Блог Ірини Єрмак

«Як і ми прощаємо винуватцям — нашим»

20 Травня 2022, 17:28 800 Ірина Єрмак

Чергова п’ятниця, день посту, хоч і Великодній період. Утім, за серйозним рахунком, у нас таки продовжується 24 лютого, аж доки цей лютий не закінчиться…

Надворі травень, а в багатьох серцях закрижаніла лють. Із самого лютого. Попри глобальне потепління, і попри те, що нам роблять пекло із «гарячих точок».

Гра слів. Спроба осмислити те, що відбувається, надаючи йому форму слова. Коли Бог творив світ, Він зробив це словом. Людина, співпрацівник у Божій справі творіння, робить це надалі, наскільки може і вміє. Саме тому лайка це не просто вираження емоцій чи втоми, а «погані слова» в прямому сенсі. Творення поганого світу. А молитися за ворогів треба, щоб вони перестали бути ворогами… Бог сам знає, яким чином це станеться, «адмінка» нашого світу слабко зрозуміла для «користувачів». Але щоби щось сталося, постало, для нього потрібен «матеріал» для творення. Матерія нашої молитви. Матеріалісти можуть сміятися, а можуть поїхати дахом на таких фомулах. Але все те, що ми робимо, — реальне. Побажання добра і побажання зла. Може, ті північні болота і їхніх людей, від початку якихось недоладних, добряче прокляли ще при створенні Москви, в яку зсилали всіляких злочинців і виродків із такого красивого, золотоверхого, цивілізованого Києва… А потім тільки проклинали і проклинали, до сьомого і десятого коліна, за їхні злі діла, і так воно набралося, як добрячий чиряк, і прорвало, аж нас заливає. Але чи добре робили ті, хто так їх напроклинав, аж тепер ці душі стали воротами пекла?..

Заняття з практичної теології — це війни і лиха.

Коли мене здивувала думка, що я, виявляється, певною мірою вже живу в Царстві Небесному, я про це аж написала. А зараз я дивлюся на те, що у світі діється, і думаю, що «друге пришестя Христа» це певною мірою те, що я сьогодні бачу на власні очі. Якщо двоє чи троє в Його Ім’я, то Він між ними — і той самий євангельський «кухлик холодної води» в Ім’я Христове, тобто в ім’я Бога Любові і Милосердя… Ті, хто приймають біженців, являють Лик Христа. Це щось як комп’ютерний спецефект на екрані: клац-клац-клац — і з часточок зображення на екрані постає цілісна картинка. Ось так явили Христа всі, хто прийняв потребуючих і нагодував голодних, одягнув, напоїв, забезпечив ліками, хто посвятив їм пасочки на Великдень за східним обрядом, «бо так правильно», лікував і оперував, і хто відспівав померлих православних у своєму католицькому храмі, «бо як тут відмовити». І ніякі конфесійні перегородки тут насправді не заважають…

Спаситель казав — з того пізнають, що ви Мої учні, коли будете мати любов між собою. Це сьогодні показує ситуація війни і гуманітарної кризи. Через це ті, хто нападає і нищить, навіть якщо по три хрести на пузо навісить, християнами не є, і про це каже о. Ансельм Ґрюн, коли стверджує, що християни не можуть воювати з християнами. Заголовок обурює, бо сприймається так, ніби це НАМ забороняється воювати з нападниками, бо вони вважають себе християнами. Однак ідеться якраз про те, що якщо вони насправді християни, то не повинні йти на нас із війною, а якщо так чинять — то вони не християни насправді. За плодами їхніми пізнаємо їх. Це такі очевидні речі, що аж здаються простими. Хоча, звісно, все далеко не так просто в реальному житті.

А от що не виглядає простим і очевидним, то це прощення. Ми про нього просимо в Бога щодня, дехто навіть не раз, молячись «Отче наш» і формулюючи для Бога критерій: як і ми прощаємо. Та сама «матерія молитви», з якої Бог має сотворити нам прощення і переміну наших ворогів, щоб перестали бути нашими ворогами. Зрештою, ті ж таки поляки, які відкрили для наших людей домівки й серця, зараз і згадувати забули про давні історичні ворожнечі — звісно, хто не стукнутий, бо таких повсюди вистачає, жертви пропаганди є не тільки на росії. Але ті наші предки, які мали криваві зіткнення і непримиренну ворожнечу з західними сусідами, були би зараз сильно здивовані велетенській всенародній солідарності з українцями. Може, у них більше було тих, хто молився про прощення і примирення, аніж про «нізабудімніпрастім»?

Проблема в тому, що поки ноги поламані, то танцювати тяжко. Примусове примирення, вигадане різними «голубцями миру», попри свою нібито-красивість і правильність, помилкове саме тому, що є примусовим, доки триває війна. «Примушення до миру» — це один зі слоганів, із якими росія розпочала свою агресію, і тому кожен, хто буде насильно приводити Україну до миру з агресором, насправді стає по його стороні. Ґвалтувати нас миром не треба, бо це не буде мир.

А де взяти миру, щоб не примусово-політично, а по-Божому?.. З чого створити ту «матерію молитви», щоб допомогти Богові рятувати цей світ (а заодно і Україну)? «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо» — молилась я на Месі, разом з усіма, перед Причастям. І думала саме про це: прости нам, як прощаємо ми — але як прощаємо ми, а не хтось нас присилує — як прощаємо ми, а не хтось офіціозно-політично від нашого імені. А як прощаємо ми, себто, наприклад, конкретно я? Бо якщо я скажу, навіть зараз на молитві, що «прощаю в ім’я Боже за всіх убитих і зґвалтованих», то я буду приблизно такою самою Іріноальбіною, як ті маніпуляторки, яких ледве вдалося заткнути на Хресній Дорозі в Колізеї. Вони не мали права говорити ані слова про «мир, дружбу і жвачку» між Україною та росією, просто не мали права. Як і я в такій ситуації не маю права прощати нашим ворогам за те, що мене особисто не стосується.

Як і ми прощаємо винуватцям НАШИМ.

Я не можу, не маю права, не в моїй «компетенції» прощати злочинцям, агресорам, окупантам, убивцям, ненависникам моєї землі. Щоб долучитися до творення «матерії миру» в Божих руках, щоб допомогти тріумфові Непорочного Серця, якому присвятили наші країни, я можу прощати тільки своїм винуватцям.

І менше з тим, що їхні провини аж ніяк не пов’язані з війною чи загалом поведінкою росіян як політичної нації.

Неважливо навіть те, що мої винуватці винні мені якісь десять динаріїв, порівняно з десятьма тисячами боргу тих, хто напав на Україну.

Якщо своє прощення я пожертвую в цьому намірі, воно докладеться до спільної скарбнички, з якої Бог створить добре майбутнє. Так діє те, що по той бік матеріального світу. Єдність благодаті.

Навіть мої маленькі прощення можуть допомогти Богу рятувати цей світ…

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: