«Російсько-українська війна дуже виразно розгортається у просторі світу цінностей. Ця сфера проявилася дуже яскраво. Найбільш помітно різні ієрархії цінностей по обидва боки воєнного фронту. Ще невідомо — з огляду на короткий проміжок часу, — якими будуть наслідки», — зазначає професор Марек Мельник у своїй статті «Аксіологія війни».
Марек Мельник — теолог, релігіє знавець із Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині, який займається історією Греко-Католицької Церкви та польсько-українським діалогом. Він вказує на небезпеку, якої боїться Папа Франциск: перетворити війну на релігійний акт і надати їй цінності священної.
Публікуємо переклад статті українською.
Вступ
Кожна війна ведеться заради якогось Блага: миру, справедливості, свободи, спасіння. Війну завжди супроводжують високі цінності. Так ми вдовольняємо потребу легітимізації війни. Війна природно потребує аксіологічної легітимізації. І агресори, й захисники мають знати, чому й заради чого вони борються, знищують і захищаються. Про це завжди дбають відповідні служби. Цій меті зазвичай служить воєнна пропаганда.
Але також війна — і в цьому нікого не потрібно переконувати — за своєю суттю, так би мовити, переоцінює погляд на реальність. Ми переважно змушені стикатися з болючою правдою, що змінює наявний порядок цінностей. Це означає новий спосіб переживання самого існування цінності. Це той час, коли життя набирає іншої цінності. Це справжня переоцінка реальності; це насамперед зміна, яка робить те, що є цінністю в мирний час, несуттєвим. Постають запитання, відповідь на які не є простою та очевидною, як у часи миру і природного почуття безпеки. Під час війни те, що є очевидним у мирний час, вимагає глибшої оцінки цінностей. Раптом з’являються «нові» цінності: захист життя, небо без бомб і літаків, безпека тощо.
Насамперед війна породжує запитання про сенс страждання і смерті. Вказує на мінливість існування людини. Вона виявляє екзистенційні ілюзії: егоїзм, почуття самодостатності, замкнутість у масовому споживацтві. Життя, здоров’я, безпека стають у якийсь момент найважливішими. Цікаво, що війна не призводить до хвилі відступництва від релігійної віри та масових актів відходу, мотивованих протестом проти зла чи страждання, які допускає Добрий Бог. Напевно, так стається тому, що війна унаочнює не лише людські страждання і смерть, а й присутність Бога як таємниці існування, щодо якої людина має зберігати позицію смирення, надії, довіри.
Аксіологія імперії
За що воюють росіяни в Україні? В ім’я яких цінностей убивають, ґвалтують, бомблять, спалюють? Із погляду росії, війна з Україною — це захист фундаментальних цінностей європейської цивілізації. Уся пропагандистська машина стверджує, що росія — це бастіон традиційних цінностей. Росія захищає традиційну модель сім’ї, консервативної сексуальної етики, бореться з гомосексуалізмом і гендеризмом. Так росіян переконують у їхній моральній вищості над просякнутим гендерною ідеологією Заходом. Більше того, з росії має прийти зцілення європейської цивілізації. Захист традиційних християнських і загальнолюдських цінностей — це головний мотив, який виправдовує агресію росії щодо України. Росіяни визначають цю війну як процес «денацифікації». Українців, які захищають свою Батьківщину, вони називають нацистами. Так уперто стверджують путін, лавров, пєсков. Так кажуть російські пропагандисти війни з телеканалу RT, «Росія 1»: соловйов, скабєєва, сімоньян. Росія має бути останнім бастіоном європейської культури. Вона має бути опорою цивілізації, побудованої на християнських цінностях.
Росіяни не хочуть виглядати перед самими собою та перед світом примітивними агресорами. Вони хочуть, щоб їх сприймали як захисників усього цінного. Так вони раціоналізують свої бойові дії. Вони перетворюють свої злочини в значущі вчинки, які ведуть до добра. Завдяки цьому вони ніби перестають бути царством зла, насильства, страждання, каліцтва, нищення. Російські цінності ототожнюються з християнськими цінностями та нібито виражаються в їх захисті. Путін чудово це розуміє — або хтось йому це вміло підказує. Тому Путін як «святий володимир із КДБ» був змушений почати війну з Україною, щоб захистити християнські цінності і росію.
