Всесвітній день хворих установив св. Йоан Павло ІІ листом, скерованим 13 травня 1992р. до тодішнього префекта Папської ради з питань служби здоров’я кардинала Фйоренцо Анджеліні.
Папа одразу визначив святкування цього Дня на спомин Божої Матері Лурдської, який припадає на 11 лютого. Відтоді всесвітнє відзначення Дня хворих відбувається щороку в одному з марійних санктуаріїв світу.
Установлений Святішим Отцем Йоаном Павлом ІІ, Всесвітній день хворих став викликом для цілої Вселенської Церкви, щоб особливим чином присвятити цей день молитві, роздумам та оцінці місця в нашому житті тих, хто страждає духовно й тілесно.
У згаданому листі Йоан Павло ІІ зазначив, що він «має за мету зробити чутливішим народ Божий і — внаслідок цього — чимало католицьких інституцій, що діють у світі на благо охорони здоров’я, як і світської спільноти, щоб забезпечити кращу опіку хворим; допомагати хворим належно оцінити страждання на людській площині, а насамперед на площині надприродній; включити в душпастирство охорони здоров’я християнські спільноти, чернечі родини, підтримувати цінну залученість волонтаріату…»
Справам хворих людей Папа Войтила, який сам зазнав різних хвороб, присвятив чимало місця у своєму поточному навчанні. Він часто зустрічався з хворими та людьми з інвалідністю, як у Римі, так і під час Апостольських подорожей. Уже на самому початку свого понтифікату просив хворих про молитовну підтримку.
Вперше День хворих відзначався 1993 року, а головні урочистості відбулися в Лурді та (частково) у Римі. Наступного року за місце центрального святкування обрали Ясну Гору в Ченстохові (Польща), а далі — Ямасукро (Кот д’Івуар, 1995), Гвадалупе (Мексика, 1996), Фатіму (Португалія, 1997), Лорето (Італія, 1998), Гаріссу (Ліван, 1999), Рим (у поєднанні з Ювілеєм хворих), Сідней (Австралія, 2001), національний санктуарій індійських католиків у Вайланкамі (2002), Лурд (Франція, 2004), Яунде (Камерун, 2005), Аделаїду (Австралія, 2006), Сеул (Південна Корея, 2007). Наступного, 2008 року, з нагоди 150‑річчя лурдських об’явлень, Всесвітній день хворих знову відзначали в Лурді, як у 1993 і 2004 роках.
2013 року місцем центральних святкувань було визначено німецький марійний санктуарій в Альтоттінгу (в Баварії), а 2016 — Назарет і Свята Земля. Тему Дня-2016 почерпнули з подій у Кані Галілейській: довірмося Ісусові Милосердному, як Марія — «Зробіть усе, що Він вам скаже» (Йн 2, 5).
2008 року папа Бенедикт XVI розпорядився, що центральні урочистості відбуватимуться не щороку, а раз на два або й три роки; натомість сам День хворих має бути відзначений на дієцезіяльному та парафіяльному рівнях.
Цьогорічне відзначення Всесвітнього дня хворих — уже 29-те з черги.
Церква в особливий спосіб супроводжує хворих, згідно з велінням Ісуса, записаним у закінченні Євангелія св. Марка: «На хворих руки кластимуть, і ті повернуться до здоров’я» (Мк 16,18). Для зміцнення у хворобі маємо спеціальний дар — Таїнство Єлеопомазання. Олія хворих щороку благословляється у кафедральних храмах у рамках Меси Великого Четверга (Меса крижма), яку єпископи правлять у ранок четверга (або ж, за душпастирським рішенням, у Великий Вівторок). Помазання хворих доступне в кожній парафії, а Таїнство Єлеопомазання може бути вділене будь-коли, хворому, який про нього попросить. У День хворих по багатьох католицьких храмах правлять спеціальні молебні зі збірним помазанням хворих.
На щодень служителями цього таїнства найчастіше виступають священники; варто зазначити, що останніми роками в Україні збільшується кількість священнослужителів по державних лікарнях (розвивається інститут медичного капеланства). Також при багатьох лікарнях постали свої каплиці або принаймні в лікарняному приміщенні облаштовано кімнату-каплицю. Капелани не тільки звершують таїнства, але й служать повірниками хворих, вислуховують їх, уділяють розмови, чого хворим людям не раз дуже бракує. Проте найважливіше служіння священиків при хворих — це їх примирення з Богом, особливо коли ці хворі протягом довгих років занедбували Таїнство Примирення (сповідь). Нерідко саме хвороба стає «місцем», де людина навертається; саме в такому розумінні її можна називати корисною для нашого земного життя.
У різних країнах цей день відзначають різноманітними ініціативами та програмами на рівні дієцезій, парафій та медичних установ.
День хворих покликаний сприяти таким сферам діяльності:
Привернення уваги та інформування.
Насамперед необхідно привернути увагу людей до значення й завдань Дня хворого. Напередодні Дня хворого Папа готує послання для поширення серед християнських спільнот.
Щоби привернути увагу великої кількості людей, інформувати їх про День хворого, Церкві потрібні різні засоби комунікації (приватне телебачення, місцеве радіо, дієцезіальні видання, парафіяльні бюлетені, плакати й афіші у публічних місцях).
Формування і трансформація культури.
Церква намагається протистояти сучасному клімату гедонізму і релятивізму прийняттям цінності, що представлена хворобою, старістю і смертю. Важливе завдання Дня хворого — це змінювати культуру, поширюючи ті цінності, які гуманізують і євангелізують людину, життя і страждання.
Серед культурних ініціатив, організованих з нагоди Дня хворого, можна назвати круглі столи, зустрічі й конференції на теми, пов’язані з Днем хворого; зустрічі з молоддю у школах; мистецькі конкурси, навчальні зустрічі волонтерських груп, свідчення хворих та інтерв’ю.
Літургійні ініціативи.
У багатьох місцях ця сфера діяльності, на жаль, чи не єдина, яка існує. Серед літургійних ініціатив, які проводяться в парафіях, лікарнях та дієцезіях (єпархіях), слід відзначити святі Літургії за хворих, звершення Таїнства Єлеопомазання літніх людей та хворих у парафії, молитовні чування молодих людей.
Сприяння благодійній та пастирській діяльності.
День хворих покликаний активізувати або посилити ініціативи, спрямовані на допомогу хворим, людям з обмеженими можливостями та літнім, для чого треба вести про них записи, відслідковувати матеріальні, моральні та духовні потреби і залучати різні групи до цього служіння.
З нагоди Дня хворого волонтери приносять символічні подарунки тим, хто страждає у лікарнях та будинках літніх людей (наприклад, розарій-вервичку, квіти); школярі дарують пацієнтам свої усмішки та листи.
На пастирському рівні багато єпископів використовують цю нагоду для відвідування хворих у лікарнях; відбуваються щомісячні реколекції для священиків, присвячені роздумам про пасторальну працю в галузі охорони здоров’я; у різних парафіях спільноти долучаються до просвітницьких чи пастирських ініціатив.
Загалом, День хворих — це найкращий шлях для підвищення чуйності християнських спільнот і громадянського суспільства до світу страждання. Проте важливо, щоб цей День не зводився до однієї окремої події, але щоби підготовка й супровід відбувалися й упродовж наступних місяців, щоб забезпечити постійну працю християнської спільноти поруч зі стражденними.
За матеріалами: Brewiarz.pl, Комісія УГКЦ з питань душпастирства охорони здоров’я, КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
