Інтерв’ю

Архієпископ Гамбурга про візит в Україну: маємо всіма силами підтримувати українців

13 Липня 2022, 10:50 1327 КАІ

«Війна, імовірно, завершиться нескоро, тому українці потребують великої підтримки й позитивної енергії, щоб не вибитися з сил. Тому так необхідно виявляти солідарність через такі візити, як наш, і чітко показувати, що ми ніколи не забуваємо про них і за жодних обставин не погоджуємося з несправедливістю, якої вони зазнають», — сказав архієпископ Гамбурґа Стефан Гессе.

«Це абсолютно безпідставна агресія, яку нічим не можна виправдати. Я певен: ми маємо всіма способами дати зрозуміти, що це несправедливість і що ми не можемо і не будемо поблажливими щодо цього за жодних обставин!» — рішуче заявив ієрарх.

Краків, Лежайськ, Перемишль, Львів і Варшава. Таким був маршрут нещодавнього візиту солідарності в Польщу та Україну делегації єпископату Німеччини, яку очолював преосвященний Стефан Гессе, архієпископ Гамбурга та голова Комісії в справах мігрантів і біженців Конференції єпископату Німеччини. В межах подорожі відбувалися зустрічі з католицькими єпископами двох обрядів, працівниками Карітасу та представниками влади.

Архієпископ Гессе в інтерв’ю для польської католицької агенції КАІ поділився враженнями від цієї подорожі. Розмову провів Кшиштоф Томасік.

— П’ять днів візиту солідарності в Польщі та Україні. Що Вам найбільше запам’яталося з цієї подорожі?

— Найбільше мені запам’яталися зустрічі з біженцями. Пам’ятаю кількох людей, яких у думках і в серці забираю з собою в Німеччину і які стоять у мене перед очима. Наприклад, 70-річна сліпа жінка, яка втекла з Харкова до Львова. Бачу перед собою сім’ю — імовірно, ромів, із сімома дітьми, у дуже важкій ситуації. Жінку з двома хлопцями з інвалідністю, з яких один втратив дар мови через травму й відтоді не може говорити. Також у мене перед очима стоїть дуже інтелігентний 40-річний чоловік, дуже сумний. Пізніше я дізнався, що його мати померла від раку і зараз він утік до Львова й перебуває там зі своїми дідусем і бабусею. Це обличчя, які я бачу і забираю з собою в серці й пам’яті в Німеччину. Візит до Львова справив на мене велике враження.

— Війна в Україні та мільйони біженців. Як Ви оцінюєте європейську солідарність щодо біженців?

— Під час візиту я особисто пережив цю солідарність. Я побачив, як її виказують Римо- і Греко-Католицька Церква в Польщі та Україні. Я особисто пізнав, як уся Європа демонструє солідарність, на прикладі складу речей першої необхідності Карітасу у Львові. Там волонтери розвантажують і роздають пакунки, що надходять з усього світу. Це було видно по написах європейськими мовами, а також були посилки зі США. Це дуже чітке послання для українців, що про них абсолютно не забули і не залишили сам-на-сам.

— Як у Німеччині допомагають українським біженцям?

— У Німеччині ми розділяємо допомогу біженцям, які перебувають у нашій країні, й допомогу внутрішньо переселеним людям в Україні. В моїй архідієцезії для біженців створено багато місць, де вони отримують пакунки екстреної допомоги; маємо склад з одягом, кав’ярню, де можна отримати консультацію, поради; також допомагають парафії, люди з яких надають житло; школи, де українські діти пробують інтегруватися, зокрема, вивчають мову. Звісно, в кожній німецькій дієцезії діють такі осередки, і в багатьох їх набагато більше, ніж у нас.

Інший потік допомоги стосується України, насамперед — харчів та одягу. Постійно надходить транспорт із допомогою. Багато років через Карітас партнерські стосунки єднають нас із Західною Україною, куди саме прибув транспорт із моєї архідієцезії. Крім того, ми постійно проводимо збір коштів для України; це справді неймовірно, як люди роблять усе, щоб допомогти українцям там, на місці.

— Чи поділяєте думку, що російська агресія в Україні — це війна не лише проти цієї країни, а й проти всього Заходу?

