23 грудня 1945 року Папа Пій ХІІ видав енцикліку Orientales Omnes Ecclesias з нагоди святкування 350-тої річниці унії Української Греко-Католицької Церкви з Апостольським Престолом.
Атеїстичний радянський режим переслідував українських католиків. Українців переслідував Сталін і Кремль. Це були довгі муки, які сягнули краю у 1930-х роках, коли Голодомор, організований радянським урядом, засудив до голодної смерті мільйони українських чоловіків, жінок і дітей.
Папа Пій ХІІ стверджував, що греко-католицьке духовенство скаржиться на те, що в Західній Україні Церква поставлена у надзвичайно скрутне становище; багатьох її єпископів та священників було заарештовано.
За два дні до Різдва Кремль розлютився на Ватикан, незважаючи на те, що енцикліка була стриманою у своїй мові, жодного разу не вживши слова «комунізм». Сталін відповів на це власною нестриманістю, негайно заарештувавши шістьох українських єпископів. Їх оголосили «нацистськими колаборантами» та вбили.
На велике розчарування Сталіна, він зі своїми головорізами не міг штурмувати Ватикан і заарештувати Папу. Якби вони могли, вони би повісили його на стелі собору святого Петра. Замість цього вони почали заочно лінчувати Пія ХІІ всіма наклепницькими засобами, які мали у своєму розпорядженні. Вони почали кампанію з дискредитації Папи на світовій арені, називаючи його «Папою Гітлера» і звинувачуючи у співпраці з нацистами. Вони знову і знову проштовхували цей наклеп, поки його не підхопили ліберальні ліві у 1960-х і 1970-х роках, аж доки ця пляма не закріпилася, назавжди заплямувавши добре ім’я доброго Папи.
Після Другої світової війни Сталін наказав українським католикам злитися з Російською православною церквою, що завдало серйозного удару свободі мільйонів українських католиків і стало одним із багатьох прямих викликів Сталіна Риму. Коли Пій ХІІ чинив опір, Сталін подвоював зусилля, практично лементуючи з даху Кремля: «Папа Гітлера!»
Раптові напади на Пія ХІІ та його очорнення з боку Кремля були настільки кричущими, що газета The New York Times звернула на це увагу у статті від 1 березня 1946 року під вибуховою назвою «Газета “Правда” заявляє про пакт Пія-Гітлера».
Так, «пакт Пія-Гітлера». Це було до смішного безглузде звинувачення з боку сталінської держави, яка фактично вела переговори, підписала та ввела у дію пакт Сталіна-Гітлера, який вступив у дію у серпні 1939 року і безпосередньо розпочав Другу світову війну зі вторгнення німецьких військ до Польщі з заходу (1 вересня 1939 року) та вторгнення Червоної армії зі сходу (17 вересня 1939 року).
Це була жахлива дезінформація, але у радянському комуністичному світі вона відбувалася щоденно. Газета «Правда» писала: «Беззаперечно встановлено, що у похмурі роки війни, коли людство боролося зі зловісними гітлерівськими силами, політика Ватикану була пронацистською. Вона залишається пронацистською і сьогодні».
Очевидно, «Папа Гітлера» залишався «Папою Гітлера» навіть після смерті фюрера.
Хоча комуністи не могли схопити за горло Папу, захищеного своїм перебуванням у Ватикані, вони все-таки змогли дістатися до духовенства і парафіян, особливо в Україні.
Україна була особливою мішенню гніву Кремля. Список переслідуваних і замучених дуже довгий, їхні імена можуть бути невідомі у західному світі, але для спогадів українців вони залишаються болючими: кардинал Йосиф Сліпий, єпископ Василь Величковський, отець Северіан Бараник, отець Зиновій Ковалик та інші.
Протягом десятиліть після цього українці боролися за свободу від російських диктаторів. У них було мало друзів на Заході, але вони ніколи не забували тих, хто їм допомагав.
Президент США Рональд Рейган у листопаді 1987 року сказав, що легалізація української Католицької Церкви могла би стати важливим кроком із боку радянського уряду для того, щоб переконати світ у щирості своїх реформ.
Ця легалізація була важливим пріоритетом для Рейгана. На це у нього була вагома причина. Українська Католицька Церква залишалася однією з найбільш стійких та послідовних організованих сил, опозиційних політиці Кремля. Тоді як інші українські релігійні організації були скомпрометовані внутрішніми силами або Москвою, Католицька Церква залишалася під керівництвом Ватикану. Її досі переслідували, били і мучили, але вона залишалася поза радянським контролем. Це була довга та гостра колючка у боці російського ведмедя.
Хоча слова Рейгана, ймовірно, мало про що говорили пересічним американцям, вони викликали резонанс у Ватикані. Святий Йоан Павло ІІ довгі роки нарікав на жорстоке ставлення до українських католиків і прагнув сам поїхати до Радянського союзу, щоб змінити ситуацію.
У червні 2001 року Папа відвідав Україну. Це була дуже плідна чотириденна подорож.
«Я віддаю під Божу опіку мешканців цього міста та всієї України, — сказав він у своєму посланні під час молитви “Ангел Господній” у київському аеропорті. — Нехай вони передадуть поколінням нового тисячоліття цілісним і збагаченим скарб віри, який зберігали протягом століть, часто — ціною зречень і жертв, аж до пролиття власної крові».
Так, аж до пролиття власної крові. Українці добре знають, що це таке.
У своїй проповіді того ж дня Папа згадав приклад мучеництва святого Йоана Хрестителя: «Люде Божий, що вірить, надіється і любить в українській землі, смакуй із новою радістю дар Євангелія, отриманий понад тисячу років тому! Подивіться сьогодні на Йоана Хрестителя — незмінний взірець вірності Богові та Його Закону. Йоан приготував дорогу для Христа свідченням свого слова та свого життя. Наслідуйте його з покірною та довірливою щедрістю. Він — зразок справедливості та мужності у захисті правди, за яку був готовий заплатити власною особою, аж до ув’язнення і смерті.
Земле України, залита кров’ю мучеників, дякую тобі за приклад вірності Євангелію, який ти дала християнам усього світу! Так багато твоїх синів та дочок жили у повній вірності Христу; багато з них залишалися незламними аж до найвищої жертви. Нехай їхнє свідчення служить прикладом і стимулом для християн третього тисячоліття».
Святий Йоан Павло ІІ благав українців «вчитися у школі Христа, йдучи слідами Йоана Хрестителя, святих та мучеників цієї землі». Цій стражденній землі, залитій кров’ю мучеників, залишилося ще багато страждати і жертвувати і у ХХІ столітті. Наприкінці свого чотириденного візиту Папа беатифікував єпископа Величковського, отців Бараника та Ковалика і ще 22 осіб. 27 червня Церква відзначає пам’ять Українських Мучеників.
Папа-слов’янин, який бачив мучеництво свого народу у Польщі, не забув про українських вірних, сівши на літак до Рима. Через два місяці він зробив ще одну заяву, святкуючи разом із українцями їхню незалежність — минуло 10 років від того часу, як вони витягли шию з-під московського чобота.
«З приємністю згадуючи свій нещодавній візит до вашої країни, — сказав він, — я зберігаю у серці свої зустрічі з українським народом, з яким я розділяю страждання минулого водночас із сподіваннями на майбутнє».
Папа-слов’янин, благаючи про мир, був на боці свого народу.
Зараз, у січні 2022 року, ця боротьба за мир триває. Народ України знову зіткнувся з російським вовком у своїх дверях. Його звуть Володимир Путін, який у квітні 2005 року назвав розпад Радянського союзу «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Ні, він не хоче возз’єднати весь колишній СРСР. Він не зміг би достатньою мірою контролювати деякі з колишніх радянських республік, які стали би тягарем для його країни та амбіцій. Але Путін та його друзі були би більш ніж щасливі відкусити якомога більший шматок від найбільшої країни Європи поза межами самої Росії.
І знову єпископ Риму не стоїть осторонь мовчки. Папа Франциск проголосив День молитви за мир у зв’язку з важкою ситуацією в Україні. Знову народ України звертається до віри заради свого порятунку від ворога, що стоїть біля його воріт.
Переклад CREDO за: Пол Кенґор, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
