Протягом місяця листопада, присвяченого душам у чистилищі, Церква молиться за душі, що страждають в очікуванні на радість раю.
Деякі зі святих мали надприродний досвід, який може надихнути нас молитися за них ще з більшою надією та вірою.
Святий Йоан Боско та його найкращий друг
Коли Йоан Боско та його товариш Луїс Ромолло були семінаристами, вони пообіцяли один одному, що той із них, хто помре першим, повернеться, щоб розповісти іншому про свою долю у вічності.
Ця урочиста присяга, мабуть, була дещо безглуздою, адже вони знали, що Церква засуджує спроби спілкування з померлими. Але вона була мотивована їхнім бажанням полегшити можливі спокутні страждання того, хто помре першим.
У першій половині ХІХ століття передчасна смерть не була чимось надзвичайним — так само, як і думки 24-річних людей на цю тему. Смерть була всюдисущою, і думка про кінець життя була постійно присутня у католицьких колах.
Першим помер Луїс — 1839 року, всього за кілька місяців до рукоположення. Горе Йоана було величезним, але він не забув клятви, якою обмінявся зі своїм другом. У ніч після смерті Ромолло, коли семінаристи спали, у гуртожитку пролунав гучний голос, який розбудив усіх: «Боско! Боско! Я спасенний!» Усі, включно з Йоаном, упізнали голос свого померлого товариша і відчули здоровий страх перед цим безтілесним голосом. Безсумнівно, це поклало край подальшим бажанням дізнаватися новини з потойбіччя.
Незабаром Йоан Боско зрозумів, що йому не обов’язково просити новин, щоб отримати їх, — чи то у формі сновидіння (як тієї ночі, коли йому об’явився Домінік Савіо), чи то через вербальне спілкування.
Коли він став священником, один із його співбратів-священників раптово помер. Двоє чоловіків обіцяли один одному, що як тільки одному з них повідомлять про смерть іншого, той відслужить Месу за упокій його душі. У день смерті друга отець Боско вже відслужив Месу, тому відклав відправу за душу свого покійного друга на наступний день. Проте вночі йому з’явився покійний — розпростертий, у сльозах і страшному болю. Він гірко дорікав отцеві Боско за те, що він забув свою обітницю, покинувши його «так надовго» в муках чистилища. Коли той відповів, що робить усе від нього залежне, і нагадав, що з моменту смерті його «відвідувача» не минуло і 12 годин, його померлий друг виглядав приголомшеним. Є маленька деталь, про яку ми схильні забувати: у вічності більше немає часу. Зайве говорити, що на світанку Йоан відслужив обіцяну Месу з усім своїм святим запалом, щоб визволити свого нещасного товариша з чистилища.
Спокутна місія: полегшити страждання душ
Об’явлення стражденних душ, які Бог допускає, щоб нагадати нам про реальність невидимого світу, про щасливу чи нещасливу вічність, також допомагають нам полегшити страждання тих, хто перебуває в чистилищі. Дуже малоймовірно, що наші померлі повернуться до нас і попросять про допомогу, хоча наш обов’язок — молитися за них і відправляти Меси, щоби прискорити їхній шлях на небо; про допомогу, яка повернеться нам стократ і яка, крім того, дозволить пом’якшити і скоротити наш власний час перебування у чистилищі.
Але історія Церкви знає випадки, коли душі, що страждають у чистилищі, об’являлися містикам, здатним добровільно, з любові до Христа та до своїх братів і сестер, узяти на себе надзвичайно болісну спокутну місію.
Як приклад можна поглянути на святу Перпетую. У 204 році їй об’явився її померлий молодший брат — язичник, що у 7 років помер від раку обличчя. Він страждав від жахливої спраги, смутку та мук у темряві. Щоб відкрити йому ворота раю, Перпетуя пожертвувала свої численні страждання, яких зазнала у смердючих та задушливих підземеллях карфагенської в’язниці; сум, який відчувала через розлуку зі своїм немовлям; очікування на власну мученицьку смерть. Напередодні зіткнення з дикими звірами на арені вона мала втіху, побачивши, як її молодший брат п’є «великими ковтками з джерела життя».
Кармелітка Марія Магдалина Пацці також бачила свого померлого брата, який просив її молитися за нього, щоб урятувати від мук, яких він зазнавав через своє розпусне земне життя флорентійського аристократа. Хоча свята погодилася, вона не пропустила нагоди дати йому пораду: дякувати за те, що він уник пекла, а не нарікати на спокуту, на яку він цілком заслужив.
Свята Маргарита Марія Алякок
Свята Маргарита Марія пережила ще страшніший досвід, коли їй об’явився монах, охоплений вогнем, благаючи, щоб вона визволила його з одного з найнижчих рівнів чистилища, узявши на себе всі або хоча би частину його мук. Запитавши дозволу у своєї настоятельки, монахиня погодилася. Наступні три місяці, згідно з її словами, були найважчими в її житті — і це не дрібниця, з урахуванням того, що вона вже й так звикла до фізичних, моральних і духовних покут і страждань. Протягом цього часу Маргарита Марія молилася, жертвувала свої страждання і спокутувала гріхи того бенедиктинця, що не був вірний своїм обітницям та вимогам священницького сану. Після цих страшних місяців, протягом яких він крок за кроком слідував за нею, вона відчула полегшення, побачивши, як монах, звільнений із вогняної в’язниці, прямує до раю, який нарешті відкрив перед ним посланець Пресвятого Серця.
Кожен може щось зробити
Щоб допомогти померлим, не потрібно впадати у крайнощі, яких ми не розуміємо. Але протягом цього місяця листопада, як і протягом решти року, ми можемо молитися за тих, кого любили і для кого ми досі можемо багато зробити, — так само, як і за ті мільйони незнайомих людей, для яких ніхто більше не просить Божественного милосердя і які одного дня зустрінуть нас, вдячні за наші молитви.
Переклад CREDO за: Енн Бернет, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
