Що витерпів Ісус під час Страстей? Розповідає медик

Що завдало Ісусу найбільшого болю під час Його Страстей? Яких емоційних страждань Він зазнав? Як Його страждання пов’язані з нами сьогодні?

Під час Страсного Тижня, коли ми розмірковуємо про страждання Господні, у вірних можуть виникнути ці та інші питання про те, що витерпів Ісус задля нашого спасіння.

Доктор Томас Макговерн, дерматолог і хірург, лицар Гробу Господнього, протягом багатьох років досліджував Страсті Господні. Його інтерес до Страстей почав укорінюватися, коли він ще був студентом медичного факультету, і згодом, як лікар, він детально описав болісний процес розп’яття у своїй праці «Що витерпів Христос: Подорож лікаря через Страсті». Його дослідження вважається найточнішим та найсучаснішим підходом до розуміння страждань, крізь які пройшов Ісус.

Невимовні фізичні страждання

«Напевне, бичування було найжахливішою мукою, — сказав він у своїй розмові з виданням National Catholic Register. — Римляни використовували свинцеві кульки і грушоподібні шматки свинцю. Древні батоги, знайдені у катакомбах, мали бронзові металеві рукояті, а на кінцях шкіряних ремінців та вздовж них кріпилися шматки металу, якими били жертву. Це було неймовірно боляче».

Макговерн каже, що Ісуса бичували двоє солдатів, стоячи по обидва боки від Нього. Доказ цього — Туринська Плащаниця. «На ній видно понад 200 слідів від ударів на спині і 160 — на грудях, і це лише ті місця, з яких текла кров. Насправді ударів було набагато більше, тому що спочатку вони розм’якшують шкіру, а потім — розривають її. Були також гематоми, яких не видно на Плащаниці. Після повторних ударів залишалися відкриті рани. Крім того, були внутрішні кровотечі, що призводили до шоку від втрати крові».

Макговерн також зазначив, що ребра людини вкриті тонким шаром шкіри та великою кількістю чутливих нервів. Оскільки сильний біль збільшує споживання кисню, дихання стає прискореним, а коли грудна клітка розширюється, зустрічаючись з цими чутливими нервами, це спричиняє нестерпний біль.

«Це стає двосічним мечем, — пояснив він, додавши, що поверхневе дихання полегшує біль, але зменшує кількість кисню, необхідного організму. — Ви починаєте впадати в шок. У вашому тілі немає необхідної крові, і тоді починається запаморочення, тому що кров не може потрапити до мозку. Тіло змушене дихати швидше або глибше, що посилює нестерпний біль. Разом із цим травми грудної клітки розривають дрібні кровоносні судини в легенях, і ця кров потрапляє у простір між легенями і грудною кліткою. Разом із втратою крові за межами тіла від розривів, завданих металевими кульками, відбувається втрата крові всередині тіла».

Макговерн зазначив, що засуджених зазвичай бичували дорогою до розп’яття. Те, що Ісуса так жорстоко бичували спочатку, підтверджує, що Пилат мав на меті зробити це, а не розп’яття, Його покаранням.

Макговерн також звертає увагу на те, що римські солдати били Ісуса тростиною по голові. Вірні можуть уявляти собі пальмову гілку або тонкий прут, але насправді це було не так. «Тростина, якою Його били, не була тонкою. Святе Письмо використовує слово “каламо”, позначаючи рослину, яка виростає до 9 метрів заввишки і нагадує бамбук. Тому тростина була схожа на твердий і важкий кий або бамбукову палицю. Коли Ісуса били по голові, тростина вганяла в Його плоть терновий вінець, завдаючи нестерпного болю. Терновий вінець покривав його голову згори — не як обруч, а як кашкет».

