Що далі?

Роздуми над Божим Словом на Хрещення Господнє, рік В

Неділя Господнього хрещення закінчує святковий Різдвяний період. Уже завтра розпочинається Звичайний час у літургійному році. А ЩО ДАЛІ? Чого ще чекати?

Того часу народ чекав, і всі роздумували у своїх серцях… (Лк 3, 15). Що буде далі? Це добрий початок. Християнин — це той, хто в будь-який час живе в очікуванні на зустріч із Господом. Легко зустріти Його у святкові дні; важче про це пам’ятати упродовж робочого тижня. Проте більшість нашого життя складається зі звичайних днів, які теж мають бути занурені в Божу присутність. Його ми прагнемо та очікуємо, бо Він — наш ДЕНЬ!

Тема очікування широко описана в сьогоднішніх читаннях. Христос, який надходить в істині провістить право. Він не ослабне і не зламається, аж поки не встановить на землі право, і острови чекають Його закон (Іс 42, 3‑4). Як сильно я чекаю Господа і тужу за Його веліннями й законами? Як сильно прагну Його постанов і роздумую над ними у своєму серці? Людина без Божих законів — наче сліпий у темряві. Сліпий нічого так не прагне, як побачити світло! Людина без Божих законів — як в’язень у в’язниці. А в’язень на що так не чекає, як на звільнення і свободу, яку гарантує виконання Божих законів. Тому пророк Ісая продовжує: Я поставлю Тебе як завіт для народу і як світло язичникам, щоб сліпим очі відкривати, виводити з в’язниці в’язнів, із темниці тих, хто сидить у темряві (вв. 6‑7).

Також 104-й псалом оспівує сьогодні:

Всі на Тебе чекають, *
щоби дав Ти їм їжу у час відповідний.
Даєш їм — вони підбирають; *
відкриваєш руку свою — все наповнюється благом.

Найбільше благо для голодного — це їжа. Голодний роздумує про поживу і вдень, і вночі. Проте тільки виконання Божих законів здатне наповнити й наситити усяким благом.

У Другому читанні, з послання апостола Павла до Тита, також підкреслено тему чекання: щоб ми, відрікшись безбожності й світських пожадань, жили тверезо, праведно і побожно в теперішньому віці, очікуючи блаженної надії і появи слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа (2,12-13). Це повчання до такої міри важливе, що воно майже дослівно ввійшло до щоденної літургії Церкви. Священик промовляє ці слова кожного разу після молитви «Отче наш».

Поки чекаємо на повернення нашого Господа, нехай ЩОДАЛІ тривають роздуми над Його словом та Його законами у наших серцях.