Для кожного, незалежно від віку, можна знайти дієвий спосіб, щоб навчити правильного харчування. А здорова дієта зовсім не мусить бути нудна, — стверджує сімейний коуч здоров’я.
Ваша сім’я потребує «дієтичної революції»? Спокійно: серйозні зміни вимагають певного часу, але вони можливі. Про те, як побудувати здорові навички у наймолодших і як переконати старших, що здоровою їжею теж цілком можна насититися і що здорова дієта не мусить бути болісною, розповідає Марта Павловська.
Еволюція, а не революція. Також і в мисці
— Як переконати малу дитину, щоб їла корисне, а не «смачненьке»?
— Передусім важливо, щоб ми не влаштовували революцію в тарілці малюка: тільки еволюція. Якщо дитина кілька років їсть рибні палички зі смаженою картоплею і кетчупом, а тут ми їй раптом даємо парову рибу і терту моркву, то вона просто не захоче їсти те, що їй незвичне. Замінюймо ці елементи поступово. Наприклад, залишмо в раціоні ще на деякий час ті рибні палички, але приберімо смажену картоплю, а замість кетчупу даймо томатний соус без цукру. Якщо ми упевнені в корисності цільнозернових макаронів, дитина цього може їх одразу не схотіти. Тому варто перемішати макарони і додати третину цільнозернових (із висівками). За два місяці давати вже їх половину. Якщо ми все життя дитини поїли її купованими соками — почнімо їх розбавляти. Спершу долиймо 1//3 води, потім половину. Еволюція, а не революція.
— А що з солодощами, фастфудом?
— В усьому важливі міра і розсудливість. Навіть шоколадний батончик раз на якийсь час нічого поганого нам не зробить. Важливо, щоб це було рідко і щоб ми знали, що для нас добре, здорове, а що ми повинні їсти на щодень. Час від часу ми безсумнівно можемо собі дозволити смачненьке: добре тістечко, чи навіть інколи піти з дитиною до Макдональдса. Це не злочин.
Як часто можна їсти солодке?
— Що на практиці означає «час від часу»?
— Інколи — раз на тиждень чи два. Ми живемо в такому світі, який маємо. Діти, сховані по домівках «тільки здорової їжі», почуваються відокремленими. Вони теж хочуть тієї картоплі з макдаку, їм кортить це спробувати. А ми, обмежуючи їм цю можливість, часто виробляємо у них погані звички.
Дитина повинна знати, що вона має з’їсти здоровий сніданок, здоровий обід і вечерю, а раз на тиждень чи два вона може з усією сім’єю піти до парку, а потім на бургери. Але дитина має знати, що це раз на якийсь час, що це нездорова їжа і загалом нічому не допомагає. Ця їжа не є тим, що дає дитині сили, здоров’я, енергію. Дітям це потрібно пояснювати і добирати аргументи, відповідні їхньому віку. Із трирічкою розмовляють не так, як із чотирирічним, якому сказати «будеш товстий» це незрозуміло. До шестирічки доходить не те, що до 12-річної дитини. Якщо підліткові скажеш: «Не їж білого цукру, бо твої прищі зараз прямо з цим пов’язані», то це для нього аргумент. До шестирічки це не дійде, але такій дитині можна сказати: «Якщо будеш їсти стільки солодкого і чипсів, то не матимеш сили бігати, не зможеш грати в футбол, будеш погано рости».
Читайте також:
Їжа у 4D. Як опанувати збої у харчуванні
— Схеми, пов’язані з емоційним їдженням — наприклад, ставлення до солодкого як до нагороди або втішення, — це часто схеми з дитинства. Як їх уникнути?
— Це схеми з дитинства, які ми, на жаль, поширюємо. І потім так: «Ну, що там сталося? Тобі погано? Ходи, бабуся дасть цукерочку, ходи, бабуся дасть шоколадку». Ця шоколадка часто стає нагородою за з’їджений обід: «Як з’їси капусту, матимеш десерт». Такою поведінкою ми вчимо дітей, що є краща й гірша їжа, а найкращим є, власне, солодке. Або: «В нагороду за добре здану контрольну йдемо на морозиво». Теоретично це добре. Теоретично. Але якщо морозиво це головна нагорода, то ми даємо дитині зрозуміти, що морозиво є «супер-їжа», щось найкраще. Тому виходьмо з дитиною відсвяткувати, але йдімо до парку, на прогулянку, на ігровий майданчик, може — на добре кіно. І якщо в межах кількох проведених разом годин ми сходимо на піцу або навіть з’їмо щось солодке, то окей. Але не робімо з солодкого головної винагороди за так звану хорошу поведінку.
