«Я не бачу жодної можливості для дипломатичного чи політичного розв’язання кризи в Україні», — сказав Апостольський Нунцій у нашій країні архієпископ Вісвальдас Кульбокас в інтерв’ю італійській «La Stampa».
Папський дипломат, поряд із послом Польщі, був єдиним послом, який залишився в Києві під час першого найважчого періоду російського нападу на Україну, — за що дипломати отримали відзнаку від президента Зеленського. Розмовляла з ним Летиція Тортелло.
— Отче архієпископе, чи вірите Ви, що можна досягти миру?
— Нині триває жорстока війна. За це відповідальні ті, хто її розв’язав. Можуть також бути інші причини; але зараз не час їх досліджувати. Перед лицем жорстокості й нелюдської поведінки, які ми бачимо, ці питання втрачають сенс, оскільки немає іншого виходу, як тільки припинити атаки. Я не бачу ефективного політичного посередництва. Нападники повинні припинити кровопролиття: щодня гинуть сотні, а часто й тисячі, і військових, і цивільних. У сучасному світі ми шануємо тварин. Я замислююся: чи ми насправді шануємо людей, хоча б на рівні з тваринами?
— Чи правильно доозброювати Україну й чи загрожує нам ескалація конфлікту?
— Не моя роль — входити в дискусії про те, скільки і хто повинен мати зброї; але зрозуміло, що це стосується не лише України, а насамперед Росії. Але перед Богом потрібно зосереджуватися не на цьому. Я знаю, що відповідь — не війна, а навернення, і не лише того, хто розпочав війну, тобто агресора. Бо будь-яка війна — а я зараз кажу це зі змученої України — це виклик для всього людства. Недобре, що в далеких країнах є люди, які думають: «Це нас не стосується»; це нелюдська позиція. Церква має у своєму розпорядженні тільки духовну зброю навернення, інакше ми залишаємося на полі бою з відомими результатами.
— Чи Папа Франциск — єдиний, хто може переконати Путіна?
— Я справді хотів би, щоб він був посередником. Відкритість Святішого Отця дуже важлива. Нам потрібен моральний авторитет, який міг би бути відповідним посередником. Я насмілююся думати, що було би ще краще, якби представники всіх релігій світу зробили це разом. Однак зрозуміло, що голос Папи Франциска сприймають як особливий. Це моє бажання; але я не бачу жодних ознак, що воно може здійснитися.
— До Києва приїжджають троє найавторитетніших європейських лідерів: Драґі, Шольц, Макрон [16 червня 2022 р. одним потягом прибули згадані президенти Італії, Німеччини та Франції; до них згодом долучився президент Румунії Клаус Йоганніс. — Прим. пер.]. Хіба політика тут не грає ролі?
— Щоб відповісти, я наведу приклад, що ми з черницями з нунціатури побачили минулої неділі. На вулицях міста ми побачили напис «Слава Богу», а раніше — напис «Слава Україні — героям слава», традиційне тут вітання. Я не бачу іншого виходу, як тільки молитися Богу. Політика завжди підпорядковує гуманітарні інтереси своїм економічним інтересам. Якщо йдеться про економічну поміч, то ми бачимо, що в Україну течуть великі кошти. Але порівняно з торговими бюджетами чи воєнними видатками держав ці суми смішні. Економічні інтереси завжди переважають, але повторюю: це не моя сфера, тому я можу помилятися.
— Чи має Україна чимось поступитися росії заради припинення вогню?
— Коли ми говоримо про роззброєння, то воно стосується всіх. Як каже Папа Франциск, поки хтось озброюється, ми сидимо на пороховій бочці, яка може вибухнути. Проте не Україна розпочала цю війну. Росія роками веде гонку озброєнь. Якщо ми хочемо чогось досягти, то всі мають чимось пожертвувати, не можна тикати пальцем лише в один бік.
— Чого зараз бояться українці?
— Їх не лякає вже навіть ядерна загроза. Все до такої міри серйозно, що частина люду навіть психологічно відкинула цю загрозу. Кожна хвилина життя тут — це вже Божий дар.
— Як змінилася Ваша місія протягом трьох останніх місяців?
— Проблем дуже багато і вони великі: гуманітарні, фінансові, бюрократичні. Заважає навіть те, що не працює пошта. По-людськи, це був для мене дуже важкий період. Ми готувалися до захоплення Києва; на щастя, цього не сталося.
— Чи можете розказати про кілька прохань, які Вам запам’яталися?
— Їх було багато. Пам’ятаю відео дівчинки з Маріуполя, яка зізналася, що не сподівалася вижити. Єдиним її бажанням було вмерти без болю. Ще одна картина — це діти з сиротинця у Ворзелі, поблизу Ірпеня, які втекли на початку березня після кількох днів, проведених у холодному підвалі, без світла: у них був сумний і втомлений вигляд. Або Біблія, яку пожежник знайшов у Бородянці в квартирі на восьмому поверсі. Вона лежала в дитячій кімнаті. Я маю її з собою. Коли беру її до рук, то плачу. Про цю сім’ю нічого не відомо.
— Як Ви молитеся про мир?
— Я долучаюся до молитви найменших; вона сильніша за мою. Папа Франциск каже, що війна — це винахід сатани. Тому, як єпископ, я також відправив багато молитов екзорцизму, щоб це все якнайхутчіш закінчилося.
фінансово.
Щиро дякуємо!
