Проєкти так званих штучних маток, що постають із розвитком новітніх технологій, мають бути якнайретельніше проаналізовані етиками і юристами, — написали члени Групи з питань біоетики при Конференції єпископату Польщі.
Єпископ Юзеф Врубель SCJ, голова Групи, і професор Пьотр Ріеске вказують, що без дискусії на тему цього проєкту і шерегу інших «дійде до підриву основоположних норм суспільства і, швидше за все, до поставлення під сумнів людської природи багатьох людських істот».
У медіапросторі щораз частіше з’являється інформація про створення штучних утроб та, ширше, про досягнення щораз триваліших стадій розвитку зародка поза материнським організмом. Отже, тут ідеться не про сучасні інкубатори, які дають змогу рятувати передчасно народжених немовлят (ці пристрої теж інколи називають «штучними матками»), а про системи, що дозволяють розвиток людини від початку формування її організму до якогось певного етапу в розвитку, не виключаючи — принаймні, у бажаннях — досягнення ембріоном стану самостійного функціонування.
Чимало емоцій викликає сама ідея виробництва/розвитку людських істот поза материнськими організмами, названа EctoLife. У зображеннях художника, який долучився до візуалізації цього проєкту, представлено картинку, з якої мало би випливати що вже незабаром постануть фабрики, що нагадують плантації людських плодів. Представлена інсценізація EctoLife це своєрідна провокація і містить численні помилки та спрощення у масштабному задумі провадження вагітностей поза материнським організмом, і не може точно описувати біотехнологію.
Із проєктом створення «штучної утроби» пов’язана друга ідея, більш реалістична. Ідеться про створювання штучного органу (матки), який робить можливим розвиток людських плодів/зародків для використання їх як джерела клітин, тканин та органів.
Інсценізація EctoLife містить певну частину правди. Це стосується факту, що такі утроби, звані біореакторами, насправді постають. Однак насправді це «штучні матки для зародків». Проєктів цього типу є дуже багато і неможливо обговорити їх усі. Можна радше приглянутися до одного найбільш вражаючого. Його творять науковці, що описують результати своїх досліджень у найпрестижніших часописах, таких як Cell, Nature і пропагованих, наприклад, MIT — Массачусетським технологічним інститутом.
Біореактори, спроєктовані цими науковцями, неспроможні «довести» зародок до стану спроможності самостійного існування після того, як їх виймуть із такого пристрою. Отож ці «штучні матки» не допоможуть «отримати» новонароджене немовля, ба навіть підтримувати його життя у складних випадках, як при дуже ранніх передчасних пологах. Натомість із допомогою біореакторів можна довести зародок до етапу організму, в якому почало битися серце і формується нервова трубка або ендокринні залози. Осягнення такого етапу в зародка залежить від того, чи він закріпився у слизовій оболонці матки. Але в разі використання біореактора закріплення (імплантація) не є необхідним.
Із такими експериментами пов’язані дуже серйозні екзистенційні загрози для дитини, що розвивається, а в ширшому розумінні — для людського роду як такого. Вони на сьогодні випливають із факту, що в біореакторах не вдалося досягнути етапу «народження», натомість зародок може розвинутися до таких розмірів, коли його вже неможливо імплантувати у матку жінки, бо момент імплантації безповоротно втрачений. Іншими словами, зародку вже «нема де» закріпитися в матці жінки, а це нагадує позаматкову вагітність. Отже, організм, який уже неможливо імплантувати, стає приреченим на загибель (або промислове використання), бо існування поза маткою і неможливість імплантації, на думку творців проєкту, позбавляє такий зародок людських прав. Вони від початку уникають питання про те, яким правом така людина взагалі зачата, якщо вона наперед призначена на швидку смерть. По суті, ця справа нагадує в певному розумінні концепцію «ловця андроїдів» (за потивами повісті Філіппа К. Діка «Чи сняться андроїдам електровівці?»). Там брак людських прав для андроїдів-реплікантів випливав із того, що вони постають як дорослі особини, позбавлені спогадів. Тут імовірний реплікант-зародок, а насправді — людина на ранніх етапах розвитку, має бути позбавлений прав, які надає людям навіть Суд Євросоюзу, — бо він приречений на знищення.
Навіщо створювати такий людський організм? Можна сказати про два основні мотиви. На думку творців згаданої біотехнологічної фірми, яка має цим займатися, такий організм має бути джерелом фрагментів або цілих змінних частин для хворої дорослої людини. Біотехнологи не можуть створити ендокринні залози або серце зі стовбурових клітин, але таку здатність мають організми, вирощені у «штучній утробі». Творець фірми називає ці зародки «3D-принтерами органів». Другий мотив, пов’язаний з перим, це створення замінних органів із тим самим геномом, що дозволяє уникнути ризику відторгнення пересадженого органу і робить непотрібним прийом імуносупресорів, які мають свої дуже серйозні мінуси.
Те, що такий організм має бути позбавлений прав людини, має також випливати з факту, що автори проєкту заявляють його як створений без використання яйцеклітини. Однак це неточне ствердження, маніпулятивне. Такий організм має постати внаслідок самоорганізації окремих клітин зародка, які, розділені, не можуть стати організмами. Це перші клітини ділення, з яких можна отримати довільні клітини організму, але не цілий організм, і клітини, що належать до супровідних структур нового організму, трофобласту, з якого за нормальних умов виростає плацента. Ці клітини уміщують у біореактор і «самоорганізуються» у тривимірний зародок, який розвивається попри брак імплантації аж до етапу коли в ньому формується серце та інші структури. Однак треба зауважити, що клітини, які беруть для «самоорганізації», взяті з зародка, який постав унаслідок запліднення яйцеклітини.
Суперечка про те, чи зародок постав із яйцеклітини, важлива тим, що Євросуд захищає саме людські зародки, які постали з заплідненої яйцеклітини. Стосовно обговорюваної біотехнології є можливість послатися на це визначення Суду. Однак потрібно серйозно побоюватися, що технологія отримання людських зародків від початку без використання яйцеклітин (із клітин шкіри абощо) — це тільки питання часу. Тут постає дуже загрозлива ситуація, і зовсім не тому, що можна збудувати штучні матки, здатні довести зародок до етапу ранніх пологів, але саме тому, що створювані нині біореактори такої можливості не передбачають, як і роблять неможливим перенесення зародка у матку жінки для подальшого розвитку.
Такі проєкти викликають серйозні моральні застереження, й тому мають бути піддані детальному аналізові етиків та юристів.
Переклад CREDO за матеріалами: Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
