Коли здоровий глузд стає божевіллям

Чому люди навколо впадають у божевілля у той час, коли навколо стільки інформації та різноманітних експертів?

Щоб відповісти на це питання, потрібно знати основні переконання, на які спираються люди і які, очевидно, збивають їх зі шляху. Отже, ось деякі з напрямків, які сьогодні домінують у суспільних дискусіях.

—Сцієнтизм. Він говорить нам про те, що сучасна природнича наука — це єдине джерело авторитетного знання. Якщо ми хочемо зрозуміти людину і суспільство, нам потрібно бути науковцями і покладатися на статистику, прості причинно-наслідкові пояснення, математичне моделювання тощо.

—Гедонізм. Потреби можна спостерігати або вимірювати. Оскільки ми хочемо бути сцієнтистами, ми повинні сприймати за орієнтир їх, а не якусь ширшу та менш конкретну ідею добра. Ціннісним критерієм гедоністичної моралі визнається задоволення або уникнення страждань.

—Егалітаризм. Усі потреби рівною мірою є потребами, тому вони мають однакове право на задоволення, у той час як метою є задоволення потреб як таких.

— Технократія. Відповідно, виконання того, що нам кажуть наукові експерти, дозволить нам задовольнити наші потреби якомога більше та рівноправніше, що зараз вважається винятково раціональним підходом до життя.

Про ці погляди можна багато сказати, принаймні з точки зору тих, хто нами керує. По-перше, вони здаються зрозумілими і простими. Якби уряд сьогодні базувався на чомусь на кшталт природного закону чи блага людини, існували би нескінченні суперечки щодо того, чого потребують люди. Технократія ж забезпечує, здається, простий спосіб вирішити, що має робити уряд: сприяти рівності та процвітанню — разом із пов’язаними з цим благами, такими як безпека та захист навколишнього середовища — у найбільш технічно ефективний спосіб. З цією метою експерти повинні керувати всіма аспектами життя.

Цей останній пункт надзвичайно важливий, оскільки він дає можновладцям легкий спосіб виправдати необмежену владу та безстрокові привілеї.

Оскільки урядовці є експертами або ж діють згідно з порадами експертів, авторитет наукової експертизи означає, що ми повинні беззаперечно підкорятися їй. Опір означав би неуцтво, упертість, фанатизм або безглуздий егоїзм, а не законну реалізацію свободи. Тож те, що вони говорять, є істиною, і вони відповідають лише перед собою. 

Водночас багатство та інші привілеї керівників можна виправдати тим, що їм необхідні стимули для максимізації виробництва та залучення найкращих експертів до завдання управління. Наскільки вони мають бути великими, вирішують, звичайно, експерти. Таким чином, максимальне рівне задоволення потреб виправдовує необмежені економічні відмінності — без них усім буде гірше.

Незважаючи на очевидні переваги для можновладців, технократія має серйозні недоліки, які згодом її знищать. Один із них полягає у тому, що стандарт задоволення максимальних рівних потреб менш чіткий, ніж здається.

Прагнення людей суперечать одні одним, і коли це трапляється, одні повинні бути принесені в жертву заради інших. Але виміряти і порівняти їх за розміром неможливо. Хто знає, чи моя любов до сну більша, ніж твоя любов до гучних нічних вечірок? І в будь-якому разі світ надто складний, щоб передбачити кінцеві результати придушення одного на користь іншого. Неможливо навіть показати, що зосередження на задоволенні потреб робить людей більш задоволеними, ніж будь-який інший принцип. Але це означає, що немає надійного способу обчислення та максимізації задоволення. Експерти можуть проводити дослідження, які нібито дають відповідь, але відповіді повністю залежатимуть від припущень, які вони вкладають у дослідження. 

Незважаючи на це, та чи інша потреба має перемогти. За відсутності принципового рішення уряд неминуче підтримуватиме преференції, які своєю чергою підтримують систему. Відпочилі та зосереджені працівники приносять користь системі, тому сон, безсумнівно, переможе галасливі вечірки.

Загальний ефект, однак, полягатиме у тому, що люди відмовлятимуться ставати домогосподарками, незалежними мислителями, монахами або прихильниками природного закону як основи правління. Натомість їх підштовхуватимуть бути кар’єристами, споживачами, лайфстайлерами та політкоректними буркунами — тобто, присвячувати себе заняттям, які легше вписуються в технократичну систему.

Отже, виходить, що принцип рівного задоволення потреб пригнічує певні потреби. Примітно, що він відкидає ті, що спрямовані на такі об’єкти, як Бог, сім’я та традиційна спільнота, які зазвичай характеризуються найбільшою відданістю. Відданість є руйнівною, тож навіщо системі хотіти власного зриву? Але придушення відданості також призводить до слабкості соціального порядку, і люди врешті-решт втрачають терпіння, коли їм кажуть, що вони можуть мати те, чого вони хочуть, але при цьому їм відмовляють у тому, чого вони хочуть найбільше.

Інша проблема полягає в обмеженості наукового знання. В ідеалі наукова експертиза базується на математичних співвідношеннях між кількісно визначеними спостереженнями. Таким чином досягається об’єктивність і точність, які роблять нераціональним, наприклад, заперечення того, що говорять вчені про відстань від Землі до Сонця.

Але є дуже важливі речі, про які наука не може нам сказати. Зокрема, вона не може розповісти нам про знання чи розум, оскільки не може спостерігати та вимірювати їх. Вона може лише спостерігати та вимірювати думки та потреби — те, що люди насправді говорять і роблять. Отже, якщо «знання» означає «наукове знання», то воно не може розповісти нам саме про себе.

В результаті сцієнтизм каже нам, що у нас немає знання, лише думки і потреби, бо це те, про що наука може нам розповісти. Але тепер вони повинні виконувати обов’язки знання, так само, як і задоволення потреб тепер виконує обов’язки блага.

Таким чином, технократія має таке саме ставлення до істини, як до краси та добра: усе в очах того, хто дивиться. Наша картина реальності — те, що ми думаємо, нібито знаємо, — це насправді те, що ми вигадуємо собі на догоду.

Це парадоксально, оскільки сучасна наука спочатку хотіла зробити знання більш об’єктивними та надійними. Але наслідки реальні. Ось чому, на думку освічених і відповідальних людей, сьогодні дитина є дитиною лише тоді, коли так каже мати, мати є жінкою, якщо вона ідентифікує себе як жінку, а двоє чоловіків становлять подружню пару, якщо вони так сприймають самі себе.

Проблема з технократичного погляду посилюється напругою між ставленням до людей як до ресурсів і як до творців усіх цінностей. Перше означає меритократію — класифікацію людей відповідно до їхньої користі для системи, тоді як друге означає абсолютне право визначати світ, що перетворює кожного з нас на маленького бога. І хто тоді може оцінювати або використовувати бога?

Отже, компроміс досягнутий: людей можна відрізнити одне від одного, але лише за суто технічними критеріями, які мають бути однаково розподілені між усіма помітними соціальними групами. В результаті ніхто не може визначити, що таке жінка, але якщо жінки не становлять половини від загальної кількості всіх пілотів винищувачів, це неправильно, оскільки до них не ставляться як до рівних.

Чи може такий режим тривати? Сумнівно, але логіка його принципів занадто невблаганна для поміркованості. Здається очевидним, що накопичення протиріч і нереалістичності врешті-решт призведе до краху системи. До того часу можна очікувати на все нові й нові відчайдушні спроби його підтримати. Подекуди ми вже бачимо істеричні спроби контролювати думки та дикі звинувачення в тероризмі певної частини населення на найвищому рівні.

Церква виступає за реальність, тому вона неминуче буде головною мішенню в боротьбі. Щоби впоратися з ситуацією, нам потрібно міцно триматися реальності, про яку вона завжди говорила. Тому ми повинні стояти на своєму і ніколи не поступатися правдою заради уявного миру з його протиріччями.

Переклад CREDO за: Джеймс Калб, Catholic World Report