Учора в усіх дієцезіях розпочався Синод єпископів. Публікуємо лист ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії єпископа Леона Дубравського:
№ 12210/21 Кам’янець-Подільський, 2021-10-17
ЛИСТ ЄПИСКОПА-ОРДИНАРІЯ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ З НАГОДИ ПОЧАТКУ СИНОДУ 2021-2023 РОКУ
/Синтез на підставі папських документів/
Слава Ісусу Христу!
На прохання Його Святості Папи Франциска, 10 жовтня у Римі, а 17 жовтня 2021 р. в кожному кафедральному храмі урочистою літургією розпочався Синод єпископів, який завершиться в 2023 році. Темою Синоду є гасло: «До синодальної Церкви: причастя, участь і місія».
Першим етапом цього Синоду є приготування на дієцезіяльному рівні, під час якого пропонується за допомогою діалогу вислухати думки якомога більшої кількості людей і постаратися дати відповідь на запитання: до чого нас закликає Бог та як осягнути пасторальне навернення і більшу ефективність у реалізації місії місцевої Церкви, щоб бути Церквою у третьому тисячолітті?
Чому синодальним способом? Оскільки всі охрещені — як ієрархія, так і миряни — покликані до спасенної участі в місії Церкви, то ми спільно мусимо шукати душпастирських рішень синодальним шляхом, який виражається в екуменічних радах, єпископських синодах, дієцезіяльних синодах, дієцезіяльних і парафіяльних радах, не обмежуючись лише церковними інституціями та разовою дійсністю, а застосовуючи такий спосіб постійно, щоби сприяти відновленню ментальності й церковних структур.
Три заклики у темі синоду. Сопричастя — оскільки ми спільно надихаємося через слухання Божого Слова, живу Традицію і зміцнюємось у чутті віри, яку поділяємо, тому ми всі відіграємо роль у розпізнанні та пережиті Божого заклику для Його народу. Участь є закликом до всіх, хто належить до Божого народу (мирян, богопосвячених і духовенства), щоби старалися слухати одне одного, спільно молилися, аналізували, вели діалог, розпізнавали і уділяли настанови у прийнятті душпастирських рішень, які б найкраще відповідали Божій волі, так щоб ніхто не почувався ізольованим чи виключеним від участі у цьому процесі. Місія — Церква існує, щоб євангелізувати, мета місії — сприяти Церкві краще свідчити про Євангеліє, особливо тим, які живуть за межею духовного, соціального, економічного, політичного, географічного і екзистенціального рівня.
Реалізація синодальної дороги на дієцезіяльному рівні. Для цього буде встановлено одного або двох координаторів, які служитимуть єднальною ланкою між парафією, дієцезією та Конференцією єпископату України на період проведення Синоду. Поруч із ними координуватимуть цей процес отці-декани у своїх деканатах, а ректори — у семінаріях та в Інституті Богословських Наук. У парафіях справа координування доручається настоятелям, оскільки саме їм належить організувати зустрічі з парафіянами.
Якщо в парафіях є різні молитовні групи, рухи чи спільноти, вони можуть окремо провести такі зустрічі або ж узяти участь з усією парафією. Це саме стосується спільнот богопосвяченого життя, якщо їхні доми розташовані на території парафії.
Потрібно, щоб на кожній зустрічі хтось виконував роль секретаря, який робитиме записи пропозицій та свідчень, котрими поділилися учасники. Секретарям рекомендується не писати багато тексту, вистачить декілька свідчень та загально підсумувати сказане.
Для збору матеріалів в парафіях, деканатах, а також для фінального синтезу на дієцезіальному рівні координаторам необхідно створити комісії, які допоможуть швидко опрацювати матеріал. До таких комісій заохочуватимуться волонтери або ж члени пресвітерської чи душпастирської ради, богопосвячені особи, катехетів тощо. Координаторів просимо подати імена членів комісії для офіційного затвердження їх єпископом з огляду на відповідальність їхнього служіння.
Усі напрацювання на парафіяльному рівні мають надходити в деканальні комісії до середини січня 2022 року, а до дієцезіальної комісії — в перших числах лютого, таким чином, щоб 15 лютого 2022 року всі напрацювання були передані до комісії при Конференції єпископату України.
Учасниками зустрічей можуть стати ті, що бажають допомогти Церкві на її синодальній дорозі шукати того, що є добре і правдиве: усі охрещені та неохрещені, а також безхатченки чи одинокі особи.
Дискусії повинні відбуватися простою і зрозумілою мовою та бути інтелектуально доступними, так щоб кожен почувався почутим. Для кращої організації зустрічей заохочується створювати моменти неформальної обстановки (наприклад, робити перерви на чай, каву чи організувати спільне паломництво); під час зустрічей можна ставити також і особисті запитання; натомість ділитися краще історією власного досвіду, ніж зосереджуватись на доктринальних темах.
Синодальний процес є передусім духовним процесом, а не лише механічним збором відповідей на запитання. Тому рекомендується слухати, як один одного, так і Традицію та віру, все те, через що до нас промовляє Бог. У Путівнику, документі, де подані вказівки для проведення Синоду, говориться: «Слухати Бога, аж поки не почуємо з Ним крик людей; аж поки не відкриємо те до чого взиває нас Бог». Для цього повинні практикувати молитву, роздуми, звертати увагу на внутрішню готовність, слухати і розмовляти по-справжньому, з пошаною і приязню, не боятися, щоб наблизились до себе відмінні думки.
Як брати участь у зустрічах: проводити ділення з відвагою і щирістю, вільністю, правдою і любов’ю, щоб кожний зростав у своїх правах; покірно слухати, оскільки кожний має право висловитись і бути почутим, а також не переконувати у своєму чи вести дискусію; діалог веде до нового, тому не біймося змінювати нашу думку на почуту від інших; відкриватись на навернення і зміни, ми мусимо відмовитись від постави самозадоволення і комфорту, вирішуючи справи на підставі того, що так було колись; здобувати вправність у розпізнанні, Бог діє у світі, а ми повинні Його слухати; слухати і рухатися вперед, без того, щоб відразу давати готові відповіді чи сформовані колись судження; відкинути упередження і стереотипи, а оскільки ми можемо бути обтяжені слабкістю і гріховністю, стараймося очищати наш розум і серце від упереджень і стереотипів, що ведуть нас помилковою дорогою у напрямку незнання та поділів; подолати проблему клерикалізму, тобто миряни мають право вільно висловлювати власні погляди; вилікувати віру самодостатності, вчімося, йдімо разом і служімо один одному взаємно; перемагати ідеологію, щоб перемогти ризик надавання для ідеї більшого значення, ніж для реального життя вірою, яку люди переживають конкретно; збуджувати надію, не прагнути потрапляти на перші шпальти у газетах, лише зберігати вірність Богу; це є час мрій і нового повного радості Євангельського життя; підходити з креативністю і сміливістю, співвідповідальна Церква здібна оцінити власну багату різнорідність, що не забуває і не ігнорує нікого; уникати ідеологічних етикеток і використовувати всі методики, що приносять добрі плоди; слухати кожного і взаємно вчитися один від одного, відображаючи прекрасну реальність якою має бути Церква; «розуміння йти разом» — цього хоче Бог у третьому тисячолітті; оцінити кожного для віднови і будування Божого Тіла; шукати порозуміння через екуменічний та міжрелігійний діалог.