І лише в ім’я захисту цих цінностей необхідно підкорити і знищити Україну. Це має полягати в деукраїнізації мешканців цієї країни. Суть цього процесу — відібрати у українців їхню національну ідентичність, відмінну від росіян. Таке національне «перевиховання» має реалізуватися протягом багатьох років. Воно має охоплювати щонайменше одне покоління, виховане в незалежній Україні. На практиці це має бути реалізовано через масову фізичну ліквідацію патріотичних сил в українському народі. Це має бути найрадикальніше перевиховання. Зараз, коли воно ще не здійснилося, це відбувається на мовному рівні, коли українців, що борються, називають «бандерівцями» і «нацистами».
Але настало щось інше. Ми бачимо сакралізацію війни. Виразною метою цієї війни стала святість як найвища цінність. Так сприймає війну російська православна ієрархія. Православні єпископи з росії на цій війні хочуть підтвердити свою особливу цінність як ієрархічної структури, що зберігає справжній депозит християнства, незіпсованого авторитету і незмінної традиції. Російське православ’я підкреслює сьогодні свою опірність до проникнення в своє середовище аксіології сучасного західного світу.
Але цікаво — а може, й жахливо, — що те ж саме офіційно стверджують у росії ліцензовані державною владою лідери ісламу, буддизму та юдаїзму. Про це свідчать постанови скликаного 13 квітня 2022 р. Державною думою зібрання представників основних релігій російської федерації. Вони повністю підтримали війну в Україні, наголосивши при цьому, що це війна християн із християнами. Вони зазначають, що це не релігійна війна, а боротьба росії зі злом і сатаною. До цього заохочують лами та мулли на рівні з православним і протестантським духовенством. Ідея боротьби на українській землі із Заходом — «великим шайтаном» — особливо відгукується мусульманам.
Отже, для потреб війни з Україною утворився офіційно підтримуваний російською владою своєрідний мусульманський джихад. Враховуючи склад російської армії, яка воює в Україні, це не дивно. Путін послав на війну з українцями не тільки етнічних православних росіян, а насамперед бурятів, чеченців, калмиків, татар, тувинців. Офіційна пропаганда імперської росії мобілізує багатонаціональну армію не лише за допомогою російського націоналізму (Свята Русь, Третій Рим, панславізм). Пропагандисти війни змушені вказувати цілі агресії в Україні не тільки для етнічних росіян. Найкраще це зробити, посилаючись на їхні релігійні традиції. Тому вони використовують універсальну релігійну ідею — боротьбу з метафізичним злом (нацизмом). Це зрозуміло як для буддистів, так і для мусульман. Тому їм необхідно було створити універсальне релігійне пояснення неоімперської війни.
Російська агресія проти Української держави впливає на етнічну цілісність самої росії. Війна росії з Україною природно порушує устрій росії як федеративної держави, хоча би змушуючи «неросіян» воювати в європейській частині своєї країни. Ці солдати повинні вірити, що російська федерація триватиме завжди. В їхніх головах не повинна зродитися думка про виступ проти російського панування, нав’язаного їхнім предкам у XVII чи XVIII столітті. Вони мають і надалі вірити, що захоплення їхніх земель колонізаторами з росії було добрим. Мусять бути переконані, що створення російської імперії з їхніх земель і батьківщин було будуванням спільної російської Батьківщини багатьох народів, які населяють Північний Кавказ і Сибір. Солдати багатонаціональної армії путіна повинні вірити, що боротьба українського народу проти російського панування — безнадійна і приречена на поразку.
