Екстракорпоральне запліднення не лікує безпліддя

Свого часу інноваційні технології in vitro зробили справжній прорив у допоміжній репродуктивній медицині.

Творці цієї медичної інновації говорять про неї як метод лікування безпліддя. Сьогодні ця практика широко використовується; клініки репродуктивного здоров’я множаться, наче гриби після дощу. Акцент у рекламних пропозиціях від клінік робиться на буквальному втіленні мрії. Хіба ж не чудово — всі безплідні пари, за умови, що мають достатньо грошей, можуть отримати свою власну дитину?

Це непроста і болюча тема, адже безпліддя це драма багатьох сімей. І хоча Церква дуже заохочує християнські подружжя бути відкритими на дар, яким є кожне життя, проте не всі способи, засоби та методи зачаття дитини є прийнятними (не лише з християнського, але й загальнолюдського погляду). Чому ж технологію in vitro, відому як екстракорпоральне запліднення, Церква також зараховує до морально неприйнятних способів отримання потомства?

Почнемо «ab ovo»: в чому ж полягає метод екстракорпорального запліднення та чи лікує він безпліддя?

Варто сказати відразу — екстракорпоральне запліднення не лікує безпліддя. Адже цей метод не усуває проблему, через яку жінка не могла завагітніти; він не має терапевтичного характеру. Екстракорпоральне запліднення — це шерег медичних маніпуляцій. Першим етапом є стимуляція яєчників гормональними препаратами, які допоможуть виробити в межах одного циклу до 10 яйцеклітин. Кожна з них буде запліднена поза тілом жінки, на лабораторному скельці (звідси назва «in vitro», «у склі»). Далі — спостереження за розвитком запліднених яйцеклітин, щоб через 4-5 днів обрати 1-2 найкращі «варіанти», які медичний працівник переносить у матку пацієнтки. У разі необхідності, перед так званою підсадкою, ембріолог оцінює ембріони на наявність генетичних патологій. Передімплантаційна генетична діагностика описується як така, що покращує ефективність ЕКЗ та мінімізує ризики народження дитини з генетичними відхиленнями і вродженими вадами розвитку. У «перекладі» це означає, що ембріон із потенційними генетичними вадами буде знищений до імплантації. Якщо після запліднення залишаються життєздатні «якісні» ембріони, тоді, на бажання, клієнтів їх кріоконсервують (заморожують зі збереженням життєвих функцій), і згодом розморожені ембріони можуть використовуватися в наступних протоколах ЕКЗ, якщо такі будуть потрібні. Або ж роками зберігатимуться в замороженому стані, і це у найкращому разі. Також їх можуть продати іншим бездітним парам або лабораторіям косметичних корпорацій. Крім того, не всі підсаджені ембріони приживуться, тож імплантують завжди трохи більшу кількість запліднених яйцеклітин, а згодом залишають стільки, скільки жінка чи пара погодиться виносити й народити. Решту вилучають шляхом селективного аборту.

Як бачимо, репродуктивна технологія in vitro безпосередньо пов’язана з передбачуваним та умисним знищенням ембріонів — це вбивство дітей на найбільш вразливому етапі їхнього розвитку. Під час проведення процедури штучного запліднення до них ставляться як до згустка клітин, який використовують, щоб обрати кращий «екземпляр» та відкинути менш відповідний, з подальшою «утилізацією».

Екстракорпоральне запліднення, окрім множинних абортів, призводить також до серйозної шкоди для здоров’я матері.

Однією з них є здоров’я жінки, яка проходить процедуру ЕКЗ. Перший удар по жіночому організму — це так звана гормональна терапія. Гормональні препарати стимулюють вироблення великої кількості яйцеклітин, чого не відбувається під час природніх гормональних процесів у жіночому організмі. Що більша кількість пройдених курсів — то вищий ризик появи ракових пухлин, порушення роботи внутрішніх органів, ендокринної системи. Крім того, невдалі спроби штучного запліднення викликають неврози й депресивні стани, які посилюються під впливом великих доз гормональних препаратів. Доволі ризикованою є також процедура пункції яєчників: є небезпека травмування судин та внутрішніх органів. Кількість препаратів, які жінка приймає в рамках одного протоколу ЕКЗ, негативно впливає також і на роботу печінки: вони можуть спровокувати медикаментозний гепатит та інші захворювання печінки, збільшують ризик загострення хронічних гінекологічних захворювань. Враховуючи той факт, що весь протокол ЕКЗ доводиться повторювати декілька разів, то й ризики, відповідно, зростають у рази.

Не варто забувати про те, що діти, зачаті in vitro, перебувають у групі ризику. Вони більше схильні до вроджених вад і мають більші шанси захворіти на важкі хвороби з ускладненнями. Згідно з медичними дослідженнями, діти in vitro частіше мають вади серця, генетичні захворювання, схильність до діабету й ожиріння. Ці зміни зумовлюються допоміжними репродуктивними технологіями, що впливають на деякі гени, і наслідки цього впливу важко спрогнозувати. Є також інша сумна статистика, за якою лише 4,2% ембріонів, отриманих за допомогою ЕКЗ, народжуються живими. Діти, що з’явилися на світ за допомогою новітніх репродуктивних технологій, гинуть перед пологами або під час пологів частіше, ніж діти, зачаті природним шляхом.

У жодній іншій сфері медицини не дозволили б використовувати методи, які мають такі високі негативні показники, такий рівень побічних ефектів і загалом низьку ефективність. Але людський ембріон вочевидь не заслуговує в очах медиків на належну людській особі гідність і повагу, а оцінюється виключно як біологічний матеріал, на якому можна не лише експериментувати, але й отримувати прибутки.

Якщо говорити про цифри : ціна однієї спроби ЕКЗ коливається від 60 до 150 тисяч гривень — залежно від того, які маніпуляції та медикаменти будуть включені в пакет послуг. Усе ще рідкісними є випадки, коли перша спроба успішна й завершується доношеною вагітністю та пологами. Часто таких спроб потрібно декілька, і за кожною спробою — багато втрат, болю, побічних наслідків для здоров’я. Показник ефективності методики in vitro, як згадувалося вище, доволі низький, і вона досі вважається експериментальною. Це приблизно 3,21%, а отже, 1 живе немовля на 30 зачатих, і це лише статистика Великобританії, яка є лідером у цій сфері. Тож ціна одного здійсненого бажання якоїсь цілком конкретної пари — це смерть близько 10 вже зачатих дітей при кожній спробі. Крім того, ці діти були зачаті поза статевим актом, у них відібрали право бути плодом любові та подружнього єднання, що теж не свідчить на користь цього методу.  «Життя людини отримує початок у зачатті, пов’язаному не тільки з біологічним, а й духовним єднанням батьків: батьків, які стають єдиним цілим завдяки шлюбному зв’язку. Запліднення, яке відбулося поза тілами подружжя, силою самого цього факту виявляється позбавленим тих аспектів і ціннісних вимірів, які виражаються в мові тіла та в єднанні людських особистостей» — читаємо в інструкції Конгрегації віровчення «Donum vitae» (2,4В).

Кожна людська істота має гідність особи від моменту зачаття, від першої миті свого існування. І як людська особа, вона має право на повагу та захист. Звідси випливає, що людський плід від моменту виникнення зиготи має таке ж право на захист та опіку, як кожний дорослий, але перш за все — право на життя. На жаль, бачимо, що сучасні репродуктивні технології перетворили людське життя на продукт, поставлену на конвеєр комерційну пропозицію. Імовірно, спершу все мало дуже благородну мету; але, як показав час, гроші чудово присипляють сумління одним і дозволяють отримати бажане іншим, навіть якщо заради цього доведеться занапастити багато невинних життів. Бажання мати власну дитину так, ніби вона є річчю, а не даром, змушує багатьох нехтувати Божими Заповідями та християнською мораллю. Церква, як любляча мати, співпереживає подружжям, яких торкнулася проблема безпліддя; але бажання мати дитину не може виправдовувати «виробництва» дітей на потребу чи замовлення.

Варто говорити так, як воно насправді є: всі, хто в той чи інший спосіб бере участь у репродуктивному методі ЕКЗ — чи це подружжя, чи самотні особи, які хочуть таким способом отримати дитину, одностатеві пари, які залучають сурогатну матір; ембріологи, лікарі та медичний персонал, який асистує підчас процедури; навіть люди, які надають кошти чи переконують скористатися таким методом, — усі вони обтяжують своє сумління відповідальністю за велике зло, до якого кожний різною мірою причетний. А знищення «зайвих» ембріонів шляхом селективного аборту тягне за собою виключення зі спільноти Церкви.

Ставлення до технології in vitro — це один із тестів для сучасного християнина. Це перевірка на вірність Христовому вченню та Церкві. ЕКЗ, яке багато кому видається чудом науки й медицини та претендує на вирішення проблеми безпліддя, не може вважатися прийнятним для християнина і католика методом зачаття дитини. Моральне зло, хоч в яку обгортку його загортай, не стане добром і не може бути виправдане жодною благородною метою. А радість народження однієї омріяної дитини не скасовує трагедії вбивства багатьох інших. Залишається сподіватися, що з часом люди, які скористалися in vitro, пробудять у своєму серці щирий жаль за скоєне і зазнають Божого милосердя. Та хоча сакраментальне розрішення усуває гріх, однак не усуває об’єктивного зла, ним викликаного (пор. ККЦ 1459).

Отже, чи так звані репродуктивні технології in vitro вважають людське життя цінністю від моменту зачаття? Чи поважають гідність людського ембріона? Думаю, відповіді на ці питання мали би бути очевидними. Тому очевидним має бути й висновок: метод екстракорпорального запліднення — неприйнятний як засіб отримання потомства, з усіх можливих поглядів, адже народження навіть найбільш очікуваної та бажаної дитини не може відбуватися коштом смерті десятка інших дітей. Їхнє життя таке ж цінне.