Уникати пасток (спокус): спокуса керувати замість бути керованим Богом; спокуса зосередитись на собі й на нагальних потребах, замість вийти з місією на периферії; спокуса бачити лише проблеми, що може призвести до знеохочення; спокуса зосередитись тільки на структурах, замість їх відновити; спокуса не дивитись поза видимі горизонти Церкви, замість зрозуміти, що тепер є час діалогу з людьми економіки, науки, політики, культури, мистецтва, спорту, екології, ЗМІ, соціальних ініціатив; спокуса уникати контакту з іншими християнськими церквами і традиціями віри; спокуса втратити зосередження на цілях синодального процесу замість розпізнавати до чого нас веде Бог; спокуса конфлікту і поділу; спокуса накидати свої погляди тим, котрі мають інші думки; спокуса вважати синодальність за парламент (на відміну від політики, не потрібно, щоб одна сторона перемагала іншу); спокуса слухати лише тих, хто вже залучений у діяльність Церкви (таким чином одних слухають, а інших відкидають).
Врешті, усі дискусійні групи заохочується провести більш ніж одну зустріч, а в разі потреби просити консультації координаторів.
Синодальна Церква, проголошуючи Євангеліє, «йде разом». А як це відбувається? Відповідаючи на це запитання, маємо: згадати свій особистий досвід — яку мали з цього радість, а які мали труднощі та перешкоди? Які з’явились рани і що саме призвело до переосмислення? Які були плоди і чи готові ми ними ділитися? Що потрібно зміцнити, а що змінити? В чому єдність, а в чому розбіжність? Які перспективи відкриваються у нашій локальній спільноті?
Для доброго приготування до проведення Синоду буде розповсюджено через католицькі ЗМІ два документи перекладені на українську мову, це Путівник і Документ приготування до Синоду, а для дискусій буде представлено 10 тем. Нам не потрібно давати відповіді на всі ці теми, лише ті, які ваша спільнота матиме бажання обговорити і відповісти на них.
На завершення, хочу від себе пообіцяти молитву і заохотити вас до молитви, щоб цей Синод приніс бажані добрі плоди, а особливо наблизив паству до пастиря, як пастиря до пастви у спільному переживанні Церкви, як спільної дороги до спасіння.
З пастирським благословенням,
Леон Дубравський
Правлячий Єпископ
Кам’янець-Подільської дієцезії
Допоміжними запитаннями, якими не мусимо обмежитись, будуть такі:
І. СУПУТНИКИ
В Церкві та в суспільстві ми йдемо поруч однією й тією ж дорогою. Хто ті, з ким ви «спільно подорожуєте» у своїй помісній Церкві?
Коли звучать слова «наша Церква», хто до неї входить?
Хто просить нас про спільну подорож?
Хто наші супутники, в тому числі з-поза церковної огорожі?
Які особи або групи залишаються на узбіччі, як формально, так і неформально?
ІІ. СЛУХАННЯ
Слухання — перший крок, проте він вимагає відкритого розуму та відкритого серця, відсутності упереджень. До кого наша помісна Церква «має прислухатись»?
Як вона чує мирян, особливо молодь та жінок?
Як залучаються до неї внески богопосвячених чоловіків та жінок?
Яке місце відводиться голосу меншин, відкинутих та виключених?
Чи ми помічаємо упередження та стереотипи, які перешкоджають нашому слуханню?
Як ми прислухаємось до соціального та культурного контексту, в якому живемо?
III. ПРЯМА МОВА
Всіх закликають говорити сміливо та відверто, поєднуючи свободу, істину та любов. Як нам просувати в спільноті та її організаціях вільний та автентичний комунікативний стиль, вільний від лицемірства та опортунізму?
Як робити те саме у суспільстві, частиною якого ми є?
Як та коли ми говоримо про важливі для нас речі?
Як працюють стосунки з медіа (не лише католицькими)?
Хто ті люди, які говорять від імені християнської спільноти, і як їх обирають?
IV. СВЯТКУВАННЯ
«Спільна подорож» стає можливою тільки тоді, коли вона заснована на спільному слуханні Слова та святкуванні Євхаристії. Як молитва та літургійні служби надихають та керують нашою «спільною подорожжю»?
Як вони надихають найважливіші рішення?
Як ми підтримуємо активну участь всіх вірних в літургії та у виконанні освячувальної функції Церкви?
