Інтерв’ю

Як правильно звільнятися від докорів сумління

04 Вересня 2022, 09:30 3460 КАІ

Сумління формується у стосунках. Його суть становить зв’язок, особиста — сам-на-сам — зустріч із Богом, підкреслює о. Юзеф Августин SJ.

Частина 1: Сумління — найпотаємніше святилище людини
Частина 2: Докори сумління добрі — як біль, який спонукає піти до лікаря

 

 

— Певно, в докорах сумління йдеться не про те, щоб ми жили в постійному почутті провини, — але радше в радості, у мирі серця. Отож що ми можемо зробити з нашими докорами сумління?

— Ми самі не звільнимося від почуття провини, оскільки не маємо жодної влади над скоєним гріхом. Людина — істота вільна і може скоїти гріх; але потім уже втрачає над ним владу. Тож що можна зробити? Ввірити себе Богу разом зі скоєним гріхом, в усій довірі. «Жертви Богові — дух сокрушенний: серцем сокрушенним і смиренним ти, Боже, не нехтуєш» (Пс 51, 19). Тільки щира скруха перед Господом може зцілити біль сумління, пораненого гріхом.

Тяжкі докори сумління, що не були віддані Господу Богу, набирають вигляду «смертельної хвороби душі». Це «синдром Юди». Не зрада була причиною його самогубства, а трагічна замкнутість перед Богом, диявольська впертість, яка не дозволила йому визнати гріх і висповідати його перед Богом.

«Коли ти, Господи, зважатимеш на провини, — о Господи, хто встоїться? Та в тебе є прощення» (Пс 130, 3-4) — ось молитва на моменти докорів совісті. Вони важливі; вони сигналізують нам, що самотужки, власними силами ми не впораємося з нашим беззаконням. Тому ми повинні з покорою прийняти те, що ми грішні, і стати перед Господом. «Коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає» (1 Йн 3, 20). Ось ліки від почуття провини, ось джерело утіхи для змученого сумління. Почуття провини це добрий знак: наше сумління живе, воно діє. Воно просить Лікаря про ліки: «Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише — хворі» (Лк 5, 31).

Треба вчитися терпіти напруження, пов’язані з почуттям провини. Наше шукання психічного комфорту не раз випливає з фальшивого розуміння щастя. Щастя як такого, каже Віктор Франкл, не існує. Воно є результатом включення у справу, більшу за нас самих («Людина в пошуках сенсу»). «Треба слухати, що нам підказує сумління, і виконувати його накази так добре, як лиш можемо їх зрозуміти» — ось дорога до щастя згідно з Франклом. Моменти дискомфорту, невдоволення цілком природні. Для людей із чистою совістю вони є поштовхами до шукання Божого милосердя, до внутрішньої залученості у «справу, більшу за нас самих».

У неспокої сумління, яке не раз мучить людей роками, остаточним рятунком є повернення до суті сумління: до зустрічі нашої людської самотності з самотністю Бога. То не ми, силою власної волі, звільняємося від неспокою, що нас мучить. Нас звільняє Бог, міццю Його благодаті.

— В чому полягає проблема спокушання у контексті сумління? Чи хтось іззовні може нам «зіпсувати» сумління?

— Піддаватися спокушанню «зовні», під впливом поганого прикладу інших, завжди має характер особистого відступництва, невірності, сумніву в Божому голосі сумління. Зазвичай це відбувається в контексті натиску пристрастей і пожадань «ізсередини». Ніхто ззовні не може зіпсувати нашого сумління. Він не має доступу до згаданого раніше «внутрішнього святилища», яким є сумління, місце зустрічі з Богом. Сумнів у голосі сумління під впливом поганого прикладу інших не раз буває тоді, коли наш зв’язок із Богом ослаблений або зірваний.

Відхід від Церкви, а тим більше відмову від віри в Бога під впливом поганого прикладу священників можна сприйняти як нашу душпастирську поразку: ми більше пов’язували людей з інституцією Церкви, ніж безпосередньо з Христом. Вірні, пов’язані глибоким особистим зв’язком із Господом, коли бачать поганий приклад пастирів, не тільки не відмовляються від Церкви, але навпаки: почуваються заохоченими до більшої вірності й жертовнішого служіння Богу та людям у Церкві. Чужі гріхи не можуть поставити під сумнів мою вірність Церкві, — хоча можуть зробити її болісною.

— Як дбати про сумління?

— По-перше, зустрічатися з Богом у святилищі свого сумління. Дбати про моменти тиші, зосередження, безпосередньої розмови з Богом. По-друге, не легковажити жодним докором совісті, але уважно його оцінювати у присутності Бога. Ставати перед Богом зі скрухою в серці. По-третє, не мати справ із людьми з нечистою совістю. Турбота про сумління вимагає зусиль, духовної боротьби, розпізнання, мудрості, відваги; нерідко також страждання. Щоб захистити своє сумління, не раз доводиться спротивитися людям неправедним, відмовитись від участі в їхніх підлих задумах. Найліпша форма турботи про своє сумління — щоденна медитація над Божим Словом. Воно, як меч двосічний, відділяє добро від зла (пор. Євр 4, 12).

Хороша практика, яка допомагає підтримувати совість у чистоті, це щоденний іспит сумління. В ньому йдеться не виключно про перелік гріхів, але більше про «перелік любові», Божих дарів. Дух вдячності викриває духа неправоти.

— Ігнатіанський іспит сумління багатьом людям може видатися надто складною пропозицією. Отож як би його розпочати? Що б Ви, отче, порадили людям забіганим, які роблять лиш перші кроки на шляху духовності?

— Складно пропонувати ігнатіанський іспит сумління тим, хто не молиться навіть щоденного «отченашу». Як почати? Так, як починали наші батьки, дідусі: від ранішніх та вечірніх основних молитов, молячись їх уважно. А якщо наше прагнення Бога буде тривалим і щирим, то Він сам нас далі попровадить. Якщо хтось роками не молився, то може розпочати від знаку святого хреста — вранці й увечері. «Отче наш», «Радуйся, Маріє», «Ангеле Божий» — промовляти ці прості молитви з увагою і повільно, як дитина. Коли ми вчимося щоденної молитви, нам потрібні дитяча простота і покора.

Ви  говорите про «забіганих» людей. Це влучно сказано. Але довкола чого забіганих? Ось питання! Може, однак, треба говорити радше про «людей, що живуть хаотично». Всі ми маємо 24 години на добу. Нарікання на брак часу буває формою відбілювання свого нечистого сумління. Підстава духовного життя — прагнути життя, відданого Богові та людям. Якщо це є, то і час знайдеться, хоч би ми мали тисячу справ на голові.

— Як навчити дітей рахунку сумління?

— З ними треба молитися. Щодня. Будування зв’язку любові й довіри дає батькам сотні нагод відкрити дитину на близькість Бога, повагу, доброзичливість, співчутливість у стосунках із ближніми. Стримані підказки під час спільної молитви на зразок: «Подякуймо Ісусові в хвилині тиші… перепросімо Його…просімо Його» — можуть стати найкращою формою іспиту сумління. Це мама з татом повинні першими навчити дітей, як робити іспит сумління, а не священники.

«Каталоги гріхів», які дітям пропонують катехити, бувають суперечливою справою, особливо коли ці наставники не відчувають духовних потреб дітей, їхнього емоційного, морального стану, ступеню розвитку. Ми, священники, повинні підказувати батькам, як вони мають дбати про своє сумління, вкладаючи в їхні серця потребу дбати про сумління своїх дітей.

Марія Черська

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Юзеф Авґустин

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity