Сумління формується у стосунках. Його суть становить зв’язок, особиста — сам-на-сам — зустріч із Богом, підкреслює о. Юзеф Августин SJ.
Частина 1:
Сумління — найпотаємніше святилище людини
— А що відбувається, коли людина не слухає голосу сумління, легковажить Божим законом, вписаним у ній?
— Відповідь на це запитання знаходимо у нашому житті. Ми — люди недосконалі, й нам трапляється не слухатися Божого голосу сумління. А які цьому наслідки — всі добре знаємо. Бог гріхи прощає, але не відкликає назад наслідків гріха. Страждання, які ми зносимо, це часто наслідок гріха, нашого та інших. Нинішня війна в Україні, з її безміром насильства і смерті, це наслідок непослуху голосові сумління. І це стосується не виключно якоїсь невеликої групи людей, які розв’язали цю війну, але сотень тисяч, мільйонів людей, які виконують злочинні накази, підтримують і фінансують воєнні дії. Головним джерелом нещастя всього людства було, є і буде непослух сумлінню.
Вочевидь не кожне порушення велінь совісті породжує аж такі трагічні наслідки. Не раз ми здатні своє сумління ігнорувати, легковажити ним, заглушувати його, жити так, немовби його немає. На цей момент може здаватися, ніби проблем нема. Але все це до пори до часу. Не кожна отрута приносить миттєву смерть, деякі діють із запізненням. Усвідомлення змарнованого життя — це гіркий наслідок легковаження сумлінням. Те, що совість говорить до кожного з нас, підтверджує Об’явлене Слово: «Коли ж не слухатимешся голосу Господа, Бога твого, і не виконуватимеш пильно всіх заповідей його й установ, які заповідаю тобі нині, то спадуть на тебе всі ті прокляття й спостигнуть тебе» (Втор 28, 15). Ось наслідок легковаження голосом Бога в нас.
— Яке значення в цьому контексті мають докори сумління?
— Насправді то страждання від докорів сумління є добрим, як добрим є фізичний біль, коли сигналізує про хворобу. Саме цей біль мотивує нас піти до лікаря, шукати допомоги. Посилення болю це зазвичай сигнал зростання загрози для життя. Провадячи реколекції, я часто був свідком, як приспане сумління прокидалося під впливом медитації над Божим Словом. Для багатьох реколектантів це був дуже болісний досвід — але водночас він давав надію і радість.
— Отже, непокоїти нас має брак докорів сумління?
— Я особисто не вірю, щоб люди, які чинять всупереч сумлінню, порушують фундаментальні моральні закони, кривдять інших, застосовують насильство, —не мали жодних докорів сумління. Мають; ось тільки не бажають їх навіть помітити; фальшиво їх інтерпретують. Убивця, який не визнає, що скоїв злочин, перекидає провину на свою жертву. Багато людей вважають, що сумління їм не дорікає. Але це суб’єктивне відчуття їх не виправдовує (див. 1 Кор 4, 4). Остаточно людину судить сам Бог.
«Докори сумління» інколи набирають прихованого вигляду: дратівливості щодо себе, нездатності приймати критику, агресивності щодо інших, цинічної поведінки стосовно людей справедливих. До великих святих інколи в їхніх середовищах, також і церковних, ставилися грубо. Раджу почитати книжку Луїджі Пероні про Отця Піо. Також я мав справу з явищем нелюдського морального ригоризму в осіб духовних, які самі провадили аморальне життя. Це своєрідне перенесення «придушених» докорів сумління на «чужу територію».
Згадується мені тут книжка Джонатана Літтелла «Добрі» (The Kindly Ones) — розповідь про гестапівця Ауе, який був учасником німецьких злочинів. Ця книжка добре передає стан совісті злочинця, який не відчуває докорів сумління. Каже, що то просто була така робота, він «тільки» виконував накази й не відчуває жалю. А трохи далі каже — немовби всупереч собі: «Війна викликала в мені велике спустошення — вже тільки гіркота й постійний сором рипіли у мені, немов пісок на зубах». «Якби вам колись вдалося довести мене до плачу, мої сльози були би їдучими, мов кислота». Чудова анатомія душі злочинця, який так і не зізнався у скоєнні злочинів.
Кожне зло, яке людина скоює, цинічно вгризається в її особистість. Інколи це видно на обличчі. Воєнні приклади, тут наведені, у певному сенсі екстремальні, але тільки в певному сенсі. Вони виразні й добре показують саму суть зла. Але зло – те саме. Те саме зло й та сама дегенерація сумління, хоч і в іншому вимірі, наявні в політиці, у сім’ях, по кабінетах, куріях, канцеляріях тощо. Вони завжди приносять ті самі плоди людської кривди, насильства, маніпуляцій, приниження та іншого.
Марія Черська
фінансово.
Щиро дякуємо!
