Завершується марійний місяць. Ось уже Відвідини св. Єлизавети — свято, яке «запечатує» собою травень. У Католицькій Церкві немає жодного «органу її тіла», чи то дієцезія, парафія чи орден або мирянський рух, де би не вшановували Діву Марію. Хоча деякі з цих «органів» виглядають немовби більш марійними, ніж інші. Ось, до прикладу, маріяни. Яка назва!!!
Про марійну рису цього Згромадження, як її розуміти і як вони самі розуміють цю побожність — розмова CREDO з о. Миколою Бєлічєвим, маріянином у Харкові, головним редактором видання «Слово між нами».
— Почнемо від особистості засновника отців-маріянів, св. Станіслава Папчинського, чий спомин був нещодавно, 18 травня. Він, засновуючи нову чернечу спільноту, залишив їй три головні завдання. Перше — вшанування Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії; друге — молитва за душі в чистилищі, особливо за жертв епідемій та війн; третє — душпастирська праця. Це останнє завдання в його формулюванні звучало так: допомога дієцезіяльному духовенству.
— Чим характеризується марійність вашого згромадження, яке від початку, «від зачаття», у самій назві має Її ім’я?
— Марійна риса нашого Згромадження, чи то його марійний «характер», чи можна сказати — «харизма», — якщо на неї дивитися крізь призму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, то це досить цікава річ. Тому що Непорочне Зачаття — коли діє не Марія. Для більшості людей, якщо побожність марійна, то це приклад життя Марії, це Її віра, Її довіра до Господа; а тут трохи інакше. Тут Марія ще нічого не встигла зробити, бо Вона ще й не народилася! І невипадково перша провінція отців-маріянів, Польська, має титул Божого Провидіння. Бо в Непорочному Зачатті діє Бог. Це Бог обдаровує Марію і чинить Її образом нового створіння, вільного від гріха. Насправді Марія є знаком першості Божої благодаті. Її Непорочне Зачаття це підкреслює. Не Марію як особистість, а те, що Бог це зробив для кожного з нас: щоби в Ісусі Христі дарувати кожному з нас свою благодать.
Тому марійна побожність із цієї перспективи — це максимальна відкритість на Боже Провидіння, на те, як Бог хоче провадити. Це віра в те, що Бог уже попіклувався, вже обдарував дарами, вже має план спасіння, і нам треба тільки його прийняти і активно в нього включитися. Така марійна побожність відрізняється від того, що більшість людей розуміють під цим визначенням.
— 31 травня будемо святкувати Відвідини Єлизавети Пресвятою Дівою Марією. Це вже, здається, «звична» марійна побожність? Марія «зібравшися, пустилася хутко в дорогу», пішла, принесла Єлизаветі великий гарячий привіт…
— Гарне свято; в нашій парафії у Могилеві-Подільському — відпуст. Відвідини св. Єлизавети це теж момент Божої благодаті, який «випереджає» загальносприйняту марійність. Ангел сповіщає Марії, що Єлизавета очікує дитини. Марія під впливом Благовіщення іде провідати Єлизавету, і ця зустріч насправді стосується не так двох матерів, як двох синів! Це сповнення пророцтва, що ще в лоні матері Йоан Хреститель буде наповнений Святим Духом, — через те, що приходить Ісус, якого вже носить Марія. І це також передовсім про шляхи Божого Провидіння. Це знак того, що Господь знає, Господь обдаровує, часто у спосіб взагалі нам не відомий. Від нас потрібна тільки наша воля, відкрита на Божу дію.
Я спеціально уникаю терміну «добра воля». Бо «добру волю» можна розуміти по-різному. Це не обов’язково добра людина, відкрита на Боже натхнення. Тут важлива саме відкритість. І це перше, що я хотів би підкреслити.
