1 червня 2022 року, в Міжнародний день захисту дітей, у київській парафії святого Миколая провели молебень та відслужили Месу за дітей, зокрема за постраждалих від війни, а також у намірах якнайшвидшого повернення храму вірним.
Саме 1 червня державна влада обіцяла офіційно передати святиню в повне користування парафії, однак за тиждень до запланованої дати стало відомо, що Міністерство культури та інформаційної політики через бюрократичні процедури не встигає оформити документи у зазначений термін.
Молебень розпочався з молитви Розарію, яку провели найменші парафіяни, після чого присутні заспівали Літанію до Пресвятого Серця Ісуса, вшануванню якого традиційно присвячений місяць червень.
У Святій Месі взяли участь єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький, єпископ-помічник Олександр Язловецький, представник Папи Франциска і Держави Ватикан монсеньйор Джозеф Марамореді та отець Павло Локоть, представник Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука. Були присутні також представники ВРЦіРО, представник митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Надзвичайний і Повноважний Посол Хорватії Аніца Джамич, дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Польщі Моніка Ціхоцька, Міністр культури України Олександр Ткаченко, голова Державної служби з етнополітики і свободи совісті Олена Богдан та інші гості.
Перед початком Меси настоятель парафії о. Павло Вишковський ОМІ урочисто передав єпископу Віталію Кривицькому ключ від храму.
«Цей ключ комуністична влада забрала у нас 21 березня 1938 року, репресувавши багатьох наших священників і парафіян, — сказав він. — Відтоді двері храму були зачинені для Бога. Коли Україна отримала незалежність, вірні місяцями молилися перед дверима храму, як ми це робимо сьогодні. Протягом 31 року вони просили повернути цей ключ, щоби святиня була щодня відкрита для людей, які шукають Бога, — але постійно чули відмову від власників будівлі. Сьогодні ми неозброєним оком бачимо, до чого ці псевдовласники довели храм.
Але 24 лютого в Києві пролунали перші сирени і перші вибухи. Всі вони розбіглися хто куди — залишилися тільки ми, щоб боронити нашу святиню і безперервно молитися перед Ісусом у Пресвятих Дарах. Святиня була відкрита, і до неї приходило багато людей, шукаючи підтримки: як словом, так і хлібом. Ми створили гуманітарний штаб, який діє і сьогодні, надсилаючи допомогу в гарячі точки країни. Сьогодні ми просимо Вас благословити цей ключ, що залишається в нас із 24 лютого. До нього прив’язаний екзорцизмований хрест, адже ми переживаємо Рік Хреста. Ісус на хресті переміг смерть і сатану; хрест — це ключ, яким Він відчинив двері до раю. Тому ми просимо Вас також благословити двері храму, щоб відсьогодні й назавжди вони були відкриті. Цей храм, як і наша Батьківщина, витримав багато зневаг; він є її своєрідним символом. Ми не віддамо цей ключ і цей храм загарбникам і окупантам — так само, як і не віддамо нашу Батьківщину».
Єпископ Віталій Кривицький у проповіді також зазначив, що храм св. Миколая подібний до всього українського народу: багатостраждальний, зранений, але мужній і незламний попри всі жертви.
«Ми зібрались у цьому храмі, щоби зробити крок уперед, а можливо, й поставити певну крапку, — сказав він. — Звісно, в нас були інші плани; але всі ми мали інші плани перед війною. Ми планували, що цей день стане днем повної передачі храму спільноті вірян, але й ці плани виявилися до певної міри перекресленими.
Так, ми, люди, прив’язані до папірців. Але інколи виникають ситуації, коли не папір вирішує. Майже сто днів тому сталося так, що ключі від храму були передані настоятелеві та волонтерам, і до нього почали постійно приходити люди. Вони йшли сюди як до джерела, і цей храм став місцем, де діляться не лише хлібом, а й серцем. Сюди приходили й ті люди, які молилися про мир, коли Київ був майже оточений, і сьогодні ми можемо дякувати Господу, що наше місто умовно мирне. Ми можемо вільно збиратися тут; але війна не закінчилася, а отже, і не закінчилася потреба як у молитві, так і в хлібі та ліках — і ці коробки, які ви бачите складеними під стінами, є знаком подальшого служіння.