Яке місце відводиться для виконання служінь лектора та аколіта?
V. СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА МІСІЮ
Синодальність служить місії Церкви, в якій покликані брати участь всі її члени. Оскільки всі ми — учні-місіонери, то як саме кожна охрещена особа покликана бути протагоністом цієї місії?
Як спільнота підтримує своїх членів, що служать суспільству (у соціальній та політичній сферах, у наукових дослідженнях та навчанні, у просуванні соціальної справедливості, у захисті прав людини, у піклуванні про наш спільний дім тощо)?
Як ви допомагаєте їм виконувати свої обов’язки у місійному дусі?
Як відбувається процес розпізнання у прийнятті рішень, важливих для місії, хто приймає в ньому участь?
Як, у контексті синодального стилю, з перспективи ефективності християнського свідчення, відбувається інтеграція та адаптація різних традицій, що складають спадок багатьох Церков, особливо східних?
Як організоване співробітництво на територіях, де присутні різні Церкви sui iuris?
VI. ДІАЛОГ У ЦЕРКВІ ТА СУСПІЛЬСТВІ
Діалог — це витривалий шлях, в якому є моменти тиші та страждань, але який здатний збирати воєдино досвід осіб та народів. Де в нашій помісній Церкві є місця для діалогу, які є способи діалогу?
Як підходять до розбіжностей в поглядах, конфліктів, труднощів?
Як підтримується співробітництво з сусідніми дієцезіями, з — та між — іншими спільнотами в нашій місцевості, з — та між — об’єднаннями мирян та рухами?
Яким був наш досвід діалогу та спільної участі з вірними інших релігій та невіруючими?
Як Церква веде діалог з іншими частинами суспільства, чого вона від них вчиться: у сфері політики, економіки та культури, у громадянського суспільства, у вбогих?
VII. З ІНШИМИ ХРИСТИЯНСЬКИМИ КОНФЕСІЯМИ
Діалог між християнами різних сповідань, об’єднаних єдиним Хрещенням, посідає особливе місце в синодальній подорожі. Які стосунки ми маємо з братами та сестрами інших християнських деномінацій?
У яких сферах проявляються ці стосунки?
Які плоди ми отримали з цієї «спільної подорожі»? Які були труднощі?
VIII. ВЛАДА ТА УЧАСТЬ
Синодальна Церква — Церква залучення та спільної відповідальності. Як ми визначаємо цілі, способи їх досягнення, та кроки, необхідні для нього?
Як у нашій помісній Церкві реалізується влада?
Як практикуються командна робота та співвідповідальність?
Як заохочуються служіння мирян та прийняття відповідальності вірними?
Як на рівні помісної Церкви працюють синодальні органи?
Чи дають вони плідний досвід?
IX. РОЗПІЗНАННЯ ТА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
Синодальний стиль передбачає прийняття рішень через розпізнання, засноване на консенсусі, що випливає зі спільної покірності Духу. Які процедури та методи ми застосовуємо для спільного розпізнання та прийняття рішень?
Як їх можна покращити?
Як розширити залучення до прийняття рішень в ієрархічно побудованих спільнотах?
Як об’єднати консультативний етап з вирішальним етапом, процес виробки рішень з моментом прийняття рішень?
Як та з допомогою чого нам покращити прозорість та підзвітність?
X. ФОРМУВАННЯ НАС САМИХ У СИНОДАЛЬНОСТІ
Духовність спільного подорожування покликана стати освітнім принципом у формуванні особистості людини та християнина, формуванні сімей та спільнот. Як формувати людей, особливо тих, що займають відповідальні посади в християнських спільнотах, щоби зробити їх більш придатними до «спільної подорожі», взаємного слухання та ведення діалогу?
Яку формацію запровадити для розпізнання та реалізації влади?
Які засоби допомагають нам бачити динаміку культури, в якій ми знаходимось, та її вплив на стиль нашої Церкви?
фінансово.
Щиро дякуємо!
