П’ятдесятниця — одне з найдавніших свят Католицької Церкви, що з’явилося перед Різдвом і, можливо, виникло разом із Великоднем.
Вперше воно згадується у фрагменті втраченого твору Іринея Ліонського, датованого кінцем ІІ століття. Він писав, що християни не ставали на коліна під час Літургії П’ятдесятниці на знак її особливого значення. Кілька десятиліть потому Тертуліан згадував про це свято як про вже усталене, припускаючи, що його читачам воно вже добре знайоме. У своєму трактаті про хрещення (написаному між 198 і 207 роками) він зазначає, що П’ятдесятниця — це день, що найбільше підходить для святкування хрещення, не враховуючи Великодня. Отже, можна припустити, що це свято стало загальним для Церкви не пізніше 200 року.
З незапам’ятних часів П’ятдесятницю святкували у неділю, через 50 днів після Великодня. Оскільки вона припадає на неділю, вона вважається рухомим святом, як і Великдень, і може відзначатися у різні дати. Але чому у ранній Церкві вирішили, що П’ятдесятниця має бути недільним святом? Зрештою, у Святому Письмі про це нічого не сказано.
Попри те, що Святе Письмо нічого не говорить про те, коли саме відбулося Зіслання Святого Духа, існують вагомі докази того, що це відбулося саме у неділю. Звідки ми можемо про це знати?
По-перше, потрібно розуміти старозавітне тло П’ятдесятниці. Спочатку це було юдейське свято Шавуот, біблійне «свято седмиць». Саме це слово буквально означає «тижні» (שָׁבוּעוֹת). Встановлення цього свята на знак подяки за ранній літній урожай пшениці можна знайти у Книзі Вихід: «Святкуватимеш свято седмиць — свято первоплоду пшеничних ужинків, як також і свято збору наприкінці року» (Вих 34, 22). У стародавньому Ізраїлі період раннього урожаю тривав сім тижнів, починаючи від Пасхи і завершуючи святом Шавуот. Цей час вважався часом радості.
Свято мало й інше значення: спомин про отримання Закону на горі Синай. Святе Письмо не говорить, коли саме був даний Закон, і не пов’язує свято седмиць із цією подією. Тому це можна вважати радше рабинською традицією. Інша традиція елліністичної епохи пов’язувала її з щорічним оновленням Ноєвого завіту з усім людством (Бут 9, 8-17).
У Септуагінті грецькі перекладачі використовували слово Πεντηκοστή (Pentēkostē) для позначення свята. Це слово означає «п’ятдесятий» і, очевидно, означає, що Зіслання Святого Духа відбулося на п’ятдесятий день — але після чого саме? Відповідь на це питання й визначило дату П’ятдесятниці. У першому столітті існували два методи обчислення дати Шавуот: садукейський і фарисейський. Садукеї вважали Шавуот п’ятдесятим днем від першої суботи юдейського Нового року, що означало, що його завжди святкують у неділю, оскільки додавання п’ятдесяти днів до суботи завжди призводило до недільного святкування.
Фарисеї, однак, вважали Шавуот п’ятдесятим днем від Пасхальної суботи, що дозволяло змінювати день свята відповідно до дня Пасхи, яка, оскільки припадає на 14 день місяця нісана, може святкуватися у будь-який день тижня. Оскільки садукеї контролювали поклоніння у Храмі у часи Діянь Апостолів, цілком імовірно, що П’ятдесятницю, згадану у Діяннях, святкували згідно з розрахунками садукеїв.
Але навіть навіть якщо припустити малоймовірне використання фарисейського календаря у ті часи, ми знаємо з Євангелія, що фарисеї святкували Пасху того року в п’ятницю ввечері (яка за юдейським розрахунком була суботою, оскільки новий день починався із заходом сонця). Це означає, що згідно з фарисейськими розрахунками П’ятдесятниця того року святкувалася також у неділю. Тому незалежно від того, яким календарем ми послуговуємося, можна бути певними, що П’ятдесятниця, згадана у Діяннях, випадала на неділю.
Переклад CREDO за: Філіп Кемпбелл, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