Перед Месою отець-настоятель сказав, що двері храму були зачинені для Бога. Але чи можна закрити двері перед Богом? Чи є такі двері, які можна зачинити так, щоб Бог крізь них не пройшов?.. Виходить, що так. Це двері байдужості й небажання творити спільну історію з Богом, двері людського егоїзму та безвір’я. І цей храм був закритий для Бога, бо були люди, які відмовлялись визнавати його храмом, або й не вірили, що тут узагалі колись була жива парафія.
Незважаючи на те, що владі не вдалося підготувати всі документи, сьогодні ми входимо до цього храму в дусі Христа та з Його оптимізмом, щоби підкреслити, що місія цього місця протягом останніх ста днів особливо наповнювала людей Божою присутністю, як духовно, так і практично, і вони йшли звідси не з порожніми серцями і не з порожніми руками. Цим ми вшановуємо працю тих людей, які будували цей храм, захищали його, докладали зусиль, щоб наблизити цей день.
Сьогоднішній день проходить під знаком дітей, тобто нашого майбутнього. Діти дивляться на нас, від нас вони навчаються порядку речей, пошани до святині, поваги до права власності. Наша нинішня війна — це війна за справедливість, бо не можна просто прийти і безкарно забрати собі чуже: чужу землю або чуже життя. Ми постійно говоримо про справедливість, і сьогодні, коли храм переходить у руки парафіян, діти повинні бути учасниками цієї дороги справедливості, приклад якої подаємо ми.
Сьогодні, коли ми розставляємо певні крапки над “і”, я хочу заохотити всіх до того, щоб цей храм був не каменем спотикання, а шпиталем, якого потребує сьогодні кожен українець; щоб його двері були у будь-яку хвилину відкриті для служіння всім потребуючим, як удень, так і вночі».
Під час принесення дарів діти вручили єпископу Віталію символічні дари, що безпосередньо стосуються нинішніх реалій: дитячі іграшки — як символ щасливого і безтурботного дитинства, порушеного війною, малюнок — на знак мрій про щасливе та мирне життя, вишиванку, рушник та збірку поезій Ліни Костенко — як символ української культурної спадщини.
Після Святої Меси слово взяв міністр культури України Олександр Ткаченко.
«Хочу повідомити вам добру новину: я щойно повернувся з історичної зустрічі урядів Польщі та України, — сказав він. — Ми з моїм польським колегою підписали меморандум про владнання всіх питань історичної пам’яті. Це справді історична подія, бо радянська пропаганда довгий час намагалася вбити клин між нашими народами; але сьогодні ми починаємо спільну роботу над питаннями, які викликали багато суперечок. Символічно, що саме сьогодні тут відбувається Служба Божа; немає сумнівів, що так буде й надалі, і я сподіваюся, що найближчим часом усі юридичні суперечки будуть вирішені. Все буде Україна! — ми переможемо в цій війні».
«Божий народ переконаний, що, незважаючи ні на які обставини, ніщо не завадить чиновникам у найшвидший термін виконати обіцянку президента і дооформити документи, — сказав на завершення о. Павло Вишковський. — На цьому місці, як і на всій нашій землі, має зацарювати справедливість. Сьогодні немає жодних перешкод, ні юридичних, ні моральних, щоб передати храм громаді. Тому з завтрашнього дня двері нашого храму будуть відкриті з ранку до вечора для всіх людей доброї волі. Враховуючи наявність правових і фактичних передумов, у присутності вищих представників влади, сьогодні парафія повністю приймає у свою власність та під свій контроль приміщення храму святого Миколая і вважає себе законним власником святині, яку побудували наші предки».
фінансово.
Щиро дякуємо!
