На те, щоби називати собаку найкращим другом людини, є вагома причина. Вони не тільки забезпечують нам втіху, розваги та чудовий привід для фізичних вправ, а й вирізняються неймовірною вірністю.
З пошани до наших чотирилапих друзів пропонуємо вам кілька історій про те, як собаки заслужили честь зватися кращими друзями людини.
Domini canes
Якщо звернути увагу на іконографію святого Домініка, можна помітити, що його часто зображують у компанії собаки. Коли його мати, блаженна Хуана з Ази, була вагітна, їй наснився сон про собаку, який тримав у зубах смолоскип і бігав світом, підпалюючи його. Вона пішла до духівника, щоб спитати про значення цього сну, і він сказав, що вона народить великого проповідника, «який запалить світ вогнем свого слова».
Сама назва домініканського ордену є певним каламбуром на тему цієї мрії, адже Domini canes латинською означає «пси Господні».
Цікаво, що собаку, який наснився блаженній Хуані, часто вважають хортом — сповненим енергії, здатним швидко бігати, поширюючи Слово Боже. Це відповідає роботі святого Домініка, який, як кажуть, навернув понад сотню тисяч людей під час своїх місійних подорожей.
Пес, який врятував святого Роха
Святий Рох, що жив у XIV столітті, заступник жертв чуми та епідемій, також є покровителем собак. Коли він захворів на чуму, він пішов до лісу помирати. Але його врятував пес, який не лише зализав його рани, а й носив йому їжу зі столу свого хазяїна, графа Ґотарда Паластресллі.
Одного разу граф пішов слідом за своїм собакою до лісу і знайшов там виснаженого святого Роха. Він відвів його додому і допоміг відновити сили. На жаль, незабаром після того, як Рох повернувся до свого рідного Монпельє, його заарештували за звинуваченням у шпигунстві і вкинули до в’язниці, де він і помер.
Милосердні собаки Лазаря
Безсумнівно, ви пам’ятаєте притчу про багача та бідного Лазаря. Всі ми чули про нещасного Лазаря, який лежав на вулиці, а собаки лизали його рани. Цей уривок залишається відкритим до тлумачення. Деякі люди вважають, що становище Лазаря було настільки жахливим, що поведінку собак можна розуміти як остаточне приниження його гідності. Однак інші тлумачать цю історію таким чином, що собаки пожаліли Лазаря і намагалися вилікувати його рани, зализуючи їх. Навіть у собак було більше співчуття до нього, ніж у його ближніх, що підкреслює сенс цієї притчі.
Сенбернари святого Бернарда
Ймовірно вам знайомі фотографії величезних пухнастих собак-сенбернарів із невеличкими флягами алкоголю на шиї. Але ви, можливо, не знали, що собаки цієї породи стали гірськими рятувальниками з легкої руки ченців-августинців, які жили у Пеннінських Альпах.
Між Італією та Швейцарією пролягає засніжений перевал, який був настільки небезпечним, що святий Бернард із Ментону, архідиякон, у 1050 році створив там притулок для мандрівників.
У 1660 році ченці, що мешкали там, відрізані від світу на тривалий проміжок часу, завели кількох собак, щоб ті були їхніми сторожами і компаньйонами. Ці розумні собаки, подібні до мастифів, уміли визначати, коли збирається лавина. Вони направляли ченців, коли ті йшли у мандри. Століттям пізніше вони супроводжували мандрівників, переважно паломників, на їхній дорозі до Рима. Швидко з’ясувалося, що ці собаки мають дуже розвинений нюх, який допомагає їм знаходити людей під сніговими завалами.
На пошуки людей відправляли групи собак. Коли вдавалося когось знайти, один із них біг до монастиря щоб сповістити ченців, а інші викопували людину та притискалися до неї, зігріваючи своїм теплом.
Лише у 1880 році ця порода отримала свою офіційну назву — сенбернар, на честь святого ченця, який колись побудував притулок на гірському перевалі. Вважається, що за кілька століть ці собаки врятували там понад 2000 людей.
Святий пес на ім’я Ґвінефорт
Неймовірно, але існує собака, якого народна традиція вважала святим. Одного разу французького хорта залишили наглядати за сином лицаря, поки той полював. Коли лицар повернувся, він не зміг знайти свого сина, у дитячій був безлад, а сам хорт Ґвінефорт був у крові. Лицар припустив найгірше і одразу ж убив собаку. Але незабаром він почув крики своєї дитини, знайшов сина і побачив, що біля нього лежала мертва гадюка, вкрита собачими укусами. Лицар підняв тіло свого вірного хорта, поклав його у криницю і засипав камінням, зробивши йому гробницю. Хоча Церква, звичайно ж, ніяк не могла би канонізувати тварину, місцеві жителі довго приходили до криниці вшанувати пса-мученика, сподіваючись, що він вилікує їхні хвороби.
Переклад CREDO за: Керіт Ґардінер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
