«Година диявола». Час спокушання, який найбільше подобається сатані?

У традиції справді є тема конкретного часу посиленої сатанинської активності. Про яку годину йдеться і як її розуміти сьогодні?

У популярній літературі про екзорцизми, магію і сатаністські практики повно згадок про так звану «годину диявола». Автори тих книжок і статей зазвичай виходять із того, що це час посиленої сатанинської активності — це 60 хвилин між 3 і 4 годинами ночі. Такого підходу дотримуються також сценаристи (найчастіше не найвищого класу) фільмів жахів (horror, thriller). А чи стоять за переконанням у «диявольській годині» якісь теологічні рації?

Сатана існує насправді

Про те, що сатана насправді існує і діє на згубу віруючих у Христа, християни були певні від початків Церкви. Доказом можуть слугувати численні фрагменти Нового Завіту.

Євангеліє ототожнює сатану з ворогом, який засіває хвощі на полях (див. Мт 13,39) або викрадає з людських сердець зерно Божого слова (пор. Мк 4,15). У Першому посланні св.Йоана є сильні слова: «На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола» (1Йн 3,8).

Однак перед Другим пришестям Христа сатана може атакувати християн щодалі дошкульніше. Тому в Першому посланні св.Петра з’являється знаменний заклик: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою» (1Пт 5, 8-9а).

Третя година ночі: момент відкинення Бога

Ці заклики до пильності можна зіставити зі словами Ісуса, сказаними в ніч арешту до Апостолів, що спали в Гетсиманії: «Моліться, щоб не ввійти в спокусу» (Лк 22, 40.46). Згідно з євангелістом Лукою, Христос ще навіть не закінчив ці слова промовляти, як навпроти нього вийшов Юда з солдатами. Середньовічні екзегети визначили, що тоді була рівно північ. Саме в ту мить Ісус сказав до своїх катів: «Це ваша година, і влада темряви» (Лк 22,53).

Середньовічні коментатори Біблії звертали велику увагу на ці слова. Вони тлумачили, посилаючись передусім на Євангеліє від Луки та Євангеліє від Йоана, що час страждань Христа був для диявола немовби визначником, чи він переможе Творця, чи програє Йому. Тому намагалися у найменших подробицях відтворити хронологію тієї ночі.

При порівнянні описів із чотирьох Євангелій було визнано, що через шість годин після того, як Юда видав Христа, Петро зрікся свого Наставника втретє. На переконання середньовічних коментаторів (сучасні нам екзегети не обов’язково тримаються такої думки), суд Синедріону над Ісусом відбувся в половині часу між зрадами двох учнів Назарянина, тобто о третій годині ночі. Це була, як доводили середньовічні вчені, мить (звершена з диявольського підступу), коли Вибраний народ відкинув свого Бога.

Останній суд Бога над сатаною

Цю третю годину ночі потім порівнювали з моментом смерті Христа. Згідно з синоптичними Євангеліями (Марка, Матея і Луки), Ісус помер «о дев’ятій годині», тобто за нашим рахунком, о 15.00. Тоді, як зі стародавніх часів аргументували християнські теологи, відбувся остаточний суд Бога над сатаною.

Якщо точно 12-ма годинами раніше Синедріон засудив Спасителя, то це, на лумку середньовічних інтерпретаторів Святого Письма, не могло бути випадковістю. Сатана пробував насміятися з рішень Творця, провокуючи жорстокі дії людей проти їхнього Спасителя. Обвинувачі й кати Ісуса стали справжніми «дітьми темряви», згідно зі словами, записаними у Євангелії від Йоана:

«А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, — лихі бо були їхні діла. Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його» (Йн 3, 19-20).

Ніч: час, небезпечний для душ

Звідси, власне, у Середньовіччі великої популярності набув погляд, ніби сатані найлегше спокусити людські душі в нічні години: між опівніччю й четвертою ранку, а особливо ж у годину «диявольської насмішки з Божого суду» — тобто власне о 3-й (хоча, треба визнати, саме про цю «диявольську годину» теологи спекулювали не особливо часто).

Тому вночі мали найактивніше діяти найближчі — згідно з тодішніми уявленнями — співпрацівники демонів: наймані вбивці, злодії, підпалювачі будинків, а також відьми. У документі, який 906р. оприлюднив Регінон із Прюма, абат Тревірський, з латинською назвою Canon Episcopi, можна знайти припущення, що диявол послуговується сонними видіннями, щоб душі, «непевні у вірі», звести на манівці найгидотніших переступів.

Уночі, писав автор, дияволу легше представити грішникам фальш як правду. Це не означає, однак, ніби люди — навіть «у сатанинську, нічну пору» — позбавлені розуму та вільної волі. Уповаючи на Божу допомогу, доводив тревірський монах, вони можуть дієво противитися сатані.

Злочинність, пояснювана демонами

На жаль, про цю констатацію абата Регінона не дуже пам’ятали в наступні століття. Зате кружляло чимало оповідей про нічні шабаші відьом або про убивць, які за сатанинським повелінням, удосвіта, вбивають жертв, занурених у щасливий сон. Ці історії стали особливо популярні в добу реформації, коли внаслідок релігійних війн та занепаду моральності після них у багатьох регіонах Європи різко зросла злочинність.

Нічні напади і вбивства, скоювані вперше у великих масштабах таємничими серійними вбивцями або переодягненими бандами зловмисників, повсюди пояснювалися діянням демонів і відьом.

У католицьких спільнотах при цьому вважалося, що бандитам було легше діяти вночі, бо по монастирях протягом кількох годин від опівночі до світанку не лунали молитви Святого Офіцію, які дієво затримують сатану і його співпрацівників.

«Диявольська година» як елемент попкультури

У ХІХ столітті віра в «диявольську нічну пору» або ж «диявольську годину» була вже, однак, більше лементом фольклору, аніж академічних теологічних диспутів. Попри це, проповідники інколи радили християнам, що страждали від безсоння, молитися близько третьої години ночі молитву «на захист душі».

Ця концепція була оживлена у ХХ столітті як елемент популярної культури та в девоційній літературі. Водночас — згідно з дослідженнями, провееними в різних кінцях світу — щораз менше християн були схильні приймати існування сатани взагалі.

Святий папа Павло VI визнав це великою небезпекою. У промові під час загальної аудієнції 15 листопада 1972р. він, зокрема, сказав:

«Зло це не тільки брак добра, це діяння живої істоти, духовної, лукавої, деморалізаторської. Вражаюча, таємнича і страшна ця дійсність. Віддаляються від Біблії та Церкви всі, хто не визнає цього існування […] або хто її пояснює як псевдодійсність, витвір розуму заради персоніфікації невідомих причин наших страждань».

Отож варто пам’ятати, що сатана діє не тільки посеред ночі. А з другого боку — надмірне захоплення цією «диявольською порою» може радше свідчити про те, що нам бракує правильної християнської віри у перемогу Бога над сатаною.

Переклад CREDO за: Себастьян Дуда, Aleteia