Друга річ, якщо говорити про харизму отців-маріянів, — і це актуально також і в наші дні, — молитва за душі в Чистилищі та за жертв епідемій і війн. У нас спочатку була епідемія, коронавірус, а потім прийшла війна. І те, і друге пришвидшує нас перехід до Вічності. Багато людей помирають непідготовленими. І так само було за часів св. Станіслава Папчинського. Сьогодні теж треба молитися за тих, хто помирає, щоб вони були відкриті на Боже милосердя, щоб не загинули навіки.
— Це нагадує слова, сказані Сестрі Фаустині, про Боже милосердя як про останній шанс на спасіння людям.
— Це нагадує ще й більш ранні заклики від Бога до людини. До речі, саме про це Діва Марія говорила у Фатімі. Вона звернулася до тих пастушків із проханням: моліться, бо дуже багато людей потрапляють до пекла, тому що за них ніхто не молиться! На сьогодні, думаю, ця риса, ця харизма маріянів так само актуальна.
Ми згадали Марію в контексті Її об’явлення у Фатімі, яке для нас є надзвичайно актуальне, бо це є об’явлення росії, інакше буде війна. Власне, ми зараз перебуваємо в період сповнення цього пророцтва. Я вірю, що 25 березня цього року стало переламним моментом. Хоча нічого ще, власне кажучи, не закінчилося, — але в духовному світі це момент критичний, коли відбулася зміна в напрямку звільнення людських душ, завдяки тому, що Папа Римський і єпископи світу в єдності з ним віддали світ і росію під покровительство Непорочного Серця Марії.
— Травень це також місяць, коли завершується навчання, і не лише по школах та вишах, у семінаріях теж, і відбуваються народження нових священників — свячення пресвітерів. Також і мар’яни нещодавно мали таку радість, коли єпископ Леон Дубравський у Кам’янці-Подільському рукоположив двох дияконів, зокрема одного мар’янина.
Фото: Paulina Kurek
— Ці свячення були наповнені тихою радістю. Посеред війни — це знак надії. Бог виразно на початку війни давав слово, що треба піклуватися про майбутнє. Я це часто підкреслюю: що Бог не раз протягом останніх тижнів говорить про потребу будувати майбутнє. Тому рукоположення нових священників — це надія, що в умовному «завтра» буде кому хрестити, вінчати, звершувати Євхаристію, ховати… Бо хтось повинен звершувати святе служіння для Божого народу!
Отець Євген Габров МІС призначений на служіння у Кам’янець-Подільській дієцезії, в парафію св. Миколая смт Чернівців.
— Під час урочистості єпископ Леон вітав і Вас особисто, і єпископа Павла Гончарука — ви таки поїхали на свячення з Харкова, а потім повернулися нести своє служіння далі… Як там зараз у Харкові?
— Я скажу не про Харків, а про Кам’янець. Побувати в Кам’янці-Подільському на свяченнях було дуже приємно. Бо я усвідомив, як це класно — прогулятися містом. Бо в Харкові це все ж таки більше схоже на «русскую рулєтку». Прилітають артилерійські снаряди, і невідомо, куди впаде наступний. От сьогодні, наприклад, посеред міста, біля зупинки автотранспорту пролетів снаряд. Ось так собі просто: зупинка, снаряд летить… А там можна погуляти. І не чути вибухів, як у Харкові. За тобою в черзі у магазині не стоять люди з автоматами. По вулиці не їздить бронетехніка… Там усе спокійно. Можна відпочити. Я не знаю, наскільки люди це цінують, наскільки розуміють. А отак, приїжджаючи з Харкова на гостину, дивишся: вау, як класно! І не треба всі вікна затуляти на ніч, і почуватися можна комфортно…
Я багатьом кажу: тепер для мене ранок, коли я прокинувся не від вибухів, — це завжди добрий ранок.
— Побажаємо всім доброго ранку… і доброго вечора, ми з України… (сміємося) Бажаю Вам мирного служіння, отче! Дякую за розмову.
фінансово.
Щиро дякуємо!