Ісус жахливо страждав до кінця

Макговерн вивчав першоджерела, читав усе про розп’яття, навчався у Святій Землі та інших місцях. Після роботи з фахівцем з питань пульмонології і кардіології, він зміг спростувати популярну теорію про те, що Ісус нібито помер від задухи, яку популяризував французький хірург П’єр Барбе у своїй книзі «Лікар на Голгофі» в середині 1950-х років. Макговерн детально спростовує цю теорію у своїй книзі, висвітлюючи євангельську розповідь святого Луки: «Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!”» (Лк 23, 46). «Ніхто не може кричати, якщо він задихається насмерть», — каже він.

Спираючись на своє обширне дослідження, Макговерн вважає причиною смерті Ісуса травматичний шок. Він мав значну втрату рідини через велику зовнішню та внутрішню кровотечу від попереднього бичування та побоїв. До втрати рідини додалося Його рясне потовиділення. «Ймовірним фактором була аритмія, яка називається шлуночкової тахікардією», — пояснив лікар.

Таким чином, факторами, що призвели до смерті, були сильне бичування та шок, підкреслив він, пояснюючи, що з таким типом аритмії Ісус не втратив би свідомість. Але через раптове сповільнення Його серця Ісус розумів, що ось-ось помре, і це дало Йому час для останнього слова.

Великі емоційні страждання

У Гетсиманії Ісус пережив великі емоційні страждання, коли просив: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу». Він розумів, що з Ним буде, і це було страшно. Посилаючись на психіатра з Гарварду, доктора Кевіна Маджереса, Макговерн пояснює: «Ісус відчував це настільки сильно, що з Його шкіри виступив кривавий піт. Це гемтідіроз — надзвичайно рідкісний стан потовиділення, який може статися, коли людині загрожує смерть або інші страшні небезпеки». Макговерн також вказує, що під час арешту Ісуса, на відміну від інших присутніх, Він сам був єдиним, хто перебував «у повному спокої, віддаючи себе в смиренні — такому величному. Він бачив це очима Отця, бачив жахливі муки, і був готовий повністю віддати себе. Після арешту відбулося неймовірне перетворення: Він не відповідає; Він не сперечається. Він міг би мати 12 легіонів ангелів, але не просив про них. Він віддав себе повністю з любові до нас».

Єднання з Ісусом

«Люди часто запитують: чому я страждаю? — каже Макговерн. — Вони ставлять питання на кшталт: “Де був Бог, коли діти голодували; під час трагедії 11 вересня; під час смертей в Україні?” На це немає хорошої відповіді. Але коли ми дивимося на Ісуса на хресті, це починає набувати сенсу».

Макговерн дивиться на Страсті Христові через призму Апостольського листа Йоана Павла ІІ Salvifici Doloris. Згадуючи слова апостола Павла до колосян, «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його Тіла, що ним є Церква» (Кол 1, 24), святий Папа пояснює: «Христос хоче бути єдиним із кожною особою, і особливим чином Він єднається з тими, хто страждає… Бо кожен, хто страждає в єдності з Христом, не тільки отримує від Христа ту силу, про яку вже згадувалося, але й “доповнює” своїми стражданнями те, “чого ще бракує скорботам Христовим”. Ніхто не може нічого додати до цього [страждання Христа]. Але у той самий час, у таємниці Церкви як свого Тіла, Христос у певному сенсі відкрив власне спокутне страждання для всіх людських страждань. Наскільки людина стає учасником Христових страждань, настільки вона по-своєму доповнює страждання Христа задля відкуплення світу. Чи означає це, що Відкуплення Христа не було повним? Ні… Відкуплення, яке вже повністю здійснене, у певному сенсі відбувається постійно».

«Ми також можемо використовувати наші страждання, щоб відкупити інших людей, — каже Макговерн. — Так ми здійснюємо своє священство. Я можу запропонувати Господу свої страждання заради порятунку іншої людини. Це впливає на цілу вічність. Як тільки ми це усвідомимо, чому б нам не скористатися цією силою? Коли ми страждаємо і не знаємо, що з цим робити, найкраще — це поглянути на розп’ятого Ісуса. Як казав святий Йоан Павло ІІ, сенс страждань — у відкупленні».