Цікаво, що в цьому можна помітити елементи радянської пропаганди 1941-1914 рр. Звісно, це не точно та сама пропаганда, що в часи нападу Гітлера на СРСР. Сталін у 1941 р. послабив переслідування православ’я взамін на підтримку ним радянської влади у боротьбі з гітлеризмом. Тоді православ’я в обмін на те, що долучилося до збройної боротьби, отримало цілий ряд поступок: було відкрито храми, духовні семінарії, звільнено з таборів єпископів і духовенство.
Українці — захисники європейських цінностей
Українці також мають свою ієрархію цінностей, яка допомагає їм захищати Вітчизну. Українці сенс своєї оборони бачать насамперед у захисті основних цінностей європейської цивілізації: права на самовизначення, національної ідентичності, батьківщини, свободи та правди.
Українська дипломатія дуже охоче використовує мову з підручника аксіології. Українці наголошують, що війна їхньої держави з росією — це, по суті, конфлікт цінностей. Так вони реалізують аксіологічну універсалізацію. Вони представляють свій спротив російській агресії як захист західного світу і цим обґрунтовують свою потребу у військовій допомозі країн, прагматично налаштованих щодо росії: Німеччини та Франції. Ось цитата з інтерв’ю посла України в Німеччині Андрія Мельника для «Bild am Sonntag» від 30 квітня 2022 р.: «Третя світова війна вже розпочалася. Напад Путіна на Україну стосується всіх, також і німців, навіть якщо вони ще не мілітарні. Путін веде цю нищівну війну проти всього Заходу, проти нашої системи цінностей».
Українці хочуть, щоб Захід відмовився від утилітарних цінностей у відносинах із росією. Доказом цього може бути вихід західних компаній із росії. Вони хочуть, щоб економічні, фінансові питання не були найважливішими у взаєминах німців і французів із росією. Українці вимагають від Заходу змінити свою ієрархію цінностей під впливом пролитої в українській війні крові, страждань, смерті. Вони вимагають зробити вибір між бажанням зиску — і свободою, незалежністю. Українці вказують на лицемірство Європи. Вони прямо кажуть, що багаті європейські народи — це суспільства, орієнтовані на власні економічні інтереси, а декларовані ними цінності перебувають на другому плані. Українці не бояться вказувати німцям і французам на крайній економічний прагматизм, який визначає їхню реальну ієрархію цінностей. Українці вимагають від заможного Заходу елементарної моральної чутливості, а також хочуть, щоб Захід сприймав їхню критику не як вираження розчарування ним, а як прагнення, щоб Європа повернулася до ролі захисника світового морального порядку. Без цього Україна не зможе захистити свою незалежність. Україну не можна розчарувати. А європейські цінності не можуть бути міражем, який розчиняється перед лицем війни з росією.
Українці також хочуть справедливого засудження російських злочинів. Сьогодні вони вимагають майбутнього суду і покарання відповідальних за вбивства, зґвалтування й катування. В українському аксіологічному каноні справедливість виділяється як головна цінність. Отже, вони вже передбачають майбутню перемогу, вже почуваються переможцями, які готуються до засуду за злочини.
Ватикан і війна
З погляду конфлікту цінностей особливу позицію щодо російсько-української війни займає Ватикан. Католицька Церква щодо цієї війни не хоче відмовлятися від своєї ролі захисника християнських цінностей та віри в сенс цього світу. Здається, що в Римі прагнуть чіткої десакралізації війни як такої. При цьому Ватикан дотримується всіх принципів дипломатичного прагматизму.
Російсько-українська війна стала приводом шерегу декларацій та практичних дій Папи Франциска. Від початку війни на українській землі Папа Франциск супроводжує героїчних захисників, закликає відмовитися від війни, яку називає «жорстокою і безглуздою бійнею». Папа ініціював дипломатичну діяльність задля діалогу з росією. Він також допомагає жертвам війни в Україні й тим, хто був змушений втікати з територій, постраждалих від геноциду. Папа захищає релігійне бачення світу і людини. Він хоче зупинити тріумф зла: міжнародну спіраль ненависті, що наростає; логіку відплати і помсти за зазнані страждання; фетишизацію релігійних знаків і символів. Тим самим Папа протидіє російській воєнній пропаганді, яка намагається перетворити війну в Україні на війну релігійну, в якій ворогом є поганий Захід (нацизм, ЛГБТ, глобалізм, сатанізм), а православна росія — останній бастіон справжнього християнства. У той час, як Папа хоче примирити українців і росіян, у москві патріарх кіріл вчить, як убивати українців з любові до Добра.