— Тобто їжа як відзначення, наприклад, шкільних успіхів — це не найкраща ідея?
— Як відзначення — так, безсумнівно так. Прошу, подивіться, як у Старому і Новому Завіті люди святкують при столах — ми святкуємо, ділячись, щось спільно поділяючи. Ми трохи забули, що ділитися можна не виключно їжею. А сама ідея святкування та, щоб ми, ділячись їжею, ділилися також собою. Сідаймо разом до столу, разом їжмо, кажімо, що нам смакує, а що ні, розмовляймо з дітьми. Запитуймо, що смакує їм, а також даваймо дітям щось добре на вибір. «Ти це з’їси з куркою чи з рибою? З макаронами чи з рисом?» Дитина повинна мати вибір, вчитися вибирати і бути відповідальною за те, що вона їсть. А нам здається, що діти мають сидіти так і їсти так, як нам хочеться. Це потім дуже часто обертається проти нас. Діти часто чують: «Їж моркву, тобі треба, бо ти ростеш, ти повинен». За одним столом опиняються дитина, яка їсть морквочку, і татусь, який її не їсть, бо не мусить. У дитини формується схема: «Окей, як виросту — відмовлюся від цього».
Справжній чоловік теж їсть овочі
— А потім виростають такі великі хлопці, які моркви не хочуть. І що з ними? Для жінок здорова дієта важливіша. Натомість що ж чоловіками, яким складно пояснити, що здоровою їжею теж можна наїстися?
— Всупереч поширеній думці, часто є так, що коли до чоловіка вже дійде розумна аргументація, то зміна його харчових звичок стає дієвішою, ніж у жінки. Чоловіки набагато послідовніші у своїх рішеннях. Він уже як вирішив, що їсть тільки це, це і це, то чітко за цим іде. А ми, жінки, часто непослідовні й хиткі.
— Ми говоримо про дітей і чоловіків, але ще залишаються бабусі й тьоті, привчені до традиційної кухні.
— Часто батьки просто волосся на собі рвуть, що відвідання бабусі з дідусем нагадує візит на шоколадну фабрику. В супі обов’язково мусить бути сметана, котлетка обов’язково має бути жирненька, картопелька обов’язково має бути «помащена», і морква зі сметанкою теж. Має бути жирно, солодко, бо так готували наші бабці. Ми до цього повинні підходити з любов’ю і терпеливістю. Пояснювати і просити: «Слухай, не накладай нам сметани в борщ, це не обов’язково». Коли поясниш десять разів, це починає спрацьовувати. Також варто готувати разом і хвалити наших мам і бабусь за здорові страви. «Ота твоя морква з горошком — найкраща у світі. Можеш нам її приготувати побільше?» Ми можемо перенаправити їхню увагу з солодкого і жирного на щось інше. Це вимагає терпеливості, бо наші зауваження можуть бути сприйняті як брак похвали і заперечення їхніх умінь і досвіду як хазяйок. Це так якби ми казали: «Ти не вмієш жити і не вмієш готувати».
Читайте також:
Чи їсти — це гріх?
— До цього додається ще історичне питання. Вони хочуть дати нам те, чого їм самим бракувало…
— Так, 200% так. «Мій дід так їв і був здоровий!» Складно полемізувати з такою аргументацією. Однак же треба сказати: «Послухай, але твій дід так жив, бо був листоношею і проходив по 40 км за день. Сьогодні навіть листоноші їздять транспортом!» Щораз більше людей переходять на сидячий спосіб життя, ми повсюди пересуваємося транспортом, сидимо на роботі, отож насправді потребуємо менше калорій, менше жирного і вуглеводів. Старші люди часто не здатні готувати і їсти інакше, вони не знають смаку супу без засмажки. І тільки коли їм пояснити, з любов’ю переконати і показати, як це робиться, то може настати зміна. Але в це треба вкласти чимало труду. Так, як ми вкладаємо працю у змінювання себе чи змінювання наших дітей, — так і в змінювання наших батьків треба вкласти серце і час. Ніщо не стається на раз-два.
Переклад CREDO за: Марта Клімек, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