— Це абсолютно безпідставна агресія, яку нічим не можна виправдати. Я певен, ми маємо всіма способами дати зрозуміти, що це несправедливість і що ми не можемо і не будемо поблажливими і толерантними щодо цього за жодних обставин! Тому ми поїхали в Україну: щоб показати свою солідарність, що ми не забули про її мешканців. Війна, імовірно, швидко не закінчиться, тому українці потребують великої підтримки й позитивної енергії, щоб не вибитися з сил. Тому так необхідно виявляти солідарність через такі візити, як наш, і чітко показувати, що ми ніколи не забуваємо про них і за жодних обставин не погоджуємося з несправедливістю, якої вони зазнають. Ми маємо твердо й рішуче підтримувати українців і наголошувати, що це їхня країна, що вони у себе вдома, мають на свій дім повне право, і що всі рішуче стоять за них.

— Нам також потрібно боротися з російської пропагандою і показувати справжні причини й обличчя війни.

— Я особисто бачив обличчя цієї війни. Бачив наслідки ракетних обстрілів, знищені міста й будинки. У Львові я був у гарнізонному храмі, де постійно відправляють жалобні Меси за загиблих воїнів. У бічній каплиці є фотографії полеглих. Я гадаю, добре, що обличчя цих людей пам’ятають. Що війна не анонімна і не узагальнена. Що померлі зберігають свої людські обличчя. Те, що зберігаються обличчя померлих, — надзвичайно важливе, гідне вшанування, яке допомагає створювати справжню культуру пам’яті. Я бачив світлини облич дітей, які втратили батьків. Я відчув цю війну на власній шкірі, особисто, не лише завдяки зустрічам, а також завдяки сигналам повітряної тривоги, які ми чули посеред ночі. Це жахливе відчуття, коли ти лежиш вночі у ліжку й чуєш ці страшні сирени. Я довго не міг отямитися. Я пережив це, і воно залишиться в моїй пам’яті. Завдяки цьому теж можна зрозуміти, як живуть люди, як живуть у знищених містах, де є тисячі зруйнованих нежилих будинків. Можна уявити молодих людей, а також старших, травмованих таким досвідом, і як вони страждають через це. Я надзвичайно вдячний Карітасу й багатьом іншим інституціям за те, що вони турбуються про їжу та одяг, а також про духовний і психічний стан, намагаються допомагати людям долати їхні страхи і страждання. Діяльність психологічних консультацій та терапії, які виходять назустріч величезним людським потребам, — це дуже цінне служіння. Чудово, що багато українських жінок, терапевток, які опинилися в Німеччині, допомагають своїм землякам.

— Чи Європа та світ реагують на війну відповідно? Як має реагувати Європейський Союз? Україна насамперед отримує озброєння, щоб мати змогу захищатися від нападника.

— Ми повинні реагувати. Після 2014 р., анексії Криму й початку війни на Донбасі, ми мало що зробили. З нинішньої перспективи дехто каже, що путін почав експериментувати, як далеко він може просунутися. Але я також знаю із зустрічей з політиками, що постачання зброї — це ходіння по канату. Я вважаю, що ми маємо тверезо дивитися на речі — але не можемо також втратити міру з ризиком ядерної війни. Це було б найгірша річ, яка може статися. З цього погляду, я бажаю політикам, парламентарям, всім можновладцям зберігати тверезість, бути рішучими, але також знайти відповідні на сьогодні засоби. У своїх думках і молитвах я вірю, що відповідні засоби знайдуться — що, однак, дуже важко.

— Як Ви оцінюєте політику німецького уряду щодо війни в Україні?

— Німецький уряд перебуває у складній ситуації. До влади прийшли нові політики. Крім того, була пандемія коронавірусу, яка охопила весь світ. Німецький уряд займався не тільки викликаною цим кризою, а й зараз війною, яка розпочалася 24 лютого. Про це, мабуть, не думав і не відчував цього жоден політик. Новий уряд входить у свою роль, здійснюючи багато ініціатив. Важливо, що їхні дії отримують підтримку німецького суспільства. Єдине, що мені здається важливим, це щоб ми не спинялися, щоби зберегли енергію і щоб не звикли до цієї війни. Цього я також навчився, відвідуючи Україну. Коли на місці дивишся в людські обличчя, то відкидаєш певні раніше сформовані переконання, які відрізняються від тих, що їх формують на щодень медіа. Зараз найважливіше те, щоб наша солідарність з Україною не ослабла. Ми маємо постійно її підтримувати.