Але не всі погоджуються з тим, як Папа реагує на війну. У Польщі теж критикують Папу. Критику чути і в середовищі Католицької Церкви. Публіцисти, пов’язані з Католицькою Церквою, були явно нетерплячими до мовчання Папи щодо подій в Україні. Від Папи хочуть почути чітке засудження путіна і росії як агресора. Багато людей вимагають, щоб Папа чітко визначив, що таке «справедлива війна». Польський єпископат сформулював документ, який критикує східну політику ватиканської дипломатії. Ми бачимо багато проявів незадоволення позицією Папи. Майже кожна його дія щодо війни, розпочатої росією, викликає знеохочення, невдоволення. Папа не може догодити всім, хто спостерігає чи пише про цю війну.
Здається, що всупереч цим голосам критики, які вимагають однозначно засудити росію, варто особливо придивитися до антивоєнних дій Папи, що мають ритуальний, обрядовий і символічний характер. Гадаю, Папа говорить про цю війну на багатьох комунікаційних рівнях. Він використовує не лише слова, щоб засудити війну. Поруч з антивоєнними деклараціями можна побачити точне послання, що міститься в папських суто ритуальних та символічних діях. Вони промовляють так само сильно, як заяви й документи. Здається, всі критики Папи, які вимагають чітких декларацій, що засуджують росію і путіна, мають уважно придивитися до цих ритуалів і символів.
Папа вказує на чітку межу між святим і несвятим. Він прагне показати війну не як «святий» досвід. Він хоче відділити війну від релігії та адекватно це виражає. Він демонструє свою позицію в літургійному ритуалі, спонтанних жестах, символічній дії. У цьому просторі зникає шизофренічний поділ на те, що Папа про цю війну сказав у сфері «сакрального» (Бог, релігія) і «профанного» (політика, міждержавні відносини). Помітно, що Папі краще вдається висловлювати свою правду про війну, яка точиться на українській землі, в обряді, символічній дії, ніж в офіційних деклараціях та інтерв’ю.
Натомість журналісти й політики вимагають однозначних заяв, що засуджують путіна і росію. На їхню думку, Папа має стати яскравим елементом антипутінської коаліції. За цим сценарієм, Папу повчають, як він має поводитися. Здається, що Папа певні речі не може сказати словами. Тому потрібно запитати: що Папа хоче передати своїми молитвами, жестами, діями, обрядами? Чого він не хоче або не може сказати прямо словами і чітко визначеними поняттями? Що не може назвати на ім’я?
Епілог
Таким чином, російсько-українська війна дуже виразно розігрується у просторі світу цінностей. Ця сфера розкрилася дуже яскраво. Найбільш помітна — різниця в ієрархії цінностей по обидва боки воєнного фронту. Ще не відомо — з огляду на короткий проміжок часу, — які будуть наслідки. Небезпечно те, чого боїться Папа Франциск: щоб війна не перетворилася на релігійний акт і їй не набула сакральної цінності.
Війна, яку ведуть християни, вимагає необхідності усвідомити, що зазнані зло і страждання потрібно розглядати в перспективі Євангелія та послання про спасіння через страждання і смерть втіленого Бога, яке там міститься. З цих причин не з’являється бунт проти Бога, Його любові до людини і Провидіння. Зберігається християнський сенс присутності Бога у стражданні, яке переживаємо. Тому християни на війні відкидають суперечливі висловлювання про суворого Бога, який карає за гріхи. Пояснення сенсу залишається Богові. Логіка поступилася таємниці існування людини.
фінансово.
Щиро дякуємо!
