гомеопатію, наприклад, хоча знаю, що її засновник був езотериком. Однак багато форм нетрадиційної медицини дійсно можна розглядати як прояви забобонів — наприклад, приверженість певним продуктам та природним елементам в очікуванні на чудодійні наслідки. Щодо йоги, я не можу її демонізувати, оскільки сама Церква цього не робила. Якщо йога практикується просто як вправа, спрямована на психофізичне благополуччя, як про це колись говорив кардинал Ратцингер, нічого їй не заперечує. Але тоді це вже не та йога, що була створена індуїстами з релігійною метою — допомогти людям вирватися з реальності, що вважається ілюзією. Інший приклад — рейкі, де застосовується техніка накладання рук. Коли священник консекрує хліб і воду, він робить це не в силу власної енергії, а дозволяє діяти Святому Духові. Майстри рейкі навпаки стверджують, що самі отримують цілющу силу в результаті посвячення, що включає декламацію священного японського тексту, і це повністю суперечить католицькій вірі.
— Що можуть зробити католики для вирішення проблеми відродження сатанізму?
— Молитва — це перша зброя, як для них самих, так і для служителів Церкви, усіх, хто займає відповідальні посади. У ці часи сум’яття, коли диявол має перед собою такий відкритий простір дій, вірні зобов’язані поглиблювати свою віру і зростати у ній. Нам потрібно багато думати над питаннями віри та навколишнім світом. Саме тому я назвав свою книгу «Поміркуймо про диявола».
Переклад CREDO за National Catholic Register.
фінансово.
Щиро дякуємо!