— Чи можна виправдати війну релігійно, як це робить патріарх кіріл?

— Ні. Війну також не можна виправдати політично, оскільки війна — це завжди знищення і програш. Війну ніколи не можна виграти. Загарбницька війна ніколи не може бути засобом ведення політики, а тим паче релігійно виправданою.

— Чи можемо ми очікувати нової, величезної хвилі міграції через голод у багатьох частинах світу, викликаний війною в Україні, країні, яка є одним із найбільших експортерів зерна? Це було би катастрофою.

— Безсумнівно, це катастрофа. Ми вже зараз маємо знати, в яких частинах світу ми маємо справу з примарою голоду і де є така залежність. Збіжжя з родючих земель України важливе для всього світу. До речі, український прапор теж говорить про це. Його синій колір символізує небо, а жовтий — зерно і соняшник.

Сьогодні ми є свідками кризи в торгівлі зерном. У Німеччині ще є достатньо хліба, але на полицях деяких магазинів бракує олії. У багатьох інших частинах світу ситуація набагато гірша. Пам’ятаймо, що ми живемо у світі великої взаємозалежності. За всіх цих викликів, які стоять перед нами, ми не можемо думати лише про себе, з погляду своєї держави, тобто звичайного егоїзму. Завжди маємо дивитися ширше і глобально. Ми — єдине людство, у нас одна земна куля і, як повторює Папа Франциск, — це наш спільний дім. Ми маємо берегти цей дім як спільне місце проживання. І ми зможемо вижити в цьому домі, тільки якщо будемо спільно про нього дбати. Завжди маємо бачити в іншому людину. Тому потрібна солідарність у якнайширшому сенсі цього слова.

Пригадаймо, що причиною міграції є також кліматичні зміни. Багато людей у різних частинах світу вже не можуть там жити, тому їдуть туди, де можна жити краще і забезпечити дітям краще майбутнє. Явище міграції сьогодні і в майбутньому — це знамення наших часів. Ми маємо справу з найбільшою міграційною кризою сучасності. Подивімося лише на Україну, де через війну маємо 7 млн внутрішніх переселенців та понад 4 млн біженців. Тільки в Німеччині перебуває 800 тис. українців. Але міграція стосується також басейну Середземного моря, куди постійно прибувають нові хвилі мігрантів. Тому не можна дивитися тільки на одну частину земної кулі. На світі багато міграційних течій. Не можна бачити лише одну, а на інші заплющувати очі. Також не можна ділити мігрантів на перший клас і на інший, другий, нижчий клас.

— Як Ви оцінюєте співпрацю наших Церков у питанні допомоги Україні? Що найважливіше?

— Під час мого візиту ми познайомилися і обговорили багато проєктів наших інституцій, насамперед Карітасу і німецької гуманітарної організації Renovabis. У нас дуже хороша співпраця між обома установами. Ми вельми вдячні Карітасові Польщі, представників якої ми зустріли в Україні і проєкти якого я міг бачити особисто. Я дуже щасливий, що міг провести у Варшаві дві інтенсивні зустрічі й розмови з моїм колегою, єпископом Кшиштофом Задарком. Я добре його знаю. Він бував у нас не раз, зокрема на «міграційному саміті» в Ерфурті. Я радий, що в ці важкі часи ми підтримуємо нормальні людські стосунки. У цьому теж наша сила як Вселенської Церкви. Ми одна Церква, попри те, що розмовляємо різними мовами; попри те, що ситуація Церков у світі різні. Це прекрасно, що ми можемо зустрічатися і обмінюватися поглядами і спільно молитися. Спілкуючись одні з одними, ми стаємо сильнішими.

Попри те, що ми провели дуже інтенсивно час у Польщі та Україні, термін ішов за терміном, це був дуже добрий час для активної роботи над спільними проєктами. Я безмірно вдячний за гостинність в усіх місцях, де ми побували, нас всюди дуже добре приймали.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: