«Туринська плащаниця потрапляла в різні руки, дивовижним чином не зазнаючи знищення. Кількість ‘збігів обставин’, на які ми натикаємося в її історії, просто вражає», — каже історик Жан-Крістіан Петіфіль, автор нової книжки про цю найвідомішу реліквію.
Що про туринську плащаницю говорить наука, а що — історія? «Туринська плащаниця, свідок страстей Ісуса Христа» — це нова, захоплива, написана у формі розслідування книжка. Її автор Жан-Крістоф Петіфіль — історик і письменник. Він розповідає у цьому виданні про долю таємничого артефакту, підсумовуючи також і останні пов’язані з ним відкриття. Бачення дослідника однозначне: Туринська плащаниця — це не зображення, намальоване на полотні.
Жан-Крістіан Петіфіль – автор понад 30 публікацій; він цікавиться постаттю Ісуса Христа з перспективи науковця. Він, зокрема, написав біографічну книжку «Ісус» та «Словник любові Ісуса». Петіфіль не зміг залишитися байдужим також і щодо таємниці Туринської плащаниці. Вже довгі роки він відслідковує працю вчених по цілому світу, які намагаються пояснити те, що залишається непояснюваним. Висновок автора показує: останні за часом наукові експерименти згідні в тому, що стосується автентичності Плащаниці. Однак вони неспроможні пояснити, як саме могло постати видиме на полотні зображення.
Забагато «збігів обставин»
— Чимало частину своєї книжки Ви присвятили історії Плащаниці. Яке значення має ця неймовірна подорож крізь століття?
— Вочевидь це не роль історика — говорити на тему опіки Божого Провидіння над єдиним свідком Воскресіння Христового. Над Мовчазним свідком, як казав св. Йоан Павло ІІ, але навдивовижу промовистим.
Підходячи об’єктивно, Плащаниця не зникла. Вона потрапляла у різні руки, надзвичайним чином не зазнаючи знищення. Кількість «збігів обставин» у її історії вражає.
Плащаницю знайшли у великодній світанок на кам’яній лаві гробу. Це зробили Симон Петро і Йоан Євангеліст. Виглядало на те, що тіло Христа немовби зникло зсередини тканини. Спершу це полотно зберігали учні Христа в Єрусалимі. На початку юдейської війни, близько 60 року н.е., за застереженням у пророцтві, християни покинули Святе Місто. Разом із ними Плащаниця потрапила до Пелли або Антіохії. Так вона уникнула знищення військом Тита у 70 році. У наступні три століття її доля залишається невідомою.
Близько 387-388 року Плащаниця з’явилася в Едессі, нині відомій як Урфа в Туреччині. Численні паломники йшли туди, щоб ушанувати це нерукотворне зображення. 944 року Плащаницю купили візантійці і привезли до Константинополя. Її дбайливо поклали в імператорській каплиці Фароса. 1204 року вона чудом уціліла під час пограбування Константинополя хрестоносцями.
1241 року Плащаницю привезли у Францію. Вона потрапила туди разом із другою партією реліквій, після того як королю Людовику передав Терновий вінець останній латинський імператор Єрусалима, Балдуїн ІІ де Куртене. Минуло століття, й у вересні 1347 року король Філіп VI Валуа передав свято полотно своєму прапороносцю Жоффруа де Шарні. Швидше за все, він не усвідомлював повної цінності такого подарунка.
1354 року де Шарні виставив Плащаницю для прилюдного поклоніння. Паломники почали прибувати до його дерев’яної церкви у Ліреї, поблизу Труа, в Шампані. Його онучка Маргарита, потребуючи грошей, 1453 року продала полотно князям Савойським. Його зберігали у Женеві, а потім у Шамбері.
До Турина Плащаниця потрапила 1578 року. Чи вбачати наступний надзвичайний знак у тому, що вона чудом не згоріла під час двох великих пожеж? Перша сталася ще в Шамбері, 1532 року. Тоді полотно дещо постраждало по боках. Із другої пожежі, 1997 року, в катедрі св. Йоана Хрестителя в Турині, її врятував пожежник, безстрашний Маріо Трематоре. Як він сам визнав пізніше, під впливом внутрішнього голосу він кинувся у вогонь, ризикуючи життям.
«Ісус не є вигаданою постаттю»
— Що кажуть про Воскресіння останні відкриття на тему Туринської плащаниці?
— Цей неповторний археологічний експонат переказує чимало принципово важливої інформації про страждання Ісуса, Його бичування та розп’яття. Навіть сягає далі, бо вводить нас у таємницю Воскресіння. Тому що неможливо пояснити, як так сталося, що обгорнуте полотном тіло не залишило жодних слідів розкладу, ані того, як воно могло вибратися з цього полотна, не залишаючи на численних плямах крові ніяких слідів відривання від тіла. Як тут не згадати про Йоана Євангеліста, який першим, побачивши порожню «оболонку» Плащаниці, одразу зрозумів, що Ісус воскрес? «Побачив і увірував» (Ин 20, 8).
— Зображення, відбите на Плащаниці, надалі залишається загадкою. Що ще треба відкрити?
— Великою таємницею, з якою від початку досліджень науковці не можуть дати раду, залишається процес виникнення зображення. На початку ХХ століття брали до уваги природну хімічну реакцію. Зображення мало би постати внаслідок потемніння соку алое, розмащеного на полотні внаслідок піролізу амонію, викликаного, своєю чергою, розкладом карбаміду, що міститься у поті й крові.
А на думку Жана Фолькрінгера, головного фармацевта лікарні св. Йосифа у Парижі, целюлоза льону постраждала внаслідок впливу суміші поту і виділень із сильним запахом. Завдяки цьому зображення мало проявитися на полотні лише через кілька років, трохи подібно до відбитків рослин у старовинних гербаріях.
Обидві ці гіпотези, однак, були швидко спростовані. Одні науковці звертали увагу на роль, яку у виникненні зображення могли відіграти кислотний агональний піт, змішаний з алое та смирною, ба навіть із лавандою, найімовірніше доданою до ароматичної суміші олійок, якими натерли тіло. Проте і це не було доведене однозначно.
Відомо лиш те, що відбиток постав унаслідок кислотного і дегідратаційного окислення лляної целюлози на тонкому шарі, від 25 до 40 мікрометрів. Припускають, що зображення постало як перпендикулярна проєкція тіла, через що втратилася бокова лінія. Це непояснюване явище. Його таємницю так і не розкрили. Тут неможливо виключити надприродне явище. Проте варто зберегти обережність. На нинішньому етапі досліджень щодо цього немає певності.
— Як науковці, що висловлюються за автентичність Плащаниці, так і її дослідники, що це заперечують, — усі доходять одного висновку: наука не пояснила способу виникнення цього зображення на полотні. Однак же, навіть якщо «очевидність сама напрошується», Ви написали, що «автентичність Плащаниці не становить догмату віри». Чи розсудливо буде припустити, що втілення Ісуса і Його воскресіння могли залишити в історії фізичні сліди?
— Всупереч Мішелю Онфре та іншим прихильникам так званої «теорії міфу», Ісус — це не вигадана постать. Для нас, християн, Він водночас «істинний Бог та істинна людина», відповідно до визначень перших Соборів. Ісус жив таким самим життям, як інші люди тих часів, тільки що Він гріха не мав. І ніщо не заважає ствердженню, що Він міг залишити матеріальні сліди своєї першої появи на землі.
Інтерв’ю провів Філіпп де Сен-Жермен, Aleteia
Переклад: CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
